Українці в ЄС: міграція без кордонів

Ігор Марков

Українці є однією з найчисленніших національних груп мігрантів, що прибули до країн ЄС упродовж попереднього двадцятиріччя у пошуках праці і заробітків.

Серед близько 4,5 мільйона українців, які, за нашими підрахунками, виїхали на заробітки до інших країн станом на 2008 рік, у Євросоюзі перебували орієнтовно 1 мільйон 700 тисяч. Українці нині перебувають в усіх країнах ЄС, що приймають велику кількість іммігрантів.

Нижче наведено статистичні дані щодо присутності українських мігрантів на час завершення нашого дослідження у семи країнах ЄС (2008 рік). Значна відмінність між офіційними статистичними даними і отриманими нами експертними показниками кількості присутніх українців у відповідній країні відображає співвідношення регулярних і нерегулярних (легальних і нелегальних) іммігрантів:


Особи, які потрапили у вибіркову сукупність проведеного у тому ж 2008 році Загальнонаціонального обстеження домогосподарств України з питань трудової міграції, проводеного Українським центром соціальних реформ і Державним комітетом статистики, називали 33 країни призначення трудових міграцій. Насправді, їх кількість, як твердять автори обстеження, безумовно більша.

На сільськогосподарські роботи українці виїжджають переважно до Польщі та Іспанії; на будівництво – до Чехії, Португалії, Іспанії; на роботу у промисловості – до Чехії та Угорщини; на транспорті – до Португалії; працювати у сфері ресторанного і готельного бізнесу – до Іспанії, менше – Італії та тієї ж Чеської Республіки; на роботу в домогосподарствах – до Італії, Португалії, Польщі, менше – Чехії; займатися оптовою та роздрібною торгівлею – до Угорщини та Польщі.

Інші західноєвропейські держави, передусім, Німеччина, Франція, Великобританія, належать до пріоритетних у міграційних намірах українців, однак через жорсткі іміграційні обмеження з боку цих країн, можливість українців потрапити на заробітки до них є невисокою. Останнім часом зросли міграційні стимули українців щодо сусідніх нових членів ЄС – у зв’язку зі зростанням попиту на кваліфіковану робочу силу в цих країнах внаслідок її значного відтоку на Захід після їх входження до Шенгенської зони.

Як і в попередні періоди економічної міграції, серед українців, що виїжджають у західному напрямі, переважають вихідці із західних областей, проте зростає частка представників центру, сходу та півдня України.

Структура розподілу мігрантів за професійними групами у країнах перебування характеризується надзвичайно низькою часткою професіоналів, фахівців, технічних службовців (6 відчотків) та значною часткою – представників робітничих професій, із яких, за даними загальнонаціонального вибіркового обстеження домогосподарств України, майже третину становлять найпростіші професії. Розширення ринку праці для трудових мігрантів із України, включення до нього робочих місць, що потребують високої кваліфікації, відбувається за рахунок зростання дефіциту на спеціалістів відповідних кваліфікацій у країні перебування

Головними причинами виїзду українців на заробітки до інших держав надалі залишаються низькі доходи і високий рівень прихованого безробіття на батьківщині. Міграція охоплює основні вікові, освітньо-професійні групи і сфери життєдіяльності соціально активного населення.

Упродовж останніх років швидко зростає кількість мігрантів із України, що отримали легальний статус проживання та праці у приймаючих країнах. В цілому, це близько 30 – 35 відсотків осіб. Причиною тривалого перебування у статусі нерегулярного трудового мігранта часто виступає сам роботодавець, що прагне уникнути виплат на соціальне страхування свого працівника.

На сьогодні ще є чимало людей, які задля свого нелегального становища потрапляють у рабські умови життя і праці. Водночас, існує значна частина мігрантів, що опиняється без їжі, даху над головою і збираються на так званих неформальних / стихійних ринках вербування робочої сили.

У перебігу наших опитувань, близько 80% українців декларують намір повернутися на Батьківщину. Однак, приблизно той самий відсоток серед них не можуть із певністю сказати, коли це відбудеться.

З іншого боку ті, хто повертаються, імовірно, посилюють міграційний потенціал самих українців. Допоки в Україні не спостерігається тенденція до інвестування у перспективні напрями формування інфраструктури української економіки (зокрема виробничі сфери), що створюватимуть постійні робочі місця, годі чекати масового повернення мігрантів.

Українська трудова міграція до країн ЄС часто є вимушено довготривалою, що зумовлено міграційною політикою країн ЄС. Через міграційні перепони багато українців надовго покидають сім’ї в пошуках заробітків. Це приводить до розпаду українських сімей, або виїзду цілих сімей на постійне місце проживання до країн ЄС.

Теперішні мігранти часто приїжджають уже «до когось» (батьків, чоловіка, дружини, родичів, друзів, знайомих). Українці купували помешкання у кредит в Італії, Греції, Іспанії, Португалії. Якщо раніше в основі трудової міграції була ощадливість на найнеобхіднішому, щоб забезпечити потреби родини в Україні, то нині все більше проявляється спрямованість на задоволення особистих життєвих потреб, духовних запитів мігранта, пов’язаних із пізнанням країни перебування, її культури, тенденція до самореалізації в ній. Цьому сприяють також у цілому толерантне ставлення суспільства, зокрема, південноєвропейських країн та Ірландії до мігрантів.

