Ідеться про обговорення у владних структурах, про що свідчать численні витоки інформації, можливості підняти пенсійний вік. Посилаються, що то є вимога МВФ, але забувають, що в умовах України це дуже важко реалізувати, враховуючи доволі низьку (за європейськими стандартами) пересічну тривалість життя чоловіків.
Підвищення віку виходу на пенсію призведе до того, що до неї доживатиме меншість чоловіків. Зайве казати, що це викличе велике громадське невдоволення і на заході, і на сході України.
Була також ідея позбавити пенсій тих пенсіонерів, що працюють. Але це також викликало б негативне ставлення мільйонів громадян до Партії регіонів, адже пенсіонери в Україні працюють тому, що пенсія не завжди забезпечує просте біологічне виживання, не кажучи вже про пристойне людське життя.
І тут хтось із-поміж партійних інтелектуалів Партії регіонів знайшов вихід. Він згадав про особливий пенсійний статус офіцерів силових структур.
Справді, прослуживши 20 років у Збройних Силах, СБУ, МВС, прикордонній службі, Міністерстві надзвичайних ситуацій, офіцер може вийти на пенсію у 40–45 років. Тут ідеологи Партії регіонів побачили справжнє фінансове «ельдорадо» – адже якщо позбавити цих людей таких дострокових пенсій, можна зекономити багато коштів, розв’язати чимало складних економічних проблем.
Але таке враження виникає, якщо бачити тільки одну сторону ситуації, геть проігнорувавши всі інші. Це суто бізнесовий підхід до державних справ, коли за грішми не помічають особливостей функціонування держави як механізму і організму. До речі, нинішня влада в Україні в усьому нав’язує суспільству хижацько-бізнесовий, войовничо недержавницький стиль мислення.
Розірвання громадської угоди?
У цивілізованих країнах офіцери силових структур здебільшого належать до середнього класу і мають доволі пристойний рівень життя. В Україні ця верства населення живе значно гірше, ніж за часів СРСР, коли совєтські офіцери також не належали до найбільш заможних у порівнянні не лише з державами НАТО, але й державами Варшавського договору.
Нині українській офіцер ЗС, СБУ, МВС, МНС, якщо він не піднявся до генеральського рівня і не бере участь у корупційних схемах, є людиною малозабезпеченою, змушеною виживати на суму в 300–400 доларів, що опускає його родину (якщо дружина не має можливостей працевлаштування) до межі бідності. Переважна більшість офіцерського корпусу України – це люди, які не мають власного житла і реальних перспектив його одержати.
То чому ж ці люди все-таки тримаються за свої посади? Тому що є світло в кінці тунелю, надія за 20 років отримати не дуже велику, але за українськими мірками й немалу пенсію і якось дати собі раду. Заради цього можна було терпіти всю необлаштованість офіцерського життя, коли людина належить не собі, а державі, коли є ціла низка природних обмежень прав і можливостей, коли не можна поліпшувати своє матеріальне становище додатковим заробітком і т. ін.
А ще ж і вразливість соціального становища українського офіцера, коли внаслідок перманентних незрозумілих реформ, що тільки послаблюють і руйнують силові структури, можна елементарно викинути на вулицю (в буквальному сенсі слова, бо родині нічим буде оплачувати житло) будь-якого військовослужбовця під претекстом «скорочення», «оптимізації штатного розкладу» і т. д.
Не кажучи вже про моральний тягар, коли постійно змінюються геополітичні орієнтації України, її друзі й опоненти, генеральна лінія влади, ставлення до минулого, до статусу української нації тощо.
На цьому тлі офіцерський корпус України було остаточно деморалізовано ідеєю нових керманичів держави відмовитися від виплати офіцерських пенсій після виходу офіцера в запас, відтермінувавши цей процес до досягнення ним загального пенсійного віку 60 років (якщо цей вік не буде найближчим часом збільшено).
«Стимули» й перспективи
А тепер уявімо собі, що ця ідея, будучи реалізованою, реально означає для українського офіцера та його родини. Чоловік приблизно у віці 45 років, який уміє командувати танковим батальйоном, авіаційним полком, бойовим корветом і т.д., повинен із цією дещо екзотичною для народного господарства професією шукати собі роботу, щоб на ній пропрацювати ще 15–20 років і дочекатися своєї офіцерської пенсії. А здоров’я вже часто немає, здатність перенавчатися явно менша, ніж у 25-річного, житла немає і ніякої допомоги з боку держави також немає. Куди йому поткнутися і кому він потрібен? Ну не можуть же всі влаштуватися охоронцями в приватних фірмах…
Отже, колишній офіцер має всі перспективи опуститися на соціальне дно. Усвідомлення такої перспективи може призвести силові структури до вельми неочікуваних реакцій. Адже йдеться про людей зі зброєю.
А якщо українська політична опозиція ще трохи порозумнішає і тактично грамотно скористається цією самогубною ідеєю Партії регіонів, а Юлія Тимошенко з антиармійської пацифістки стане палкою захисницею прав офіцерського корпусу і військової потуги України, то ситуація може виявитися зовсім нестандартною.
А на даний момент тисячі офіцерів уже пишуть рапорти, щоб звільнитися зі служби в ЗС, СБУ, МВС і МНС іще за старим законодавством.
Чи саме цього хотіла Партія регіонів? Для супротивників України це справжнє свято, силові структури української держави розпадаються, втрачають свої найбільш досвідчені кадри без усякого втручання з боку іноземних держав. Знову реалізується історичне прокляття – архетип України: «самі себе звоювали».
Побачивши такий погром силових структур, дуже мало знайдеться охочих вступати до військових інститутів і зв’язувати своє життя з армією, спецслужбами, органами внутрішніх справ, міністерством надзвичайних ситуацій, прикордонною службою тощо. Значно краще знайти собі роботу, що не передбачає таких форс-мажорних обставин, не висмоктує з людини сили і здоров’я і не залишає потім без надій і перспектив.
Україна має цілком реальний шанс залишитися без силових структур. Але хто ж тоді буде захищати державу? Проте владі, що добровільно віддає свої території іноземним державам, армія, флот і спецслужби не потрібні за визначенням.
Однак названі реформи вдарять також по тій частині силових структур, що покликані захищати саму владу. Як вона про це не подумала? Чи влада сподівається не на силові структури української держави, а на якісь інші формування – скажімо, на таємничих «людей у чорному», які охороняють певні акції Партії регіонів і про яких не раз уже писали журналісти, чи на обкатаних у регіональних бойових зіткненнях силовиків інших держав?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.