Пеня у розмірі 0,1% на день від суми заборгованості, що утворилася з 1 січня 2011 року, буде нараховуватися мешканцям, які прострочили термін оплати (зазвичай 20-го число наступного місяці) житлово-комунальних послуг. Кабмін мотивував свою ініціативу тим, що через відсутність санкцій за несплату житлово-комунальних послуг підприємства ЖКГ не мають можливості застосовувати дієві заходи для зменшення заборгованості населення за спожиті послуги. Кабмін також запевнив, що поновлення пені не вплине на «соціально незахищені» (тобто бідні та злиденні) верстви населення, оскільки вони одержують субсидії й вчасно розраховуються за спожиті послуги.
Утім, крім офіційної мотивації подання законопроекту Кабміном існує ще й неофіційна, але не менш (а, може, й більш) реальна. 16 липня 2010 року між Україною та Міжнародним валютним фондом був підписаний меморандум, згідно з яким Україна гарантувала до кінця вересня цього року ухвалити законодавче рішення, що скасує заборону стягнення пені за несвоєчасну плату за житлово-комунальні послуги. Звичайно, кінець грудня – не кінець вересня, але можна рапортувати: зобов’язання виконане!
Нагадаю, з 1996 року тимчасово було призупинено нарахування пені, яка тоді становила 0,01% на день від суми заборгованості. Тоді масово і на тривалий термін по всій країні затримували зарплату, пенсії та стипендії, тому значна частина населення була просто не в змозі вчасно оплачувати комунальні послуги, хоча тарифи на них і були невисокими порівняно із нинішніми. Існують борги по зарплаті й зараз, тому Верховна Рада окремим рішенням доручила Кабміну впродовж 1-го кварталу 2011 року забезпечити ліквідацію заборгованості із зарплати на підприємствах всіх форм власності й надати відповідну інформацію в парламент до 1 квітня 2011-го (за таке рішення проголосували 280 депутатів, тобто фактично всі присутні).
Можна було б тільки поаплодувати одностайній депутатській турботі про людей і підтримати ініціативу влади щодо наведення порядку в ЖКГ, якби не кілька сакраментальних «але», які вкотре доводять: «реформи» в Україні робляться для проформи, маючи наслідком погіршення життя мас українців.
Платити мусять усі! Але з чого?На перший погляд, усе вірно: вчасно платити за спожиті послуги мають усі, а коли хтось ухиляється від такої сплати, він мусить нести покарання, в тому числі й фінансове. Ба більше: платити споживачі повинні реальні ціни, а незаможним громадянам мусять допомогти держава та благодійні організації.
Але при ближчому розгляді картина радикально змінюється.
Станом на 10 грудня 2010 року заборгованість із заробітної плати по Україні становила 1,2 мільярда гривень (за іншими даними – 1,3 мільярда). Якщо врахувати ще й тіньовий сектор економіки, то розмір цих боргів коливається між 2,5 та 3 мільярдами гривень. І головне, що ці борги розподілені нерівномірно. Скажімо, в акурат у день ухвалення закону парламентом у селищі Солотвино (Закарпаття) застрайкували шахтарі соляних копалень. 130 робітників уже півроку не отримували зарплату, підприємство заборгувало їм 1,8 мільйона. гривень. Тоді ж трудовий колектив філії ТзОВ «Луганськшахтобуд», який є головним підрядником із гірничих робіт на будівництві шахти № 10 «Нововолинська», звернувся з листом до обласного і міського керівництва, повідомляючи, що їм заборгували заробітної плати за жовтень та листопад на суму майже 3,5 мільйони гривень. А напередодні підписання закону главою держави через п’ятимісячну заборгованість із заробітної плати, не вийшли на роботу працівники харківського «Міськлектротрансу». У середньому борг одному працівникові становить 10 тисяч гривень. І таких повідомлень за останні дні вистачає (а скільки їх було перед тим?).
Іншими словами, загалом по країні йдеться про десятки тисяч людей, яким заборговано зарплату за кілька місяців, часом півроку. Що ж стосується затримки заробленого на місяць, то є сумнів, чи статистика взагалі відбиває цю ситуацію. Навряд чи до 1 січня ситуація кардинально виправиться – адже за 10 місяців цього року заборгованість скоротилася тільки на 12,9%. Отож на тих, кому і без того непереливки, хто не може одержати чесно зароблене, влада накладає додаткові санкції у вигляді пені за неминуче прострочені за таких обставин житлово-комунальні платежі. І навіть якщо Кабмін виконає доручення Верховної Ради та забезпечить до 1 квітня погашення боргів із зарплат (що, чесно кажучи, виглядає ненауковою фантастикою), кожен із потерпілих від невчасної виплати заробленого буде обкладений штрафом у кількасот гривень (бо ж до 0,1% за день, згідно до ухваленого вже у першому читанні Житлового кодексу, додаються ще й 3% річних плюс інфляційні...).
