Слово «графіті» – італійського походження, означає написи або зображення на стінах будівель та огорож, вагонах транспорту, взагалі на вертикальних поверхнях. Прихильники графіті називають свої твори мистецтвом, їхні опоненти вважають, що це вандалізм.
Дозвіл на графіті
Рік тому тодішні представники київської влади заявили про визначення 10 будівель для майстрів графіті, де буде дозволено легально малювати. Але дозволу так і не надали. Нині до цього питання повернулися знову, розповів Радіо Свобода заступник голови міської держадміністрації Олександр Мазурчак. «Ми вважаємо, що графіті може бути тільки у встановлених для цього місцях. Ми хочемо, щоб наше місто було чисте, красиве, і я думаю, що ті люди, які хочуть малювати і вміють, теж цього хочуть. Для графіті вже є відведене місце у Лаврському провулку. І такі місця, за рішенням райадміністрацій, можуть бути в окремих районах Києва, де в людей є бажання малювати. Їм не треба буде збирати ніяких документів, художникам достатньо буде написати листа до керівника райадміністрації з проханням визначити для них місце для малювання», - розповів він.
Відновлення стіни будинку після нанесення графіті коштує в середньому 50 гривень за квадратний метр. Наприклад, орендарі приміщень у центрі Львова щороку втрачають по 15 тисяч гривень, щоб привести до ладу будівлі після вилазок настінних живописців. Натхнення у них з’являється вночі, щоб ніхто не схопив за руку. Штраф для цих художників і у Львові, і в Києві, і в інших українських містах – може сягати 850 гривень, повідомив Радіо Свобода Олександр Мазурчак. «Це штраф за порушення благоустрою - так само як заклейка паперовими оголошеннями невідведених для цього місць. Санкція від 20 до 50 неоподаткованих мінімумів», - наголосив він.
Вуличне мистецтво
Нелегальний статус мало впливає на охочих розмалювати стіни та паркани у місті. Деякі з їхніх «творів» – це відоме слово з трьох літер або назва рок-групи чи футбольної команди. Але настінний живопис не зводиться лише до цього. Загалом є близько тисячі стилів графіті. І часто саме справжні художники замальовують своїми творами лайливі написи. Як наслідок, дім заграє зовсім іншими фарбами. Саме це трапилося із будинком кореспондентки Радіо Свобода. «Ще недавно колись білий фасад мого багатоповерхового будинку був замальований лайливими словами та так званими графіті - немайстерно написаними фразами - ще й із помилками. Ця «краса» звичайно дратувала мешканців і навіть перехожих», - розповідає вона. Але декілька днів тому, все змінилося: бридкі написи закрили величезні чудернацькі квіти намальовані невідомим художником, який втім залишив свій «теґ» - тобто коротенький підпис під малюнком. Усі жителі будівлі цій людині лише вдячні. Адже потворні дилетантські написи і цікавий малюнок графіті - це абсолютно різні речі. У Києві втім можна зустріти обидва варіанти. У житлових районах увечері нерідко видно підлітків, які мають по одному балончику і виводять якісь закарлючки на стінах будинків.
У той же час є і зразки справжнього вуличного мистецтва. Наприклад, на вулиці Саксаганського можна побачити малюнок сумної бездомної дівчинки з Брукліна, на набережній Дніпра – багато чарівних створінь, а на вулиці Тимошенка звичайна котельня розписана цілими сюжетами з історії України.
Ці оригінальні картини на будинках не просто піднімають перехожим настрій, а й натякають на важливі і навіть філософські питання. Саме такі малюнки робить група київських художників «Interesni kazki», яка складається з Володимира Манжосам (WAONE) та Олексія Бордусова(AEC). Вони не поділяють захоплення деяких графітчиків робити написи різними шрифтами в неналежних місцях, говорить Олексій. «У нас є і казкові образи, є малюнки на соціальну тематику, наприклад, про урбанізацію. Є робота на тему гламурного життя, яка іронічно висміює такий стиль існування. Наша команда займається саме стінними розписами, а графіті – це найчастіше вандалізм, тобто написи в неналежних місцях. Ми не пишемо якісь слова, як це прийнято в «графіті-writing», а малюємо певні сюжети». Стиль малювання називають мюралізмом. Цей художній напрям зародився в XXI століття, для нього характерні стінні розписи, засновані на народних і національних мотивах. За словами Олексія, класиком саме мюралізму був відомий мексиканський художник Дієго Рівера.
Графіті «Гламурне життя» (фото з сайту http://graffitizone.kiev.ua)
Роботи Олексія та Володимира можна побачити по всьому Києву, і в центрі – на вулиці Шота Руставелі, і на периферії – біля метро Осокорки. …. але дозволів від Київради на це хлопці не мають. Тому зазвичай домовляються напряму зі власниками будівель. «Interesni kazki» сподіваються, що Київрада все ж виділить певні місця, де стіни можна буде розписувати легально.
