21 жовтня 2014, Київ 19:40

Суспільство

Чехівський: урядовець, духовник, жертва урочища Сандармох

x
Микола Яковенко

До спецпроекту «Сандармох. 75 років розстрілу»

Відомості про Володимира Чехівського довгий час вважалися остаточно втраченими для історії, дослідників і нащадків. Однак встановлення місця масових розстрілів в урочищі Сандармох та пошукова робота науковців дозволили остаточно встановити деталі тих трагічних подій, навіть точну дату страти Чехівського – 3 листопада 1937 року.
 
Хто ж такий Володимир Чехівський?
 
Незважаючи на наявність окремих даних, відповідь на питання не є простою. Володимир Чехівський – громадський та політичний діяч, який зміг створити й визначний набуток в духовній сфері, зокрема, в становленні Української автокефальної церкви. За цією трафаретною фразою ховається ціле життя.
 
Окрім згадок про Чехівського в контексті його діяльності, нам доступні окремі документи з провадження проти нього: переважно писані під тиском листи з «визнанням своєї провини», виклад поглядів арештанта на ситуацію в УРСР. Звісно, там вже важко побачити активного борця за духовну свободу, але однак можливо простежити справжні його ідеї. Окрім цього, збереглися і прохання дружини про побачення з ув’язненим, коли той перебував в Ярославському політізоляторі – незадовго до страти.

Але, крім зазначених джерел, завдяки старанням закордонних громад українців для перевидання заборонених в СРСР праць, зокрема, відомої публікації «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми», нам відомі і справжні погляди Чехівського.
 
Спробуємо відтворити образ цієї визначної особистості.
 
У передчутті великих змін: напередодні революції
 
Володимир Мусійович Чехівський народився 19 липня 1876 році в селі Горохуватка Київського повіту в священицькій родині. За сімейною традицією він отримав богословську освіту – спершу в семінарії, а згодом в Київській духовній академії. В 1900 році Чехівський здобуває ступінь професора й починає працювати інспектором в Кам’янець-Подільській семінарії (1901–1903 роки), Київській духовній семінарії (1903-–1905 роки), учителює в Черкасах (1905–1906 роки).
 
Чехівський активно долучався до політичної діяльності, був членом РУПу (Революційної української партії), згодом УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії), що виникла в 1905 році з РУПу. Окрім Чехівського, до неї входили й інші відомі діячі: Петлюра, Винниченко, Мартос та інші.
 
Вже під час революційних подій 1905–1907 років Володимир Чехівський обирається депутатом до першої Державної думи (1906 рік), але через тиск влади його усувають з посади й висилають до Вологди в Росії. Вже наступного року він повертається в Україну. З 1908 року Чехівський працює в Одесі, в місцевій «Просвіті». Там він і зустрічає повалення царату в 1917 році.
 
Діяльність у молодій українській демократії
 
Подальша інформація про долучення Чехівського до нових революційних подій не є однозначною. Особливо мало даних про його діяльність до листопада 1917 року (призначення політичним комісаром Одеси).

В «Оповіді моїх думок про радянську владу 1917–1929 рр.» – рукописі, написаному Володимиром Чехівським в ув’язненні як додаток до «визнання вини» (тут і наділі взято з електронних примірників документів ГДА СБУ, що містяться в фондах Національного університету «Києво-Могилянська академія»), значна увага приділена його участі в квітневій конференції УСДРП, де, зокрема, зазначено: «За моєю пропозицією приймається ухвала йти в революцію методом будування знизу, з робітничих і селянських мас, з ними і через них». Там також йдеться про співробітництво з більшовиками, але ми розуміємо, що багато чого було написано під тиском, до того ж, цілком ймовірно, рукопис зазнав редагування судовими чи слідчими органами.
 
Достовірно відомо, приміром, те, що наприкінці 1917 року Чехівського було висунуто в члени Всеросійських установчих зборів за квотою УСДРП. Але, як відомо, Установчі збори, заплановані на січень 1918 року, було зірвано більшовиками. До того ж ситуація в Україні в 1918 році також змінилася. Після встановлення влади гетьмана Скоропадського Володимир Чехівський очолює департамент у складі Міністерства релігійних справ – аж до приходу Директорії УНР.
 
 І у новій владі Володимир Чехівський отримує посаду голови Ради міністрів – так він стає прем’єром у щойно створенному уряді. Діяльність Чехівського на цій посаді, знову ж таки, оцінюється неоднаково. З одного боку, саме за його прем’єрства було ухвалено відомий Акт Злуки (який, на жаль, так і не став справжнім втіленням ідеї єдності нації, але засвідчив початок консолідаційних процесів), започатковано аграрну реформу, налагоджено міжнародні зв’язки тощо. З іншого боку, саме в цей період шалений наступ більшовиків витіснив Директорію аж на Поділля, її становище погіршилося й через присутність іноземних військ Антанти на Півдні.
 
Чехівський, який був явним противником зближення із силами Антанти, зрештою опинився в меншості і в середині лютого покинув посаду. Його позиція була достатньо зрозумілою на той час: Антанта, яка перебувала на українських землях задля підтримки сил Денікіна, сприймала УНР у першу чергу як колишнього союзника Німеччини, тому неохоче йшла на контакт і висувала тверді умови, тож союз із нею видавався достатньо примарним. Після незгоди щодо взаємодії з Антантою вся УСДРП покинула Директорію.
 
Комуніст-проповідник
 
Оцінювати діяльність Володимира Чехівського можна, лише враховуючи велику популярність у той час «лівих» гасел. Зрештою, це також відповідало і більшості складу уряду часів Директорії – де так чи інакше основні партії позиціонували себе як соціалістичні та соціал-демократичні.
 
Парадоксальне поєднання лівої ідеології та релігійності зумовлювало усю подальшу діяльність Чехівського. Так, вже у 1920 році він одночасно очолює Українську комуністичну партію – незалежну від більшовиків, – а також рух за Українську православну автокефальну церкву. І вже в 1921 році відбувається Перший Всеукраїнський церковний собор, який підтверджує автокефалію церкви.
 
При цьому Чехівський ще й проповідує. З часом він удостоюється титулу «Всеукраїнського Благовісника», активно захищає ідею апостольської висвяти.

Паралельно Володимир Чехівський ще працював у науковій сфері: викладачем історії в медичному та політехнічному інститутах. Але з часом Чехівський все більше концентрується лише на діяльності в УАПЦ. В 1927 році він очолює Другий Всеукраїнський собор Української автокефальної церкви.
 
В горнилі терору: вирок колишньому прем’єрові
 
Наприкінці 1920-х років радянська влада починає масовий терор, який спершу зачіпає інтелігенцію. Тоді в 1929 році фабрикується так звана «справа Спілки визволення України», за якою притягується одразу кілька сотень осіб. Серед них був і Чехівський.

Спершу, в 1930 році, йому винесли вирок у вигляді 10 років позбавлення волі. Вже через рік переводять до Ярославля в Росії.
 
Нам відомо не так багато деталей всієї історії ув’язнення Чехівського. Доступні нині дані важко назвати об’єктивними. Але однозначно відомо, що в 1937 році, вже на Соловках, йому «додали» ще 10 років до терміну ув’язнення і згодом розстріляли в Сандармосі.
 
Переслідування Володимира Чехівського більшою мірою було зумовлено його участю в УАПЦ, але на суворість влади щодо нього явно мали вплив і обставини участі в політичних справах Директорії УНР.
 
«Я гадав, що влада хоче зробити свою волю за абсолютну»
 
Відкритим залишається питання поглядів самого Чехівського, того, як він поєднував свої політичні та релігійні почуття.
 
У вже згаданій «Оповіді моїх думок про радянську владу 1917–1929 рр.» вражає те, що ув’язнений, попри вимушене визнання «правильності» сталінської політики та критики НЕПу, все одно осмілюється говорити про свої сумніви щодо радянської влади ще на початку 1920-х років.
 
«Залишившись під Радянською Владою, за яку я боровся, почав я приглядатись до практики життя. Вже з 1921–22 році почали в мене виникати сумніви щодо радянської влади в УРСР в галузях життя: соціально-економічній, політичній, національній. Приймаючи ідеологію Радянської влади і Компартії, не розумів практики. Все більше міцніла в мене думка про розходження на практиці між ідеологією і дійсністю», – пише Чехівський.
 
«Політичний лад в СРСР і УРСР теж викликав в мене сумніви. Я зневірявся в тому, чи є в дійсності диктатура пролетаріату, чи є за диктатора пролетаріат. Я гадав, що пролетаріат не є диктатором, бо сам не мав політичної волі, сам не мав ні волі слова, ні волі друку, ні волі зборів та спілок, ні гарантій волі виборів, ні недоторканності особи, житла. Пролетаріат, як я думав, не може і через ради сказати свою волю», – роздумує під слідством Чехівський.
 
Сміливими виглядають і зауваження автора цієї тюремної «Оповіді» і про релігійні справи: «Я гадав, що влада свою волю хоче зробити за абсолютну, замість волі Космосу, світового життя, і це для того, щоб мати абсолютно слухняних, вироблених по державному шаблону підданців, щоб віра не робила їх незалежними внутрішньо, вільними в своїх внутрішніх переживання від авторитету влади».
 
Хоч автор цих слів і аргументував свої «сумніви» хибною політикою влади лише до приходу Сталіна (із зрозумілих причин), але, очевидно, писав в той час те, що думав і до тих пір, адже, по суті, описував СРСР сталінського зразка.
 
Церква має бути незалежною від держави
 
Більше пролити світло на справжній образ Володимира Чехівського дає можливість його доробок, створений дещо раніше. В книзі «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1921 рік) при детальному описі церковної історії проводиться паралель з ідеями свободи України в духовному плані.
 
Починається опис з підняття проблеми приєднання Київської митрополії до Московської у 1686 році, автор стоїть на позиціях неприпустимості такого приєднання та потреби незалежності церкви. Критикується і підлеглість церкви політиці держави в Російській імперії. Чехівський застерігає від подібної ситуації в майбутньому. Також визначає більш справедливу та незалежну субординацію, яка повинна бути в церкві.
 
Але наприкінці Володимир Чехівський визначає мету Всеукраїнського собору, що якраз тривав тоді: «Відродивши ієрархію, чисту від суєвірства панослужіння й архієреєпоклонства, від темної влади «князя миру сього», св. Собор визволив Українську Церкву від підлеглості московській панській стародержавній традиції».
 
Аналогії лякають
 
Урочище Сандармох – місце страти Володимира Чехівського – стало своєрідним символом апогею сталінського терору. В ньому масово гинули як колишні політики та визначні особи, так і звичайні громадяни. Для прикладу, при перегляді списку вбитих (складеному в алфавітному порядку) поруч з прізвищем Чехівський бачимо ще одного українця, розстріляного того ж дня, – Черняка Євгена Йосиповича, колишнього співробітника Харківського НДІ. Здається, що цей науковець був далеким від політики. Його засудили в 1933 році – коли в лещата терору потрапляв вже ширший загал, ніж в 1929-му, коли арештували екс-прем’єра Чехівського. Однак стратили цих двох різних осіб в один день і в одному місці. Терор вирівняв їх.
 
За іронією долі, через 75 років, недалеко від місця суду над Чехівським – у Харкові, в ув’язненні перебуває інший екс-прем’єр. Більшість простих громадян так само ходить на волі. Але Сандармох весь час вносить в нашу свідомість страхітливі аналогії.
 
Очевидно, що Сандармох остаточно стане нашим минулим лише тоді, коли й влада й абсолютна більшість громадян усвідомлять, що ж саме створює небезпеку повторення масового терору або навіть допустимість «політичних» арештів.
 
Сподіваюся, колись свідомість українців стане вільною від жахів, які свого часу були принесені нам тоталітарною системою.
 
Микола Яковенко – студент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (бакалаврська програма з історії, другий рік навчання).


Щоб залишити коментар і мати більшу можливість у спілкуванні з іншими учасниками форуму, Ви можете зареєструватися. Частина важливих публікацій потрапляє і на сторінку Радіо Свобода у Facebook. Там коментувати можна без участі модератора.


ПОВЕРНУТИСЯ НА ГОЛОВНУ
Форум закрито
Відсортувати коментарі:
Коментарі
     
від: Антон Місто: Київ
03.06.2012 16:54
Стріляли усіх, хто був на заваді...системі. А потім система постріляла тих, хто стріляв. Переслідує опонентів, той хто боїться. Боягузи найнебезпечніші...

ДОЛУЧАЙСЯ!
Facebook Радіо Свобода Twitter Радіо Свобода VKontakte Радіо Свобода Радіо Свобода в www.odnoklassniki.ru Радіо Свобода на Google Plus YouTube Радіо СвободаSoundCloud Радіо СвободаПідписка Радіо Свобода

Відеопрограми Радіо Свобода

«Донбас.Реалії» / Донецьк, яким він є, зсередини

Щовівторка та щочетверга о 18:30

РОЗКЛАД ПРОГРАМ

АНОНС

«Ми Разом» / Як повернути ім'я кожному невідомому воїну?
Гість: Володимир Дорофеєв, заступник голови  ВГО «Союз «Народна Пам'ять»

ПРЯМИЙ ЕФІР о 20:33

ДОЛУЧАЙСЯ!
Facebook Радіо Свобода Twitter Радіо Свобода VKontakte Радіо Свобода Радіо Свобода в www.odnoklassniki.ru Радіо Свобода на Google Plus YouTube Радіо СвободаSoundCloud Радіо СвободаПідписка Радіо Свобода

Your JavaScript is turned off or you have an old version of Adobe's Flash Player. Get the latest Flash player.
«Опора»: Не продавай свій голос, не віддавай владу в руки злочинцівi
X
21.10.2014
Відеоролик Громадської мережі «Опора».

ВИБРАНЕ ВІДЕО

Бойова підготовка батальйону «Київ-2» у зоні АТО

 

«Аморально позбавляти українських військових права обирати владу» – Порошенко  

 

У Швеції шукають російську субмарину 

МЗС: Human Rights Watch стала жертвою шахрайства бойовиків

Касетних боєприпасів військові України не використовували – міністерство

Втрати армії Росії на Донбасі сягають до 4360 осіб – Васильєва

Міністерство оборони Росії визнало лише 900 смертей – правозахисниця

США мають озброїти Україну, а не обмежуватись дипломатією та санкціями – сенатори

Озброєння може включати протитанкові засоби, боєприпаси, бронемашини – Левін та Інгоф

РВЄ/РС починає телепрограму для російськомовних

Вона пропонуватиме збалансовану альтернативу до дезінформації, яку подають ЗМІ Росії

Актуальне фото
Прем’єр Арсеній Яценюк (праворуч) під час відвідин Яворівського полігону на Львівщині, 21 жовтня 2014 року

Прем’єр Арсеній Яценюк (праворуч) під час відвідин Яворівського полігону на Львівщині, 21 жовтня 2014 року

ФОТОЩОДЕННИК РАДІО СВОБОДА
В інших ЗМІ
В інших ЗМІ