Може, логічно було б спершу погасити бодай довготривалі борги із зарплат, а вже потім вимагати вчасної сплати за послуги ЖКГ?
Але це далеко не все. Щороку у багатьох бюджетних установах перші гроші працівники отримують тільки наприкінці січня – на початку лютого. Така вже специфіка розподілу бюджетних коштів в Україні. А чим перекрити комунальні платежі у січні? Очевидно, з усієї сили економити на святкуванні Нового року та Різдва Христового? Хронічними є й затримки з літніми виплатами освітянам – часом зарплату і відпускні затримують на місяць-півтора. Знов-таки, не зі своєї провини доведеться економити на відпочинку, щоби вчасно заплатити за житло...
Звісна річ, ті, хто розробляв закон, хто його ухвалював і підписував уже багато років не мають жодних проблем ані зі вчасним отриманням зарплати, ані з достатньою кількістю грошей на власних банківських рахунках. Тому їм не зрозуміти тих українських громадян, які опиняться у новому році під загрозою фінансових санкцій не тому, що не хочуть вчасно платити за спожиті послуги ЖКГ, а тому, що держава чи приватник вчасно їм не заплатили за чесно зроблену роботу.
Проблема між тим для переважного числа «безвинно винних» розв’язується дуже просто: пеня має нараховуватися не з наступного після несплаченого місяця, а ще через місяць, тобто тільки тоді, коли пішов другий місяць несплати; цей часовий лаг дав би можливість уникнути безлічі проблем, але в Україні персонажі, які ухвалюють життєво важливі для десятків мільйонів громадян рішення, зовсім не цікавляться життям цих десятків мільйонів...
Чиє життя покращать зміни у ЖКГ?Та це ще далеко не все – головні «але» попереду.
Насправді майже всі українські громадяни акуратно оплачують послуги ЖКГ. 2007 року рівень платежів становив 94,1%, 2008 – 95,5%, 2009 – 92,4% (це кризовий рік), на 1 листопада цього року – 103,2% (понад 100%, тому що населення сплачує борги попередніх років). Водночас загальний рівень плати за житлово-комунальні послуги нерідко коливається навколо позначки 70%. Звідкіля така різниця? За послуги ЖКГ не сплачують передусім бюджетні організації, які живляться із місцевих бюджетів, тобто урядовий аргумент про конечну потребу фінансових санкцій проти неплатників є фальшивим. Найбільшими боржниками є структури, які не мають коштів з вини органів влади, а також приватні фірми, які певний час працюють, не платячи за послуги ЖКГ, а потім банкрутують; при ближчому розгляді з’ясовується, що практично всі ці фірми працюють «під дахом» влади того чи іншого рівня.
Отож і виходить, що ЖКГ в Україні має серйозні проблеми не через несплату громадянами грошей за його послуги, а передусім через неефективність та корумпованість як влади, так і керівництва самого цього господарства.
Проте і це ще не все.
Якнайкраще ситуацію
охарактеризував у газеті «День» Сергій Плецький із Запоріжжя, тому процитую його точні і вбивчі твердження: «Мільйони українців платять за дахи, котрі не ремонтують, ледь теплі батареї опалення, неметені з минулого століття під’їзди, затоплені фекаліями підвали, житло, яке розвалюється на очах. Адже ніяких важелів впливу на постачальників неякісних житлових послуг мешканці не мають. Звернення з позовами до суду потребує коштів та часу, яких у населення просто нема. Навіть і процедура фіксації неналежної якості послуг настільки залежна від доброї волі комунальників, що довести це майже неможливо... Навіть якщо ввести смертну кару за борги по ЖКГ, це не змусить комунальників економити ресурси, зменшувати видатки. Навпаки, це лише законсервує нинішнє становище, коли вони зацікавлені лише у збільшенні тарифів. Проте такі заходи перетворять надання послуг в житловій сфері у високоприбутковий бізнес, в якому постачальник буде диктувати споживачу свої кабальні ціни та умови. А 45 мільйонів українців перетворяться в об’єкти неконтрольованого визиску... В Кабміні готується законопроект, що дозволить приватизувати комунальні підприємства, які постачають населенню тепло та воду. При цьому інвесторам навіть передаватимуться в довгострокове користування міські водогінні, теплові та каналізаційні мережі!.. Тоді справді надання житлових послуг із прибутковості зможе посперечатись із наркоторгівлею».
У порівнянні з цими – цілком реальними, до речі, – перспективами, які включають виселення з квартир «у разі суспільної потреби» чи за борги, якась там пеня виглядає дрібничкою. Насправді ж ідеться далеко не про дрібничку, а про важливу частку теперішніх урядових реформ, які мають на меті істотне покращення чийогось життя вже сьогодні – за рахунок погіршення життя десятків мільйонів українських громадян.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.