Ліна Костенко є однією із трьох найулюбленіших сучасних українських письменників серед молодих читачів. Такі результати опитування, проведеного цього року серед студентів Києва.
Сучасне сприйняття
Більшість студентів називали імена Юрія Андруховича, Ліни Костенко, Оксани Забужко та Любка Дереша.
За словами Костянтина Родика молодь знає про творчість Ліни Костенко передусім зі шкільної програми. Програми, на адресу якої лунає критика, що вона, мовляв, відбиває потяг до читання, а не прищеплює його. «Те, що люди знають про Ліну Костенко ще не означає, що її читають. Бо щоб читати, потрібно банально мати таку можливість, а тих текстів, що їх друкують в хрестоматії, замало для того, щоб скласти уявлення про творчість письменниці такої величини, як Ліна Костенко». Зараз твори Ліни Костенко видають мало, вона не часто дає дозвіл на публікацію, зазначив Родик.
Але творчість та біографію Ліни Костенко деякі студенти дійсно пам’ятають:
- За що я люблю Ліну Костенко? Можливо, за те, що вона борець, яка відстоює свою громадянську позицію. Вона багато писала в шухляду, близько 18 років не друкувалася…
- Не усвідомлюючи, можливо, цього вона повністю розкрила таке поняття як «екзистенційний сенс мовчання»…
- В неї дуже гарна жіноча лірика. Я її вважаю другою Ахматовою, українською Ахматовою. Також у неї дуже сильні вірші про війну, є один вірш, над яким я плакала і навіть не могла читати його при всіх у класі.
«Духовний камертон»
Поезія, написана у ритмі дихання, – так називають вірші Ліни Костенко книговидавці Дмитро та Віталій Капрановим. В цьому захаращеному інформаційному світі вірші Костенко звучать для них як камертон. «Поезію Костенко можна використовувати як камертон для серця: ти відкриваєш книжку – і ось воно: чиста нота, чиста лінія. В її поезії кожен може знайти для себе таку ноту. На превеликий жаль, твори Ліни Василівни зараз не видаються. А це має бути видання на кшталт молитовника: невеличке таке, із закладкою, щоб, наприклад, закрити на тій чи іншій ноті – а потім відкрити і нагадати собі, що всі ми – люди, Божі створіння, про що ми забуваємо періодично, а поезія на те нам і послана, щоб нагадувати», - сказав Дмитро Капранов.
Сама ж Ліна Костенко каже, що найкраща поезія приходила до неї у лісі. Стомившись від міської суєти, вона просила свого чоловіка Василя Цвіркунова відвезти її на природу. «Я казала чоловікові: слухай – ні рядка! Оглухла, оніміла, нічого не чую. Він казав: «Все, зараз». Сідав у машину, вивозив мене на житомирську дорогу, відчиняв двері й випускав у ліс. Я сідала на якийсь пеньок, спиною до дороги, і сиділа – чекала, поки воно повернеться».
Спогади
35 років найближчим другом і чоловіком Ліни Костенко був Василь Цвіркунов – людина, яка керувала Київською кіностудією імені Довженка у шістдесяті роки минулого століття. Саме в цей період стався розквіт «українського поетичного кіно». Тоді зняли такі фільми, як «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка, «Камінний хрест» Леоніда Осики. Режисер Юрій Іллєнко згадує ті часи. «Був такий фільм «Звірте свої годинники», сценарій до якого написала Ліна Костенко. Мабуть, під час усіх тортур, пов’язаних із затвердженням сценарію на всіх худрадах, і відбулося близьке знайомство Василя Васильовича і Ліни Василівни. Уже тоді почалися репресії. У той же час Ліна Василівна кинула якось квіти під колеса воронка, коли вели заарештованих патріотів. Важко навіть уявити фантастичну харизму цієї жінки», - говорить режисер.
Добра, лагідна, любляча – зрештою, як будь яка мама, Ліна Костенко виховувала своїх дітей, не підвищуючи голосу, пригадує її донька, також письменниця і публіцист Оксана Пахльовська. «Мама ніколи не підвищувала голосу, у неї не було імперативних інтонацій, але коли я робила якусь шкоду, вона казала: «Будь ласка». І це «будь ласка» було для мене набагато страшнішим, ніж усі дорослі заборони, бо в це «будь ласка» вкладалася моральна програма: ти цього не можеш робити, бо ти цього не можеш дозволити собі робити».
Але найкраще про поета може сказати його творчість. Фрагмент лише одного із віршів Ліни Костенко:
«І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»
Біографічна довідка:
Костенко Ліна Василівна. Народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині, у родині вчителів. Навчалася у Київському педагогічному інституті, закінчила Московський літературний інститут.
Написала збірки віршів «Проміння землі» та «Вітрила». Також є автором, зокрема, книжок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», роману «Маруся Чурай» (за який відзначена Шевченківської премією). Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».