Чимало містян щиро вірили, що перемога біло-блакитних негайно призведе до помітного зростання рівня життя. Особливо сподівалися на якусь копійчину до своєї пенсії пенсіонери.
Власне кажучи, ще й досі сподіваються, і будуть далі це робити – напевно, протягом 100 перших днів Президента. А потім почнуть інтенсивно розчаровуватися. Поки що їх цілком влаштовують пояснення нової влади на кшталт: «Грошей в країні немає, помаранчеві все розікрали».
Дещо здивований севастопольський електорат «регіонів» виступом Президента Віктора Януковича в Каневі, де він заявив, що українська буде єдиною державною мовою України. Севастопольське міське телебачення з цього приводу організувало «круглий стіл», куди запросили представників Партії регіонів, комуністів, бютівців, прихильників Тигіпка і представницю «Просвіти».
Місцеві регіонали втішали борців за державний статус російської мови тим, що в Європейській хартії мов є чимало можливостей, щоб надати такий статус російській де-факто. Перший секретар міськкому КПУ Севастополя Василь Пархоменко мстиво заявив: «Ми ж вам казали, що треба було на виборах підтримувати комуністів, бо регіонали все одно обдурять». Просвітянка, корінна мешканка міста Яна Деркач дуже позитивно оцінила заяву Віктора Януковича щодо мови і пояснила, що глава держави повинен мислити державницькими категоріями.
Значна частина севастопольського електорату голосувала за Януковича, керуючись рефлексом порятунку від «жахливого і незрозумілого» помаранчевого світу. Все це наслідки штучно створеної в місті енергією Москви і бездіяльністю Києва інформаційної резервації.
Проте навіть систематична робота місцевих українських ентузіастів, які, не маючи жодної підтримки з боку своєї держави, намагаються проривати інформаційну блокаду, дає певні результати. Наприклад, під час дискусії на тому ж таки міському телебаченні між супротивниками і прихильниками вступу України до НАТО інтерактивне голосування телеглядачів дало 43% підтримки вступу України до Північноатлантичного альянсу. Це значно більше, ніж пересічний рівень підтримки в цілому по країні і навіть трохи більше, ніж у Західній Україні.
Інформаційні «Вандеї» утворюються в Україні не лише через зусилля деяких сусідніх країн, але насамперед через патологічне політичне неробство офіційного Києва. Замість скрушно констатувати, що українське суспільство ще не готове до сприйняття євроатлантичної інтеграції, не завадило б бодай щось робити.
Українським політикам здається, що Захід не бачить їхньої пасивної позиції, але ж вона очевидна. Бо навіть у такому особливому місті, як Севастополь, наполеглива праця дає корисні результати.
Важкі наслідки перемоги
Перемога Партії регіонів на президентських виборах фактично в негативному дусі вирішила дуже дражливе для севастопольців питання про будівництво вугільного терміналу, за яким стоять донецькі бізнесмени. Цей термінал обіцяє перетворити біле місто на березі синього моря на типове шахтарське селище Донбасу з відповідним станом повітря, з вугільним пилом, із поширенням супутніх захворювань серед жителів Севастополя.
Щодня, як підрахували кримські екологи, перевантаженими залізницями півострова проходитимуть по 800 вагонів із вугіллям, коксом і металом. Не лише Севастополь перестане бути курортом, але й курортні перспективи доброї половини Криму стануть вельми сумнівними.
Усе це севастопольці знали ще до президентських виборів. Але їм дуже хотілося перемоги «донецьких» над «помаранчевими», хоча це й робило спорудження терміналу майже неминучим. Класичний когнітивний дисонанс, коли у свідомості конкурують рівнозначні за цінністю та аргументованістю протилежні думки.
Що цікаво: газета міських комуністів «Севастопольская правда» відверто попереджала жителів на своїх шпальтах: «Голосуючи за Януковича, ти голосуєш за термінал!»
Між іншим, навіть якщо всі севастопольці підуть на вибори і проголосують одностайно, це дасть лише близько 200 тисяч голосів. Якби їх не було 7 лютого 2010 року, Віктор Янукович усе одно переміг би на виборах. Але севастопольці змусили б Партію регіонів шанувати свою думку щодо ненависного абсолютній більшості населення південного морського міста вугільного термінала.
Коли сьогодні севастопольські екологічні активісти вимагають проведення місцевого референдуму щодо будівництва термінала, вони демонструють, що так нічого й не збагнули, адже референдум на цю тему де-факто відбувся саме під час другого туру президентських виборів 7 лютого.
Розплата за легковажність
Помста «помаранчевим» буде дорого коштувати севастопольцям. Їхня електоральна поведінка переконала Партію регіонів в абсолютній і фанатичній підтримці, в тому, що севастопольці підтримують і проковтнуть геть усе, аби воно виходило від Партії регіонів.
Тому ніхто не буде дуже перейматися їхніми протестами і невдоволенням, принаймні в нинішній Україні. Хіба що залишиться звертатися до генсекретаря ООН Пан Ґі Муна, ОБСЄ, ПАРЄ і таке інше.
Уже сьогодні містом ширяться чутки, що збудують навіть не один, а п’ять терміналів (хоча для удару по довкіллю досить і одного): перший на початку Севастопольської затоки, другий – в Інкермані, третій і четвертий – у Камишовій (Очеретяній) бухті, п’ятий – у Балаклаві. Прощавай, Севастополю, гарне було місто…
Таким чином, одне з найкрасивіших міст чорноморського узбережжя залишиться таким лише у пам’яті людей. У недалекому майбутньому Севастополь стане зоною екологічного лиха, де не тільки не можна буде мріяти про морський відпочинок і оздоровлення, а доведеться роздумувати, куди їхати, щоб зберегти своє і своїх дітей здоров’я. І хіба все це не було очевидним два місяці тому?
Рівень політичної активності земляків автора цих рядків, на жаль, значно перевищує рівень здорового глузду і відповідальності за власне майбутнє. Севастопольцям тепер нікого проклинати, нікого звинувачувати, нікому дорікати, тільки самих себе і самим собі.
На 227-му році існування в історії Севастополя розпочинається ера вугілля, коксу і металу. Отже, доведеться назавжди розпрощатися з мріями про створення потужного туристичного центру, морського торгівельного порту, центру рибальства тощо. Прощавай, Севастополю, добрий день, Нью-Макіївко!
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.