Графіті закордоном
«Стіни шукають автора» - подібні оголошення можна зустріти у переважно спальних районах італійських міст. Міська влада час від часу дозволяє тамтешнім художникам графіті розписувати стіни малюнками. Але такі заохочення в Італії швидше виняток, ніж правило, - зауважує римська кореспондентка Радіо Свобода. А стихійне розмальовування стін – біда для італійських міст.
Італійці — народ, щедрий на язик, тому висловлюватися одним словом на стіні для них замало, часто пишуть цілі фрази, а то й поеми. Тематика дуже різноманітна: любовні переживання, політичні і футбольні вподобання, словосполучення чи літери без будь-якого сенсу. Розмальовують навіть фундаменти історичних палаців та пам’яток.
За таку «мистецьку активність» закон передбачає покарання до 1 року в’язниці і штраф. Але це у випадках, коли йдеться про пошкодження адміністративних будівель чи історичних пам’яток. У решті випадків, писак-порушників, якщо вдається таких виявити, карають соціально корисною працею.
Щороку шкода від вандалів коштує державі 5 мільйонів євро. За рахунок комунальних служб написи стирають, розмивають, зафарбовують – і на ранок наступного дня на тому ж клаптику стіни видно новий «шедевр». У місті Палермо на Сицилії мешканці створюють дружини добровольців, щоб контролювати чистоту фасадів своїх будинків. А в Римі на суботник з відмивання палаців долучився навіть американський посол разом із мером столиці. Працівників освітніх закладів зобов’язують проводити виховні години зі школярами, бо вважають, що писаки – переважно неповнолітні юнаки. Уряд щораз шукає суворіших заходів покарання. Тож, боротьба за чисті стіни відкрита на всіх фронтах, але стіни так і рясніють нісенітницями.
Графіті, як і будь-яка інша художня творчість, може бути і мистецтвом, і несмаком, і вандалізмом. Про це говорить художник Лесь Подерв'янський. А заборони тільки підсилюють інтерес до такої творчості. «Просто це елемент вуличної молодіжної субкультури. А коли щось забороняють, то воно вибухає з новою силою. Така проблема є буквально в усіх містах світу, в Чикаго навіть заборонили продавати балончики з аерозольними фарбам в місті, їх можна придбати лише за його межами. І що? Все одно стіни всі розмальовані», - каже митець.
Однак, на відміну від Києва, де для графіті поки офіційно виділене лише одна стіна в Лаврському провулку, в Америці в місті Нью-Йорк є музей з виставкою графіті.
Дозвіл на графіті
Рік тому тодішні представники київської влади заявили про визначення 10 будівель для майстрів графіті, де буде дозволено легально малювати. Але дозволу так і не надали. Нині до цього питання повернулися знову, розповів Радіо Свобода заступник голови міської держадміністрації Олександр Мазурчак. «Ми вважаємо, що графіті може бути тільки у встановлених для цього місцях. Ми хочемо, щоб наше місто було чисте, красиве, і я думаю, що ті люди, які хочуть малювати і вміють, теж цього хочуть. Для графіті вже є відведене місце у Лаврському провулку. І такі місця, за рішенням райадміністрацій, можуть бути в окремих районах Києва, де в людей є бажання малювати. Їм не треба буде збирати ніяких документів, художникам достатньо буде написати листа до керівника райадміністрації з проханням визначити для них місце для малювання», - розповів він.
Відновлення стіни будинку після нанесення графіті коштує в середньому 50 гривень за квадратний метр. Наприклад, орендарі приміщень у центрі Львова щороку втрачають по 15 тисяч гривень, щоб привести до ладу будівлі після вилазок настінних живописців. Натхнення у них з’являється вночі, щоб ніхто не схопив за руку. Штраф для цих художників і у Львові, і в Києві, і в інших українських містах – може сягати 850 гривень, повідомив Радіо Свобода Олександр Мазурчак. «Це штраф за порушення благоустрою - так само як заклейка паперовими оголошеннями невідведених для цього місць. Санкція від 20 до 50 неоподаткованих мінімумів», - наголосив він.
Вуличне мистецтво
Нелегальний статус мало впливає на охочих розмалювати стіни та паркани у місті. Деякі з їхніх «творів» – це відоме слово з трьох літер або назва рок-групи чи футбольної команди. Але настінний живопис не зводиться лише до цього. Загалом є близько тисячі стилів графіті. І часто саме справжні художники замальовують своїми творами лайливі написи. Як наслідок, дім заграє зовсім іншими фарбами. Саме це трапилося із будинком кореспондентки Радіо Свобода. «Ще недавно колись білий фасад мого багатоповерхового будинку був замальований лайливими словами та так званими графіті - немайстерно написаними фразами - ще й із помилками. Ця «краса» звичайно дратувала мешканців і навіть перехожих», - розповідає вона. Але декілька днів тому, все змінилося: бридкі написи закрили величезні чудернацькі квіти намальовані невідомим художником, який втім залишив свій «теґ» - тобто коротенький підпис під малюнком. Усі жителі будівлі цій людині лише вдячні. Адже потворні дилетантські написи і цікавий малюнок графіті - це абсолютно різні речі. У Києві втім можна зустріти обидва варіанти. У житлових районах увечері нерідко видно підлітків, які мають по одному балончику і виводять якісь закарлючки на стінах будинків.
