Чиїм кумиром є міністр Дмитро Табачник

Одне слово, ще трохи – і виникне враження, що вся Україна, від Луганська до Ужгорода, готова вийти на майдани, щоб підтримати рятівника науки та освіти, визначного історика, вмілого менеджера і знаного політика, на якого посміли заміритися політичні маргінали та невдахи...

І враження таке, може б, і виникло, якби організатори цієї кампанії не передали куті меду і не надали їй відчутного присмаку фарсовості. Власне, вони не могли вчинити інакше: ці люди не вміють мислити і діяти інакше, ніж за стандартами певної доби, коли Дмитро Табачник ще був студентом і тільки розпочинав своє служіння певним ідеалам та відомствам.

На захист світоча науки та демократії

Схвалення дій влади та окремих можновладців має бути лише загальне, беззаперечне, під гучні оплески, які переходять у тривалу овацію; всі встають і вигукують: «Хай живе...!» Що саме має «хайжити», вирішують «директивні інстанції», рішення проводять у життя «низові організації» під невсипущим наглядом «компетентних органів».

Такою була проста і зрозуміла схема масових кампаній радянських часів. Відтоді змінилося дуже багато чого – крім стилістики таких кампаній.

Скажімо, Рада керівників вишів та науково-освітніх установ Закарпатської області ухвалила звернення на підтримку міністра освіти і науки Дмитра Табачника і віце-прем’єра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка. Рада заявила, що вважає недопустимим розгортання політичних ігор із націоналістичним забарвленням навколо Табачника. «Ми не почули від його політичних опонентів жодного конкретного факту, який би дозволив нам сумніватися у його патріотизмі. А у його високій компетентності як громадського діяча, організатора, науковця сумнівів не може бути ні в кого. Вважаємо особливо неприпустимим і аморальним втягування у політичні розбірки студентської молоді», – сказано у зверненні.

Що ж, цим самим ректори заявили, що для них патріотичними і науково компетентними є твердження Дмитра Табачника про те, що в Україні є два етноси – «галичани» і «малороси», причому останні є частиною «російсько-православного етносу». Ба більше: «іде боротьба між римсько-уніатсько-галіцийським і російсько-православним етносами, причому території останнього зазнали політичної й ідеологічної експансії галичан...».

Цікаво, скільки серед тих закарпатських ректорів та їхніх студентів греко-католиків, які, за словами Табачника, є... ворогами України?

Ну, а стосовно «неприпустимого й аморального втягування» студентів у політику, то, по-перше, участь у політичному житті є конституційним правом української молоді, по-друге, схоже, автори звернення не припускають, що хтось може от так просто, зі своєї ініціативи, на основі власних переконань йти у політику. Повне повторення стилістики радянського часу, коли всі дії інакодумців пояснювалися «підступами зловорожого Заходу»...

До речі, про ці підступи постійно згадує і Табачник, ведучи мову про те, що «атлантичні неоконсерватори звикли доводити до кінця справу руйнації суверенних держав і створення замість них маріонеткових режимів».

Цікаво, як людина з такими вистражданими, можна сказати, переконаннями реалізуватиме курс на європейську інтеграцію? – Найуспішніше! Найкраще! Найпрофесійніше! – відповідають підписанти іншого звершення – ректори столичних вишів та діячі культури Києва.

«Ми вважаємо його (Табачника – С.Г.) саме тим державним діячем, який може забезпечити відродження вітчизняної освіти і науки», – йдеться у зверненні. Виявляється, «завдяки позиції Табачника (як віце-прем’єра урядів Януковича – С.Г.) освіта була вільна від тоталітарної ідеологізації, яка несумісна з нормами існування демократичного суспільства і оголошеним курсом на європейську інтеграцію». Очевидно, як не стало на цій посаді Дмитра Табачника у 2005-му та 2007 роках, то й тоталітарна ідеологізація посунула в українську систему освіти – всілякі там голодомори, сталінські терори, нагадування про ҐУЛАҐ... Недемократично! Неполіткоректно!

«Для нас очевидно, що пропагандистська кампанія проти призначення Табачника спекулятивно роздувається певними політичними силами і об’єктивно спрямована проти відродження освіти і науки України», – заявили підписанти і запевнили, що зроблять все можливе, щоб «курс реформ Табачника був якомога швидше реалізований, що має вивести освіту і науку України на якісно новий рівень розвитку».

Нічого не зробиш: що київські, що закарпатські ректори – неспроможні ці персонажі уявити, як хтось не за гроші, не з наводки політиків, а за покликом сумління береться за ту справу, яку вважає конче потрібною для своєї Батьківщини. І не в останню чергу тому, що всі вони мають номенклатурне походження, всі вони пройшли стандартну за радянських часів систему добору кадрів, яка включала «фільтрацію» небажаних осіб КҐБ та школу беззастережного послуху в «кадровому резерві партії».

Гроші та переконання

Узагалі-то ректори вишів мали б почухати потилиці і подумати: як це міг визначитися «курс реформ Табачника» за ті кілька днів, що новий міністр обіймає своє крісло? І як академіки-підписанти ручкатимуться з персонажем, який під час одного телешоу на всю країну назвав їхнього колегу Івана Дзюбу «ґебістським стукачем»? Але хіба є час про щось замислюватися, коли йдеться про святе для кожного кадрового номенклатурника?

Так, ви вгадали – про гроші. Зараз якраз терміново верстається Державний бюджет-2010, і від міри лояльності та підлабузництва ректорів, за неписаною ще радянською традицією, напряму залежатиме фінансування очолюваних ними вишів, чи не так? І від «правильної» активності офіційних студентських організацій залежить їхнє підгодовування за кошти платників податків. Це й спонукає деяких студентів на публічну підтримку нового міністра. Ну, і звичайно, не можна відкидати чинник переконань. Скажімо, 22 відсотки опитаних українців вважає, що Україна та Росія повинні об’єднатися в одну державу, – то хіба таких немає серед згаданих вище ректорів, діячів культури та студентів?

Хоча, можливо, краще б ішлося про гроші. Бо коли керівництво студентських профспілок та органів самоврядування Донецька і Донецької області просить владу припинити провокаційні дії окремих студентських організацій проти Табачника, бо це, мовляв, «підриває авторитет вітчизняної освіти і науки на міжнародному рівні», то стає страшнувато: а коли це донецька молодь устигла засвоїти чекістський лексикон стосовно інакодумців? Чи це їй писали «старші товариші» з відповідним досвідом? І яким же бачиться світ тим, для кого боротьба проти призначення Табачника міністром – це справжня підривна діяльність міжнародного рівня?

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.