Згідно з дослідженням, проведеним у чотирьох київських школах, 34% учнів були жертвами цькування, 43% – знущалися над однолітками хоча б раз у житті, а 13% – були організаторами. Про це повідомила Любов Найдьонова, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
«Я не можу стверджувати, що це стало системою в київських школах. Це було б неправильне ствердження, бо це явище є скрізь. І в слабких нерадикальних проявах – це норма. Тому що діти мають навчитися жити в суспільстві. Вони експериментують, і в тому числі вони засвоюють і такі сценарії, – говорить Любов Найдьонова. –Але питання в тому, як ми ставимося до цих експериментів, які характерні для підліткового віку. Чи ми пускаємо на самоплив: ну, дітки самі розберуться, чи ми керуємо цим процесом. Цим процесом потрібно керувати! Ця проблема існує, як і у всіх інших країнах, тільки трішки більше».
Як зазначила Любов Найдьонова, жертв цькування у європейських країнах вдвічі менше, ніж в Україні. За її словами, в західноєвропейських країнах цей показник не перевищує 15%, в першу чергу, завдяки увазі держави до цієї проблеми і впровадження відповідних програм.
Новий метод знущання – у соціальних мережах
В 90-х роках, уже в незалежній Україні, й справді в столичних школах була присутня «дідівщина». Старші учні забирали обіди у молодших чи збирали з них кишенькові гроші. З Івана, коли він тоді навчався в одній із київських шкіл, хотіли зняти нові кросівки. Хлопець довго чекав від батька такого подарунка, тому не віддав їх добровільно. Проте Івану згодом довелося обирати: або віддавати або збирати данину самому.
«Тоді були 90-ті. У дорослих був рекет. Дивились на них, напевне. І, дійсно, відбирали і гроші, і «на рахунок ставили», і всіляко психологічно тиснули, різними методами, – розповідає Іван. – До того ж, в цьому брали участь дівчата. Це явище було дуже розповсюджене. І ти мав бути або з ними, або проти них. Мабуть, це було наслідком ситуації в країні в цілому. Батькам не вистачало грошей вдягти і нагодувати дитину, тому доводилося самим шукати. Виживав старший. Виживав сильніший».
Нещодавно в Україні з’явився новий метод цькування однолітків – у соціальних мережах і він притаманний не лише школярам, констатує психолог і арт-терапевт Олена Вознесенська.
«У будь-якому колективі, як дитячому, так і дорослому є ніша низько-статусних членів колективу, з якими не хочуть спілкуватися, яких уникають. Насправді, до цькування справа доходить зрідка. Найчастіше це трапляється, коли мова йде про якісь яскраво-виражені особливості учня. І так само це має місце в дорослих колективах. Просто дорослі можуть справлятися зі своїми емоціями, у них більш розвинута саморегуляція, а в дітей – у меншій мірі. Тому це частіше доходить до асоціальних явищ найчастіше саме в дитячих колективах», – сказала психолог.
«На фільмах вони вчаться цькувати своїх однокласників»
Явище, коли кілька дітей нападають на одного з однолітків і намагаються всіляко його «зацькувати», досить поширене в Україні і поширюватиметься далі, констатують фахівці. І в першу чергу агресію в підлітків викликає засилля жорсткості на телебаченні. Батьки мають відслідковувати, які телевізійні програми дивиться дитина і яким фільмам віддає перевагу, наголошує психолог і арт-терапевт Олена Вознесенська.
«І одна із причин – сучасний медіа-простір, тобто інформаційний простір, який нас оточує – це те, що діти бачать по телевізору. На тих фільмах і матеріалах, вони вчаться цькувати своїх однокласників. Коли я працюю і з батьками, і з сім’ями – ми про це теж говоримо. Про те, що відповідальність батьків – навчити дитину співпрацювати з іншими дітьми. Крім того, лише батьки можуть від слідкувати, що дитина дивиться і які моделі поведінки вона із телебачення, із фільмів бере собі», – пояснила психолог.
Тим часом заступник директора Інституту соціальної та політичної психологія АПН України Любов Найдьонова заявила, що в українських школах через 5 років запровадять медіаосвіту. «Це буде окремий предмет, включений до навчальної програми десятих класів загальноосвітніх шкіл України», – сказала вона.
«Більшість правопорушень школа намагається приховати»
Сьогодні загалом на обліку в міліції перебувають 14,5 тисяч неповнолітніх. Проте це різні напрямки правопорушень. Окремої статистики хуліганства у школі немає. На облік в міліції дитину ставлять після 2-го правопорушення. І проводять профілактичну роботу, говорить заступник начальника управління кримінальної міліції у справах дітей МНС України Уляна Котлярова.