З іншого боку, мігранти перебувають у перманентних переміщеннях у пошуках праці, в тому числі, із одних країн до інших (як наприклад із Півдня Італії у Центр і на Північ; із Польщі до Чехії; із Португалії до Іспанії та Ірландії; з Греції та Італії – до Іспанії; з Аргентини до Ірландії; з Ірландії – до Великої Британії та Канади, тощо). Вони масово прибувають туди, де завдяки інвестиціям у модернізацію інфраструктури чи потребам розв’язання певних соціальних проблем (як от, догляду за перестарілими, хворими і дітьми) з’являється попит на робочу силу, який з певних причин не може бути задоволений за рахунок громадян даної держави. Спостерігається найбільше скупчення українців, як і вихідців з інших країн, у мегаполісах – Мадриді, Римі, Мілані, Лісабоні, Афінах.

Експерти відзначають, що завдяки добре налагодженим мережам українці виявляють еластичність та мобільність у достосуванні до швидко змінюваних умов на ринку праці, зокрема, в часі фінансової кризи. Українці швидко передають інформацію про можливості здобути працю, отримати помешкання, правові особливості країни чи регіону, пов’язані, зокрема, з виробленням документів на легалізацію, возз’єднання сім’ї, інших правових умов перебування. Через соціальні мережі відбувається саморегулювання сучасної української міграції.

Згідно з нашими експертними даними, міжнародні перекази від українських гостьових робітників на Батьківщину в 2007 (передкризовому році) сягали 27 мільярдів євро ( близько 20% тодішнього ВВП України). Абсолютна більшість переказів надходила до мігрантських родин в Україні через родичів, знайомих, соціальні мережі, чи доправлялися особисто мігрантами, минаючи банківську систему.

Перша хвиля економічної кризи підтвердила прогнози наших досліджень, а також загальнонаціонального вибіркового обстеження домогосподарств України у 2008 році, що спад фінансової активності в країнах ЄС не приведе до масового повернення мігрантів на Батьківщину. Одні з них постарються залишитися в ЄС, зберігши дотеперішні місця роботи чи напрацьовані зв’язки щодо можливостей працевлаштування, інші переміщатимуться різними країнами у пошуках заробітків, а ще інші повернуться з готовністю до наступних виїздів. До цього спричинилася ціла низка факторів: більша глибина кризи в Україні, ніж у ЄС і, відповідно, подальше зменшення зарплати у валютному еквіваленті, ступінь «кризової довіри» до національної грошової одиниці – гривні. Ця ж причина – більша глибина і системний характер кризи в Україні, ніж у ЄС – спричинить «експорт неформальної зайнятості», у кращому разі, на напівлегальній основі без жодних соціальних гарантій.

Інша справа – якщо ми стоїмо на порозі системної кризи світової економіки.

Проте динамічний розвиток комунікацій і соціальних мереж вказує на те, що інтенсивні міграційні переміщення стають визначальною рисою глобалізованого суспільства незалежно від стану світової економіки.

Українські спільноти в ЄС

Натепер зареєстровано десятки громадських об’єднань українців у державах Європи, які переважно займаються культурно-освітньою діяльністю. Проте головними осередками формування українських емігрантських спільнот, довкола яких часто утворюються громадські об’єднання, є душпастирські центри Української греко-католицької церкви. Вони виникають скрізь, де перебувають українці, зокрема, у країнах Південної Європи, де місцеві Римо-католицькі церкви в основному без перешкод надають для Богослужінь та інших церковних потреб свої храми досі мало знаним їм католикам східного обряду. За даними українського експерта Тараса Гринчишина, нині існує від 450 до 500 спільнот УГКЦ у ЄС. Вони часто спонтанно виникають серед українських іммігрантів, вагома частка яких походить із трьох галицьких областей.

Богослужіння УГКЦ відвідують не тільки греко-католики, а й представники інших християнських конфесій, особи, які досі не належали до жодної релігійної спільноти і прийняли хрещення тут, у греко-католицькій громаді на еміграції, а також окремі громадяни країн перебування, зокрема, ті, що заклали сім’ї з українцями.

Громади УГКЦ виступають осередками спікування і соціальної взаємодопомоги українців у різних сферах життєдіяльності (пошук праці, житла, громадські активності, свята і дозвілля).

На завершення, відзначимо основні риси сучасного міграційного процесу українців до ЄС. Це – масові виїзди одночасно до багатьох країн, скупчення українців у різних частинах Старого континенту, повернення частини з них на Батьківщину; інтенсивна сезонна міграція до сусідніх держав; міжрегіональні переміщення у межах країни перебування; наступні міграції із одних держав перебування до інших. Якщо сюди додати імміграцію до України з інших держав, масовий транзит через Україну зі Сходу на Захід значних потоків людей та міжрегіональні міграційні переміщеня всередині України, зокрема до Києва, то можна твердити, що український міграційний процес у цілому відображає тенденції глобального розвитку.


Ігор Марков – завідувач сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України, керівник проектів дослідження процесів сучасної української міграції в країнах перебування

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода