70 років після показового судового процесу у Львові живими залишились четверо свідків тих подій. Троє, Дарія Коверко, Марта Грицай і Теодор Крупа, мешкають у Нью-Йорку, а Ольга Попадин – у Львові.
Під час допитів над студентами та гімназистами знущались
Ольга Попадин у свої 88 років дуже добре пригадує і польську, і радянську влади. До молодіжної групи ОУН корінна львів’янка Ольга Попадин вступила ще на початку 1939 року, щоб відстоювати права українців на гідне життя. Бо польська влада принижувала українців, розповіла Ольга Попадин, їх не брали на державну службу. Українці в Галичині жили завдяки кооперативам. Не завжди безпечно було ходити вулицею у вишиванці.
Молоді студенти та гімназисти добре усвідомлювали чим вони ризикують особливо тоді, коли у Львів прийшли перші «совіти», у так званий «золотий вересень 1939 року». Молодь підпільно збиралась по квартирах і парках, проходила вишкіл. Знання їй дуже допомогли у житті, під час допитів і судів. Арешти молодих оунівців – львівських студентів і гімназистів – радянська влада розпочала у серпні 1940 року. По гімназистку Ольгу Попадин енкаведисти прийшли додому вересневої ночі. Дівчина просиділа у Замарстинівській тюрмі, як і інших 58 друзів, до початку судового процесу – 17 січня 1941 року.
«Моя подруга ненавмисно мене видала. У її записниках знайшли моє псевдо. А потім зробили нам очну ставку. Спершу мене просила сказати правду, видати інших, потім тиснули на мене, а потім били, але я нічого не казала», – пригадує Ольга Попадин.
Суд у Львові був показовим
Досудове слідство у справі 59 студентів і гімназистів тривало чотири місяці. Коли зачитувати вирок, то по шкірі йшов мороз, розповідає свідок.
Ольга Попадин, учасниця «Процесу 59-ти»
«На запитання, як ми ставимось до радянської влади, кожен говорив негативно. А це означало розстріл. Старші просили нас, молодших, відповідати позитивно, щоб ми залишились живими. Моє прізвище було у кінці і мене вже не запитували нічого».
Ольга Попадин отримала 10 років позбавлення волі, як і ще 16 осіб. Однак Колегія Верховного суду СРСР навесні 1941 року «пом’якшила» вирок. 14 квітня того ж року дев’ятнадцятьох студентів розстріляли. За словами Ольги Попадин, їх останки спочивають на Цитаделі. Бо тоді говорили у місті, що студентів розстріляли саме там. Решта людей були позбавлені волі від 4 до 10 років. Термін покарання Ольги зменшили наполовину. Але тоді дівчина важко захворіла і прихід німців у Львів, у червні 1941 року, застала у шпиталі. Так і уникнула заслання. Під час німецької окупації Ольга Попадин продовжила підпільну діяльність в ОУН. Перед приходом радянських військ у Львів (27 липня 1944) втекла до сестри на Лемківщину, нині територія Польщі. Але і там застало кровопролиття. Звідти вона разом з сестриною сім’єю була примусово депортована в Україну.
Ользі Попадин не соромно оглядатись назад
У Львові ОУН, яку знала Ольга Попадин, розпалась, друзі або ж загинули, або ж були у тюрмах, або ж виїхали за кордон. Втім репресії не оминули Ольгу. На неї сусід написав донос, що вона учасниця «Процесу 59-ти». У 1950 році трьох учасниць процесу, в тому числі і Ольгу Попадин арештували. Оскільки вони не відбули увесь термін покарання у справі 1941 року. Ольгу відправили на заслання в Мордовські табори, але через три роки вона потрапила під амністію, у зв’язку зі смертю Сталіна.
Сьогодні літня жінка, яка проживає у скромних умовах, у батьківській хаті, пригадуючи своє життя, каже, що їй не соромно оглядатись у минуле. Бо прожила гідно. Але не про таку Україну, як сьогодні, вона мріяла.
«Ми не за таку Україну боролись, не за таку боровся Шухевич і всі. За таку Україну ще потрібно поборотись».
Це історія галичанки, яка у складному вирі політичних і воєнних подій зуміла залишитися Людиною.
Під час допитів над студентами та гімназистами знущались
Ольга Попадин у свої 88 років дуже добре пригадує і польську, і радянську влади. До молодіжної групи ОУН корінна львів’янка Ольга Попадин вступила ще на початку 1939 року, щоб відстоювати права українців на гідне життя. Бо польська влада принижувала українців, розповіла Ольга Попадин, їх не брали на державну службу. Українці в Галичині жили завдяки кооперативам. Не завжди безпечно було ходити вулицею у вишиванці.
Молоді студенти та гімназисти добре усвідомлювали чим вони ризикують особливо тоді, коли у Львів прийшли перші «совіти», у так званий «золотий вересень 1939 року». Молодь підпільно збиралась по квартирах і парках, проходила вишкіл. Знання їй дуже допомогли у житті, під час допитів і судів. Арешти молодих оунівців – львівських студентів і гімназистів – радянська влада розпочала у серпні 1940 року. По гімназистку Ольгу Попадин енкаведисти прийшли додому вересневої ночі. Дівчина просиділа у Замарстинівській тюрмі, як і інших 58 друзів, до початку судового процесу – 17 січня 1941 року.
«Моя подруга ненавмисно мене видала. У її записниках знайшли моє псевдо. А потім зробили нам очну ставку. Спершу мене просила сказати правду, видати інших, потім тиснули на мене, а потім били, але я нічого не казала», – пригадує Ольга Попадин.
Суд у Львові був показовим
Досудове слідство у справі 59 студентів і гімназистів тривало чотири місяці. Коли зачитувати вирок, то по шкірі йшов мороз, розповідає свідок.
«На запитання, як ми ставимось до радянської влади, кожен говорив негативно. А це означало розстріл. Старші просили нас, молодших, відповідати позитивно, щоб ми залишились живими. Моє прізвище було у кінці і мене вже не запитували нічого».
Ольга Попадин отримала 10 років позбавлення волі, як і ще 16 осіб. Однак Колегія Верховного суду СРСР навесні 1941 року «пом’якшила» вирок. 14 квітня того ж року дев’ятнадцятьох студентів розстріляли. За словами Ольги Попадин, їх останки спочивають на Цитаделі. Бо тоді говорили у місті, що студентів розстріляли саме там. Решта людей були позбавлені волі від 4 до 10 років. Термін покарання Ольги зменшили наполовину. Але тоді дівчина важко захворіла і прихід німців у Львів, у червні 1941 року, застала у шпиталі. Так і уникнула заслання. Під час німецької окупації Ольга Попадин продовжила підпільну діяльність в ОУН. Перед приходом радянських військ у Львів (27 липня 1944) втекла до сестри на Лемківщину, нині територія Польщі. Але і там застало кровопролиття. Звідти вона разом з сестриною сім’єю була примусово депортована в Україну.
Ользі Попадин не соромно оглядатись назад
У Львові ОУН, яку знала Ольга Попадин, розпалась, друзі або ж загинули, або ж були у тюрмах, або ж виїхали за кордон. Втім репресії не оминули Ольгу. На неї сусід написав донос, що вона учасниця «Процесу 59-ти». У 1950 році трьох учасниць процесу, в тому числі і Ольгу Попадин арештували. Оскільки вони не відбули увесь термін покарання у справі 1941 року. Ольгу відправили на заслання в Мордовські табори, але через три роки вона потрапила під амністію, у зв’язку зі смертю Сталіна.
Сьогодні літня жінка, яка проживає у скромних умовах, у батьківській хаті, пригадуючи своє життя, каже, що їй не соромно оглядатись у минуле. Бо прожила гідно. Але не про таку Україну, як сьогодні, вона мріяла.
«Ми не за таку Україну боролись, не за таку боровся Шухевич і всі. За таку Україну ще потрібно поборотись».
Це історія галичанки, яка у складному вирі політичних і воєнних подій зуміла залишитися Людиною.
