Доступність посилання

ТОП новини

Професор Вангенгейм – бібліотекар Соловецького табору


Професор Вангенгейм
Професор Вангенгейм
Василь Овсієнко


Для спецпроекту «Сандармох. 75 років розстрілу»

Починаючи з 1999 року, я кожного 5 серпня, у день коли 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР N0044, що започаткував масові репресії, їжджу в урочище Сандармох, що на півдні Карелії. Тут 27 жовтня, 1, 2, 3, і 4 листопада 1937 року на честь 20-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції було розстріляно 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН), з них біля 300 українців.

Серед них були знаменитий творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, поет-неокласик професор Микола Зеров, міністр освіти Української Народної Республіки Антон Крушельницький з синами Остапом і Богданом, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, академік-історик Матвій Яворський, професор Сергій Григорович Грушевський, мовознавець Микола Трохименко, письменники Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Олекса Слісаренко, Павло Филипович, Григорій Епік, Михайло Яловий і багато інших...

Зустріч у Сандармосі

У 2000 році я зустрів у Сандармосі москвичку Елеонору Олексіївну Вангенгейм, батько якої теж там розстріляний 3 листопада 1937 року, і запитав, чи не доводиться вона родичкою Ользі Петрівні Вангенгейм, яка 1895 року відкрила школу в моєму рідному селі Ставки. У розмові з’ясувалося, що так. Я розповів, що попри старання радянської влади, в селі збереглася добра пам’ять про неї. Хтось із селян навіть знайшов її портрет, який було викинуто у сміття, і зберіг до цих днів. А 1995 року, на 100-річчя школи, засновницю нарешті вшанували меморіальною дошкою. Елеонора Олексіївна висловила бажання приїхати колись у село Ставки, а я викликався її супроводжувати.

27 вересня 2000 року я одержав від Елеонори Олексіївни листа без дати, зі штемпелем від 20.09. 2000: «Глубокоуважаемый Василий Васильевич! Посылаю Вам формуляр моего прадеда Вангенгейма Петра Яковлевича. Как Вы увидите, он имел дочь Ольгу Петровну. Это младшая сестра моего деда Феодосия Петровича. Думаю, что именно о ней Вы рассказывали. Она окончила Бестужевские женские курсы и вполне могла организовать школу. Буду очень признательна, если Вы сообщите мне какие-нибудь подробности о ней и школе. С уважением Элеонора Вангенгейм».

Родина

Документ на 11 аркушах, складений 12 червня 1883 року, має назву «Формулярный список о службе Товарища Председателя Череповецкаго Окружнаго Суда, Действительнаго Статскаго Советника Петра Яковлевича ВАНГЕНГЕЙМА».

З цього формуляру видно, що П.Я.Вангенгейм, 53-х років, православного віросповідання, син почесного громадянина, свого маєтку не мав, закінчив курси наук у Ліцеї князя Безбородька і почав службу 1851 року в Чернігівській палаті цивільного суду, 1866 року його призначили помічником прокурора Ярославського окружного суду. А 1 січня 1883 року за відзнаку на службі Петро Вангенгейм отримав звання Дійсний статський радник. Мав низку нагород.
Ця копія формуляру була видана 17 вересня 1883 року для вступу його дочки Ольги Петрівни Вангенгейм на Бестужевські вищі жіночі курси – єдиної на той час у Російській імперії і дуже престижної вищої школи для жінок. Курси були в столиці, в Санкт-Петербурзі.

У формулярі зазначено, що від першого шлюбу П.Я.Вангенгейм мав синів Феодосія 8.11. 1859 р.н. , Якова 29.08. 1862 р., дочок Антоніну 21.06. 1861 р., Ольгу 16 11. 1863 р.; від другого шлюбу мав синів Петра 5.11. 1867 р., Володимира 7.08. 1869 р., Сергія 12. 07. 1871 р., Олександра 9.07 1877 р., дочку Марію 30.03. 1873 р.

Імені першої дружини – матері Ольги Петрівни – в документі не згадано, другої, якщо ми правильно прочитали, – Феліуста Петрівна Губерт. Сказано, що перша дружина мала родинні маєтки в Курській губернії, у селах Дмитріївка, Рогозня і Сухий Рів (може, ми не зовсім точно прочитали назви), 400 десятин землі з поселеними на ній 42 душами тимчасово зобов’язаних селян. Маєтки дісталися їй за заповітом 1865 року від тітки, вдови полковника, Єлени Вонгоцької (?).

У Конотопському повіті Чернігівської губернії, в селі Крапивна, мати Ольги Петрівни мала маєток і різного роду землі до 200 десятин. Ці маєтки поділені по заповіту між її дітьми. З цього випливає, що вона померла, тому Петро Якович Вангенгейм одружився вдруге. У другої дружини маєтків не було.

Нині на Чернігівщині є двоє сіл з назвою Кропивне – у Бахмацькому та в Ніжинському районах. Мабуть, до Конотопського повіту тодішньої Чернігівської губернії належало те Кропивне, що нині в Бахмацькому районі.

Де саме дістала материзну Ольга Петрівна, ми не знаємо. Але її братові Феодосію дісталося саме це Кропивне. Чому ми виділяємо брата Феодосія , бо це дід Елеонори Олексіївни Вангенгейм, яка нині живе в Москві. Про її ж батька Олексія Федосійовича, себто племінника Ольги Петрівни, маємо короткий, але вражаючий документ з іншого джерела:

«120. ВАНГЕНГЕЙМ Алексей Федосеевич, 1881 г.р., русский, гр. СССР, ур. с. Крапивка бывш. Черниговской губ. УССР, сын дворянина и крупн. помещика, образован. Высшее. Профессор, последнее место службы – нач-к Гидрометслужбы СССР, б. чл. ВКП(б), бывш. офицер царской армии.

Постановлением прот. заседания Коллегии ОГПУ от 27.ІІІ 34 г. заключен в ИТЛ на 10 лет.

ВАНГЕНГЕЙМ Алексея Федосеевича Р А С С Т Р Е Л Я Т Ь».

У розстрільному списку «галочка», що постанову виконано. Документ опубліковано у книзі « Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії». Том 1. Вид-во «Сфера», Київ, 1997, стор. 164.

Яка ж провина творця Гідрометеослужби СРСР?

Ми не знаємо, що більшовицька влада 1934 року поставила в провину творцеві Гідрометеослужби СРСР і навіть членові ВКП(б), але неважко здогадатися.

Та влада планомірно винищувала цілі категорії населення, які, на її думку, не годилися для будівництва комунізму. Ніхто не міг уникнути цієї сатанинської селекції. Так що провинами О.Ф.Вангенгейма було насамперед походження з «класу експлуататорів» та іноземне походження родини. У формулярі діда записано, що він «син почесного громадянина». Очевидно, що це почесне громадянство прадід, іноземець, за прізвищем, мабуть, голандець, Яків Вангенгейм, дістав за якісь особливі заслуги перед Російською імперією.

Отже, племінник нашої Ольги Петрівни професор Олексій Федосійович Вангенгейм мав 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах і відбував кару на Соловецьких островах, що в Білому морі, і мав би звільнитися 1944 року. Але йому вже не було місця в совєтському суспільстві.

Зокрема, у «розстрільному списку» – протоколі № 83 засідання особливої трійки УНКВД Ленінградської області, підписаному згаданими особами 9 жовтня 1937 року, є таке:

«Дело № 103010-37 г. Оперативной части Соловецкой тюрмы ГУГБ НКВД СССР на 134 человека украинских буржуазных националистов, осужденных на разные сроки за к-р (контрреволюційну В.О.), националистическую, шпионскую и террористическую деятельность на Украине, которые, оставаясь на прежних к-р позициях, продолжая к-р, шпионскую, террористическую деятельность, создали к-р организацию «Всеукраинский центральный блок».

За цією «справою» був звинувачений і Олексій Вангенгейм. У списку він третій, після істориків академіка Матвія Яворського, професора Володимира Чеховського, перед професором Сергієм Григоровичем Грушевським… Так він став «українським буржуазним націоналістом». Звичайно, ніхто з рокованих на смерть нічого про цю «організацію» не знав. Ніякого розслідування, допитів не проводили. Їх просто взяли «на етап».

Тривалий час допускали, що цей етап було потоплено з баржами в Білому морі. Але 1997 року карельський дослідник Юрій Дмитрієв визначив за документами, що шукати місце розстрілу Соловецького етапу слід поблизу міста Медвежогорська (карельською мовою Каргумякі) на півдні Карелії, де було «обычное место расстрелов» в’язнів-будівників Біломорсько-Балтійського каналу і місцевих людей. 1 липня 1997 року пошукова група Карельського (Ю.Дмирієв) та Санкт-Петербурзького «Меморіалів” (Веніямін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе) ідентифікували це поховання на місцевості. Це урочище Сандармох, що на 19-му кілометрі шосе Медвежогорськ – Повенець. Тут виявлено приблизно 150 ям 4х4 метри, глибиною 2 метри. У них покоїться біля 9 тисяч людей, найбільше карелів і фіннів.

Це були здебільшого молоді та середнього віку люди, які ще створили б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Дехто з них дожив би донині. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим. Але постріли тупого, малограмотного ката Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади – змінили хід нашої історії...

Щороку на річницю розстрілу

27 жовтня 1997 року, в 60-у річницю початку розстрілу 1111 соловецьких в’язнів, у Сандармосі відбулося перше їх ушанування. ВІд 1998 року День пам’яті жертв політичних репресій у Сандармосі справляють 5 серпня – у день початку Великого Терору, на Соловках – 7 серпня. 5 серпня 2005 року в урочищі Сандармох освячений був гранітний триметровий Козацький Хрест з написом «Убієнним синам України». Автори – Микола Малишко та Назар Білик. Споруджений він найбільше зусиллями Товариства української культури Карелії «Калина» (голова Лариса Скрипникова), гроші ми збирали від українства всього світу, дуже посприяв цій справі Віктор Ющенко.

Щороку приїздять у Сандармох нащадки загиблих. У списку 265 розстріляних 3 листопада 1937 року Олексій Федосійович Вангенгейм значився 120-м.

Елеонора Олексіївна Вангенгейм досі не приїхала до нас у Ставки, але видала і передала мені та Ставецькій школі велику книжку:

«Возвращение имени. Алексей Феодосьевич Вангенгейм. Авторы-составители В.В.Потапов. Э.А Вангенгейм. – М.: Таблицы Менделева, 2005. – 152 с., илл. E-mail: tab_m@mail.ru Книжка ілюстрована малюнками батька, які він присилав малій доньці з Соловків.

Ідея присвоєння імені О.П.Вангенейм Ленінській (Ставецькій) школі повисла в повітрі разом з ідеєю повернення селу історичної назви…

(Основний текст взятий із книги Василя Овсієнка «Світло людей: Мемуари та публіцистика»)

Василь Овсієнко – політв’язень, член Української Гельсінської групи, публіцист, історик дисидентського руху

Читайте більше тут:

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG