Доступність посилання

ТОП новини

Пам’ять про репресованих у польсько-російсько-українському трикутнику?


Київ – Аушвіц у Польщі, Катинь у Росії, Биківня та Бабин Яр в Україні. Це місця, названі науковцями і політиками «полями історичних змагань» та міжнаціонального примирення Європи. Але донині Росія 4 листопада відзначає День національної єдності, вирахуваний від так званого «вигнання поляків із Кремля». 7 листопада ліві політики України і Росії святкують День Жовтневої революції, який у підручниках з історії названо «датою більшовицького заколоту». Натомість Польща і Литва у ці дні згадують жертв політичних репресій і тоталітарних режимів. Тож чи відбулось примирення між народами на сході Європи? Чи подоланий тоталітаризм у колективній пам’яті населення колишнього «соціалістичного табору»? Відповіді на ці питання шукали учасники міжнародної наукової конференції в Києві.

Народ, який забуває минуле, не вчиться на уроках історії, схожий на сліпу людину: вона не бачить, що коїться з нею і які події відбуваються довкола. Цю східну мудрість постійно згадували учасники конференції – науковці з України, Польщі, Росії, Німеччини.

Адже, за словами експерта німецького Фонду Белля Кирила Савіна, «пам’ять – це громадське поняття, тоді як історія більш академічне». «Той, хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову. Тому питання суспільної, колективної пам’яті як певного інституту – аксіома: його не потрібно доводити! Але які практики, яка культура пам’яті має існувати на прикладі трьох держав – Росії, України й Польщі? Давайте про це говорити, щиро і відверто», – зазначив Савін.

Конфлікти поміж поляками, росіянами та українцями, які мали місце у ХХ столітті, неможливо розглядати відокремлено від загальноєвропейських конфліктів. Особливо, у роки, коли Гітлер на заході, а Сталін на сході Європи утвердили тоталітарні режими, готові винищувати одне одного аж до загибелі останнього вояка, руйнування останнього європейського містечка, наголосив польський історик Анджей Новак. Він також зазначив, що в останні 20 років Польща сформувала нову, традиційно європейську культуру національної пам’яті.

Аташе Посольства Польщі у Києві Анна Кузьма відзначила: «Поляки доволі активно обговорюють питання національної історії, дискутують питання, пов’язані з національною пам’яттю та примиренням. Для нас поки що складно усвідомити, що є європейська спільна пам’ять, але ми до цього розуміння наближаємось».

Комунізм – «морозильник» української історії

В Україні ситуація інакша: історична наука, колективна пам’ять українців «загарбані» політичними інтересами тих, хто знаходиться при владі; також має місце розділ українців на тих, для кого, наприклад, Роман Шухевич та Степан Бандера – герої, і тих, для кого ці постаті є ворогами...

«Українські політики і чиновники від науки, замість створювати спільне, всеукраїнське поле історії, для порозуміння між сходом і заходом держави, продовжують політику роз’єднання народу для задоволення власних політичних амбіцій», – з сумом констатував харківський науковець Володимир Маслійчук.

Політизація історії – одне із свідчень не подолання Україною радянської минувшини, яку львівський професор Ярослав Грицак називає «холодильником пам’яті та історії».

«Комунізм «заморозив» пам’ять про ті найбільші конфлікти, які тривали на цій території, маю на увазі європейський схід. Комунізм піддав репресіям покоління шістдесятників, які мали би, за зразком і логікою європейського цивілізаційного розвитку, здійснити примирення та об’єднати українців. Але, на жаль, з нашої «морозильної камери» комунізму випало ціле покоління, яке мало дискутувати історію, яке мало зробити завдання, що його зараз, оскільки вони (раніше) не зроблені, доводиться дискутувати запізніло нам!» – зауважив професор Грицак.

Учасники конференції нагадали: пам’ять окремої людини, як і цілого народу, не можна політизувати, «обмежувати» «чорно-білим» баченням минувшини. Інакше, українці приречені залишатись поміж Росією та Польщею, Євразією та Європою, не знаючи, якого берега пристати, якого ворога звинуватити у власних помилках, як збудувати власну державу без огляду на сусідів.

Довідка:

Аушвіц – Біркенау – один із найбільших нацистських концтаборів, що існував з кінця травня 1940-го до січня 1945 року біля польського міста Освенцим.

Биківня – лісова зона поблизу Києва (нині це фактично територія столиці України), де у 1930-х і до 1941 року (до дня окупації Києва нацистами) у таємній обстановці здійснювались масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві НКВС. В останні роки українські та польські науковці здійснюють спільні розслідування, досліджуючи територію поховань.

Катинь – село на Смоленщині, Росія. У 1939–1941 роках тут страчено інтернованих поляків, розстріли здійснено органами НКВС на виконання наказу Йосипа Сталіна. У Катині лежать останки понад 4,5 тисячі поляків; усього під час «катинських розстрілів» у різних місцях тодішнього СРСР страчено майже 22 тисячі поляків. У Катинському лісі органи НКВС також розстріляли близько 10 тисяч радянських громадян.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG