Прага – У Болоньї закінчив роботу фестиваль архівних і реставрованих стрічок – один із найцікавіших кінопереглядів у Європі. У категорії «Найкращий знову відкритий фільм» першу нагороду отримала стрічка «Марійка – зрадниця», яка розповідає про життя українських лісорубів у Карпатах. Фільм створений у 1934 році в тодішній Чехословаччині – країні давніх багатих кінотрадицій.
Українське село Колочава недалеко від Синевірського парку – один із наймальовничіших куточків Карпат і водночас, напевно, найвідоміше в чеському середовищі місце, оспіване в літературі й поезії. До найпопулярніших творів належить, зокрема, повість чеського письменника Івана Ольбрахта «Микола Шугай – розбійник», що розповідає про пригоди, як його часто називають, «українського Робіна Гуда».
Романтика Карпат надихнула Ольбрахта і ще двох чеських літераторів – Владіслава Ванчуру і Карла Новего – знову повернутись до Колочави. У 1933 році вони зняли тут фільм у середовищі простих лісорубів. Герої фільму – Марійка, її чоловік Петро й молодий гуцул Данило, який допомагає подружжю ставити нову хату. Фабула розгортається в класичному трикутнику, та головне – на тлі багатої карпатської природи, в колоритному колочавському середовищі – серед місцевих русинських лісорубів, єврейських корчмарів, угорських сусідів і навіть чеських туристів. Адже тоді, в 1930-ті роки Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь» входило до складу Чехословаччини.
Багатокультурність – одна з яскравих характеристик фільму, вважає празький культуролог Ïржі Пеняс.
«Що є революційним, прогресивним, авангардним у цій стрічці, так це те, що автори використали автентичну мову, тобто це багатомовний фільм. Зараз уже так не роблять. Коли Мел Ґібсон зняв стрічку «Муки Ісуса Христа», де говорять арамейською чи латиною – оригінальними мовами Палестини, то це була тільки велика стилізація. Бо вже в 1933 році чеські митці створили на Підкарпатській Русі фільм багатьма мовами – мовами місцевого населення: русини розмовляють на місцевому діалекті – по-колочавськи, євреї розмовляють ідиш, а це неймовірно цікаво – чути автентичну ідиш – мову, котра практично вимерла, а чеські поліцаї – вони представляють владу – розмовляють чеською. Це все у фільмі виглядає надзвичайно автентично й цікаво».
Усі ролі грали місцеві мешканці
Але не тільки цим захоплює стрічка «Марійка – зрадниця». У всіх ролях грали місцеві колочавці, які ніколи перед тим камери не бачили. Дехто зі села навіть вважав, що то приїхав цирк, інші просто чудувались, так і не збагнувши, що ці пани з Праги від них хочуть. Зате ніхто з акторів не фальшивив: і подив, і прагнення грати правдиво були природними, зазначає Ïржі Пеняс.
«Знімальна група складалася з п’яти чи шести осіб, – розповідає культуролог. – Вони приїхали до Колочави і найняли на зйомки фільму місцевих жителів, не акторів. А місцеві люди не мали навіть уяви, що існує якийсь кінематограф. Режисери симпатизували своїм акторам. Ці самодіяльні актори грають дуже неприродно, іноді навіть комічно, і тим ще більше все сприймається дуже автентично».
Чеського туриста у фільмі зіграв один із авторів стрічки – сам письменник Іван Ольбрахт. І це також додає стрічці «Марійка – зрадниця» ваги історичного документа.
Кінострічка про українські Карпати 1930-х років була відреставрована працівниками чеського Національного кіноархіву і перенесена в цифровий формат. Попереду чеських фахівців ще чекає робота над трьома іншими архівними фільмами про Карпати, зокрема, «Пісня про Підкарпатську Русь» чи «Весна на Підкарпатті».