Іван Лозовий, американський юрист українського походження, змінив громадянство США на українське у 1999 році. Він каже, що це дозволило йому «повернутися до витоків, до свого народу».
Історія України та «антинародна діяльність влади», на його думку, – головні фактори, які нині заважають більшості громадян ідентифікувати себе українцями: «Багато людей не бачить підстави пишатися тим, що вони українці. Найгірше те, що 20 років не були використані для того, щоб виховувати громадянина».
Результати дослідження «День незалежності України» Інституту Горшеніна демонструють, що за п’ять останніх років кількість тих, хто пишається українським громадянством, збільшилась майже на 25%. Проте кожен п’ятий респондент не поділяє цих настроїв. Ця тенденція суттєво не змінилася – лише на 2,5%.
Будь-яка самоідентифікація є частковою, проте без неї людина не існує, зазначає директор Інституту філософії Національної академії наук Мирослав Попович. За останні 20 років, на його думку, громадянська самоідентифікація українців зросла, проте для повноцінного світового визнання України її недостатньо.
«Ця невиразність українськості є великим громадянським болем, і вона мусить бути відчутою усіма. Потреба у тому, щоб всім було чітко зрозуміло, що значить належати до цієї держави, до цієї культурної історичної спільноти. Це, власне кажучи, місце у світі», – зазначив Мирослав Попович.
Культура і політика впливають на свідомість громадян
Інше дослідження щодо самоідентифікації народів у 2010 році засвідчило: у порівнянні з українцями та росіянами найбільше пишаються своїм громадянством азербайджанці.
Проте, на думку Євгена Головахи, заступника директора Інституту соціології Національної академії наук, подібні порівняння недоречні, адже на результати таких досліджень суттєво впливає рівень культурної та політичної ситуації тієї чи іншої держави.
«Це добре, коли в демократичній країні люди пишаються, а коли в недемократичній – не дуже. Має бути певний дух критицизму. Ти можеш не пишатися, і це якийсь привід до того, щоб щось змінювати», – переконаний Євген Головаха.
Дослідження Інституту Горшеніна проводилося шляхом телефонного опитування у період з 20 по 22 серпня 2011 року. У ньому взяло участь 1000 респондентів від 18 років з усіх обласних центрів України, Києва та Севастополя.
Історія України та «антинародна діяльність влади», на його думку, – головні фактори, які нині заважають більшості громадян ідентифікувати себе українцями: «Багато людей не бачить підстави пишатися тим, що вони українці. Найгірше те, що 20 років не були використані для того, щоб виховувати громадянина».
Результати дослідження «День незалежності України» Інституту Горшеніна демонструють, що за п’ять останніх років кількість тих, хто пишається українським громадянством, збільшилась майже на 25%. Проте кожен п’ятий респондент не поділяє цих настроїв. Ця тенденція суттєво не змінилася – лише на 2,5%.
Будь-яка самоідентифікація є частковою, проте без неї людина не існує, зазначає директор Інституту філософії Національної академії наук Мирослав Попович. За останні 20 років, на його думку, громадянська самоідентифікація українців зросла, проте для повноцінного світового визнання України її недостатньо.
«Ця невиразність українськості є великим громадянським болем, і вона мусить бути відчутою усіма. Потреба у тому, щоб всім було чітко зрозуміло, що значить належати до цієї держави, до цієї культурної історичної спільноти. Це, власне кажучи, місце у світі», – зазначив Мирослав Попович.
Культура і політика впливають на свідомість громадян
Інше дослідження щодо самоідентифікації народів у 2010 році засвідчило: у порівнянні з українцями та росіянами найбільше пишаються своїм громадянством азербайджанці.
Проте, на думку Євгена Головахи, заступника директора Інституту соціології Національної академії наук, подібні порівняння недоречні, адже на результати таких досліджень суттєво впливає рівень культурної та політичної ситуації тієї чи іншої держави.
«Це добре, коли в демократичній країні люди пишаються, а коли в недемократичній – не дуже. Має бути певний дух критицизму. Ти можеш не пишатися, і це якийсь привід до того, щоб щось змінювати», – переконаний Євген Головаха.
Дослідження Інституту Горшеніна проводилося шляхом телефонного опитування у період з 20 по 22 серпня 2011 року. У ньому взяло участь 1000 респондентів від 18 років з усіх обласних центрів України, Києва та Севастополя.