У той же час є і зразки справжнього вуличного мистецтва. Наприклад, на вулиці Саксаганського можна побачити малюнок сумної бездомної дівчинки з Брукліна, на набережній Дніпра – багато чарівних створінь, а на вулиці Тимошенка звичайна котельня розписана цілими сюжетами з історії України.
Ці оригінальні картини на будинках не просто піднімають перехожим настрій, а й натякають на важливі і навіть філософські питання. Саме такі малюнки робить група київських художників «Interesni kazki», яка складається з Володимира Манжосам (WAONE) та Олексія Бордусова(AEC). Вони не поділяють захоплення деяких графітчиків робити написи різними шрифтами в неналежних місцях, говорить Олексій. «У нас є і казкові образи, є малюнки на соціальну тематику, наприклад, про урбанізацію. Є робота на тему гламурного життя, яка іронічно висміює такий стиль існування. Наша команда займається саме стінними розписами, а графіті – це найчастіше вандалізм, тобто написи в неналежних місцях. Ми не пишемо якісь слова, як це прийнято в «графіті-writing», а малюємо певні сюжети». Стиль малювання називають мюралізмом. Цей художній напрям зародився в XXI століття, для нього характерні стінні розписи, засновані на народних і національних мотивах. За словами Олексія, класиком саме мюралізму був відомий мексиканський художник Дієго Рівера.
Роботи Олексія та Володимира можна побачити по всьому Києву, і в центрі – на вулиці Шота Руставелі, і на периферії – біля метро Осокорки. …. але дозволів від Київради на це хлопці не мають. Тому зазвичай домовляються напряму зі власниками будівель. «Interesni kazki» сподіваються, що Київрада все ж виділить певні місця, де стіни можна буде розписувати легально.
Графіті закордоном
«Стіни шукають автора» - подібні оголошення можна зустріти у переважно спальних районах італійських міст. Міська влада час від часу дозволяє тамтешнім художникам графіті розписувати стіни малюнками. Але такі заохочення в Італії швидше виняток, ніж правило, - зауважує римська кореспондентка Радіо Свобода. А стихійне розмальовування стін – біда для італійських міст.
Італійці — народ, щедрий на язик, тому висловлюватися одним словом на стіні для них замало, часто пишуть цілі фрази, а то й поеми. Тематика дуже різноманітна: любовні переживання, політичні і футбольні вподобання, словосполучення чи літери без будь-якого сенсу. Розмальовують навіть фундаменти історичних палаців та пам’яток.
За таку «мистецьку активність» закон передбачає покарання до 1 року в’язниці і штраф. Але це у випадках, коли йдеться про пошкодження адміністративних будівель чи історичних пам’яток. У решті випадків, писак-порушників, якщо вдається таких виявити, карають соціально корисною працею.
Щороку шкода від вандалів коштує державі 5 мільйонів євро. За рахунок комунальних служб написи стирають, розмивають, зафарбовують – і на ранок наступного дня на тому ж клаптику стіни видно новий «шедевр». У місті Палермо на Сицилії мешканці створюють дружини добровольців, щоб контролювати чистоту фасадів своїх будинків. А в Римі на суботник з відмивання палаців долучився навіть американський посол разом із мером столиці. Працівників освітніх закладів зобов’язують проводити виховні години зі школярами, бо вважають, що писаки – переважно неповнолітні юнаки. Уряд щораз шукає суворіших заходів покарання. Тож, боротьба за чисті стіни відкрита на всіх фронтах, але стіни так і рясніють нісенітницями.
Графіті, як і будь-яка інша художня творчість, може бути і мистецтвом, і несмаком, і вандалізмом. Про це говорить художник Лесь Подерв'янський. А заборони тільки підсилюють інтерес до такої творчості. «Просто це елемент вуличної молодіжної субкультури. А коли щось забороняють, то воно вибухає з новою силою. Така проблема є буквально в усіх містах світу, в Чикаго навіть заборонили продавати балончики з аерозольними фарбам в місті, їх можна придбати лише за його межами. І що? Все одно стіни всі розмальовані», - каже митець.
Однак, на відміну від Києва, де для графіті поки офіційно виділене лише одна стіна в Лаврському провулку, в Америці в місті Нью-Йорк є музей з виставкою графіті.