«Якщо дитина не потрапляла в поле зору працівника міліції, раніше не скоювала правопорушення, не говорячи вже про злочин, то першим повідомляє – учитель. Школа повідомляє міліцію. Якщо є такий інцидент, тоді міліція залучається. Якщо школа не повідомила, батьки не повідомили чи діти не повідомили – значить нам про такий факт може бути невідомо. Як правило, такого не буває, бо завжди є потерпілий. Хіба, що це хлопчики щось не поділили чи навпаки дівчата. У будь-якому випадку, якщо є звернення-заява до працівника міліції, то вона розглядається», – зазначила Уляна Котлярова.
Столичні правоохоронці за минулий рік зафіксували 10 випадків насильства над однолітками. Проте насправді шкільних хуліганів набагато більше, говорить Микола Кулеба начальник служби у справах дітей Києва. За його словами, більше половини дітей кажуть, що їх ображали однолітки.
«Досить часто дитина в школі незахищена. Взагалі є фізичне, а є психологічне насильство. І багато дітей констатують, що вони зазнають образ, штовхання. По відношенню до себе більше половини дітей говорять про це. У нас система ще з радянських часів побудована таким чином, що школа намагається приховати цю інформацію, розрулити ці всі речі саме в школі. Тому дуже рідко ця інформація виходить за межі школи. Хіба що вже батьки звертаються в органи внутрішніх справ тощо. Бо школа не хоче виносити те сміття, яке в них є, тому що потім буде покарана», – зауважив Микола Кулеба.
Відповідальність неповнолітніх
Насправді покарати неповнолітніх агресорів практично неможливо, зазвичай їх лише ставлять на облік, за умови наявності свідків і кваліфікованого розслідування, розповідає на прикладі голова Комітету сприяння захисту прав дитини Наталія Максимова.
«Група дівчат-школярок з неблагополучних сімей вимагали від однієї дівчини, щоб вона щодня приносила гроші, спиртне. І казали: якщо ти батькам розповіси, то ми тебе заріжемо вб’ємо і т.д. Врешті-решт у неї не було вже грошей. Вони її дуже сильно побили. І це було навіть на території школи, проте в позаурочний час. Батьки звернулися в міліцію, в суд, в школу. Школа сказала: це було в позаурочний час, ми не маємо до цього відношення. Міліція сказала: немає суб’єкту злочину, бо ці дівчата неповнолітні, їх не можна засудити», – розповіла Наталія Максимова.
Більшість випадків підліткового насильства залишаються невідомими. Люди звертаються у міліцію лише у випадках, коли завдані тілесні ушкодження щонайменше середньої тяжкості.
За українським законодавством, до кримінальної відповідальності притягують осіб, яким виповнилося 16 років. Проте за тяжкі злочини: вбивство, умисне нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбої, злісне та особливо злісне хуліганство – з 14 років.
«Я не можу стверджувати, що це стало системою в київських школах. Це було б неправильне ствердження, бо це явище є скрізь. І в слабких нерадикальних проявах – це норма. Тому що діти мають навчитися жити в суспільстві. Вони експериментують, і в тому числі вони засвоюють і такі сценарії, – говорить Любов Найдьонова. –Але питання в тому, як ми ставимося до цих експериментів, які характерні для підліткового віку. Чи ми пускаємо на самоплив: ну, дітки самі розберуться, чи ми керуємо цим процесом. Цим процесом потрібно керувати! Ця проблема існує, як і у всіх інших країнах, тільки трішки більше».
Як зазначила Любов Найдьонова, жертв цькування у європейських країнах вдвічі менше, ніж в Україні. За її словами, в західноєвропейських країнах цей показник не перевищує 15%, в першу чергу, завдяки увазі держави до цієї проблеми і впровадження відповідних програм.
Новий метод знущання – у соціальних мережах
В 90-х роках, уже в незалежній Україні, й справді в столичних школах була присутня «дідівщина». Старші учні забирали обіди у молодших чи збирали з них кишенькові гроші. З Івана, коли він тоді навчався в одній із київських шкіл, хотіли зняти нові кросівки. Хлопець довго чекав від батька такого подарунка, тому не віддав їх добровільно. Проте Івану згодом довелося обирати: або віддавати або збирати данину самому.
«Тоді були 90-ті. У дорослих був рекет. Дивились на них, напевне. І, дійсно, відбирали і гроші, і «на рахунок ставили», і всіляко психологічно тиснули, різними методами, – розповідає Іван. – До того ж, в цьому брали участь дівчата. Це явище було дуже розповсюджене. І ти мав бути або з ними, або проти них. Мабуть, це було наслідком ситуації в країні в цілому. Батькам не вистачало грошей вдягти і нагодувати дитину, тому доводилося самим шукати. Виживав старший. Виживав сильніший».
Нещодавно в Україні з’явився новий метод цькування однолітків – у соціальних мережах і він притаманний не лише школярам, констатує психолог і арт-терапевт Олена Вознесенська.
