Київ – Статус російської мови в Україні завжди був предметом для політичних спекуляцій, констатує газета «День». Перед кожними виборами цю тему порушували з новою силою, а політики використовували для підвищення власного рейтингу. Здавалося б, після президентських виборів минув певний час, відбулася ротація кадрів, змінилася політична ситуація, але мовне питання все ще не вщухає. Чому? Відповідь: знову вибори. Тільки тепер місцеві. Політики різного рівня, знаючи,що Конституція України передбачає тільки одну державну мову – українську, знову спекулюють на почуттях людей, обіцяючи зробити російську другою державною. Навіть більше, роблять практичні кроки. Про них газета «День» розповідає у статті «Знову за старе».
Цього року на оздоровлення депутатів із держбюджету виділили 17,3 мільйона гривень. Як інформує «Газета по-українськи», кожен парламентарій перед відпусткою мав право отримати 16–18 тисяч гривень матеріальної допомоги. Від цих грошей відмовилися шестеро з 450 народних обранців: спікер Володимир Литвин, регіонали Василь Горбаль, Едуард Прутнік та Георгій Скудар, нунсівці Анатолій Гриценко й Арсеній Яценюк. І жоден б'ютівець чи комуніст. Від матеріальної допомоги не відмовилися, зокрема, Ринат Ахметов, Таріел Васадзе, Богдан Губський, Костянтин Жеваго, Олександр Фельдман, які входять до числа найбагатших українців.
Певна унікальність українських Збройних Сил у тому, що на їхньому балансi перебуває чимала кількість майна, яке залишилося у спадок вiд Радянської армiї i в якому у нинiшнього війська немає потреби. Насамперед через його функцiональну застарiлiсть. Про те, як вiйськове вiдомство повинно найефективнiше розпорядитися цими ресурсами, розповідає газета «Урядовий кур’єр» у матеріалі «Землю «подарували», проблеми залишилися».
Країна перейшла на ринкові відносини, і лише школа опинилася ні в соціалізмі, ні в капіталізмі. Правова база ще з минулого, але при цьому відсутнє планове фінансування. Як стверджує газета «Голос України», головне гасло сьогоднішнього дня: «Вчіться працювати зі спонсорами!» Окремі гімназії й ліцеї, в яких вчаться діти й онуки депутатів усіх рівнів, у цих умовах почуваються досить комфортно, бо мають чітко відпрацьовану систему тіньових добровільних пожертв. А от звичайна загальноосвітня школа просто приречена. Чому так сталося і як поліпшити ситуацію, парламентська газета розповідає в публікації «Навчально-виховні комплекси не потрібні!»