«У будь-якому колективі, як дитячому, так і дорослому є ніша низько-статусних членів колективу, з якими не хочуть спілкуватися, яких уникають. Насправді, до цькування справа доходить зрідка. Найчастіше це трапляється, коли мова йде про якісь яскраво-виражені особливості учня. І так само це має місце в дорослих колективах. Просто дорослі можуть справлятися зі своїми емоціями, у них більш розвинута саморегуляція, а в дітей – у меншій мірі. Тому це частіше доходить до асоціальних явищ найчастіше саме в дитячих колективах», – сказала психолог.
«На фільмах вони вчаться цькувати своїх однокласників»
Явище, коли кілька дітей нападають на одного з однолітків і намагаються всіляко його «зацькувати», досить поширене в Україні і поширюватиметься далі, констатують фахівці. І в першу чергу агресію в підлітків викликає засилля жорсткості на телебаченні. Батьки мають відслідковувати, які телевізійні програми дивиться дитина і яким фільмам віддає перевагу, наголошує психолог і арт-терапевт Олена Вознесенська.
«І одна із причин – сучасний медіа-простір, тобто інформаційний простір, який нас оточує – це те, що діти бачать по телевізору. На тих фільмах і матеріалах, вони вчаться цькувати своїх однокласників. Коли я працюю і з батьками, і з сім’ями – ми про це теж говоримо. Про те, що відповідальність батьків – навчити дитину співпрацювати з іншими дітьми. Крім того, лише батьки можуть від слідкувати, що дитина дивиться і які моделі поведінки вона із телебачення, із фільмів бере собі», – пояснила психолог.
Тим часом заступник директора Інституту соціальної та політичної психологія АПН України Любов Найдьонова заявила, що в українських школах через 5 років запровадять медіаосвіту. «Це буде окремий предмет, включений до навчальної програми десятих класів загальноосвітніх шкіл України», – сказала вона.
«Більшість правопорушень школа намагається приховати»
Сьогодні загалом на обліку в міліції перебувають 14,5 тисяч неповнолітніх. Проте це різні напрямки правопорушень. Окремої статистики хуліганства у школі немає. На облік в міліції дитину ставлять після 2-го правопорушення. І проводять профілактичну роботу, говорить заступник начальника управління кримінальної міліції у справах дітей МНС України Уляна Котлярова.
«Якщо дитина не потрапляла в поле зору працівника міліції, раніше не скоювала правопорушення, не говорячи вже про злочин, то першим повідомляє – учитель. Школа повідомляє міліцію. Якщо є такий інцидент, тоді міліція залучається. Якщо школа не повідомила, батьки не повідомили чи діти не повідомили – значить нам про такий факт може бути невідомо. Як правило, такого не буває, бо завжди є потерпілий. Хіба, що це хлопчики щось не поділили чи навпаки дівчата. У будь-якому випадку, якщо є звернення-заява до працівника міліції, то вона розглядається», – зазначила Уляна Котлярова.
Столичні правоохоронці за минулий рік зафіксували 10 випадків насильства над однолітками. Проте насправді шкільних хуліганів набагато більше, говорить Микола Кулеба начальник служби у справах дітей Києва. За його словами, більше половини дітей кажуть, що їх ображали однолітки.
«Досить часто дитина в школі незахищена. Взагалі є фізичне, а є психологічне насильство. І багато дітей констатують, що вони зазнають образ, штовхання. По відношенню до себе більше половини дітей говорять про це. У нас система ще з радянських часів побудована таким чином, що школа намагається приховати цю інформацію, розрулити ці всі речі саме в школі. Тому дуже рідко ця інформація виходить за межі школи. Хіба що вже батьки звертаються в органи внутрішніх справ тощо. Бо школа не хоче виносити те сміття, яке в них є, тому що потім буде покарана», – зауважив Микола Кулеба.
Відповідальність неповнолітніх
Насправді покарати неповнолітніх агресорів практично неможливо, зазвичай їх лише ставлять на облік, за умови наявності свідків і кваліфікованого розслідування, розповідає на прикладі голова Комітету сприяння захисту прав дитини Наталія Максимова.
«Група дівчат-школярок з неблагополучних сімей вимагали від однієї дівчини, щоб вона щодня приносила гроші, спиртне. І казали: якщо ти батькам розповіси, то ми тебе заріжемо вб’ємо і т.д. Врешті-решт у неї не було вже грошей. Вони її дуже сильно побили. І це було навіть на території школи, проте в позаурочний час. Батьки звернулися в міліцію, в суд, в школу. Школа сказала: це було в позаурочний час, ми не маємо до цього відношення. Міліція сказала: немає суб’єкту злочину, бо ці дівчата неповнолітні, їх не можна засудити», – розповіла Наталія Максимова.
Більшість випадків підліткового насильства залишаються невідомими. Люди звертаються у міліцію лише у випадках, коли завдані тілесні ушкодження щонайменше середньої тяжкості.
За українським законодавством, до кримінальної відповідальності притягують осіб, яким виповнилося 16 років. Проте за тяжкі злочини: вбивство, умисне нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбої, злісне та особливо злісне хуліганство – з 14 років.
