Львів – У ці осінні дні Львів заполонив театр. 27 вересня розпочався фестиваль сучасної драматургії «Драма. UA». Глядачі побачать і почують найкращі драматичні тексти українських, британських, скандинавських, німецьких та польських драматургів. Чотири дні поспіль представлятимуть 20 п’єс, які вперше перекладені українською мовою. Але чи українська сучасна драматургія відповідає зразкам європейського театру?
Відкриється фестиваль німецькою драмою Єнса Гільє і Нуркана Ерпулата «Шалена кров», яка торік наробила великого галасу у Німеччині. У п’єсі розповідається про звичайну школу в одному з мігрантських районів. Звичайний урок німецької літератури, але навчальний процес порушено: з торбини учня випала бойова зброя, вчителька виявилась спритнішою і вхопила небезпечний предмет. А це кардинально змінило перебіг уроку… і життя.
Також вперше у Львові представлять і прочитають українською мовою лондонську прем’єру – п’єсу «Сузір’я» Ніка Пейна, у постановці видатного британського режисера, директора театру Royal Court Раміна Грея.
Ці дві п’єси провокують і дивують, але не залишають байдужими.
У Європі театр впливає на суспільство
Британська і німецька драми дуже різні, вони мають свої традиції, моду. Але в обох країнах театр впливає на суспільство, формує думку, говорить мовою сучасників, тобто зрозумілою, зазначив Радіо Свобода молодий українсько-німецький драматург Павло Ар’є.
«Мені здається, що в Україні маємо добрі передумови для драми, бо є тут свої традиції, схожі на британську, французьку, у нас психологічний театр, який може хапати за серце, вести людину далі. Чому тут важко розвиватися сучасній драматургії?Драма є супротив. Ми хочемо відмовитись від театрального пафосу, це намагаємось робити на своєму фестивалі. Людина не вірить пафосу, що звучить зі сцени. Ми хочемо говорити правдивою мовою, про те, що довкола нас відбувається, відчувати час», – каже Павло Ар’є.
Водночас сучасній українській драматургії ще далеко до зразків європейського театру, зауважує він. Фестиваль сучасної драматургії об’єднав акторів, драматургів, критиків, які хочуть налагодити правдивий діалог із глядачем. Вони запитують зі сцени, куди йдемо, чого хочемо? Головна мета фестивалю – досягти того, що театр не існує сам для себе.
Драматургія вимагає вільного мислення
Драматургія вимагає вільного мислення і змушує мислити. Режисер Львівського театру імені Марії Заньковецької Вадим Сікорський, який часто звертається до сучасної драматургії, вдається до театральних експериментів, зауважив, що в Україні немає сучасної драматургії, бо немає вільного мислення, не було його упродовж 70 років радянської влади. Люди відвикли мислити, а саме цього вимагає драма.
Цікаво, що на драматургічний конкурс, який проходив у рамках фестивалю, найбільше п’єс подали митці зі Східної України. Тим часом львів’яни залишаються дуже консервативними, говорить арт-директор фестивалю «Драма. UA» Оксана Дудко.
«Якщо подивитись на постановки сучасної драматургії в Україні, то у Львові найгірше. У Східній Україні відчутні впливи російського театрального контексту. Ми хочемо стати отим місточком між драмою, яку представимо публіці, і діючими режисерами, які працюють у Львові. Сподіваємось, що до нас прийдуть львівські митці», – зазначила Оксана Дудко.
Українські драматурги не оминули своєю увагою у творчості теми політики у державі, численні українські політики і влада стали головними героями п’єс. Твори вони самі ж прочитають театральним прихильникам. А це є ще одним свідченням того що українська драматургія існує як літературний жанр, обговорюють її не у театрах, а у віртуальному світі. Таке враження, що режисери не читають сучасні драми і не знають про її існування.
Чи потрібно людині з театральної сцени говорити про реалії, чи варто показувати лише прекрасне, класичне і вічне?
«Прекрасне – це ми, бо ми тут живемо, відчуваємо, є частиною цього прекрасного, наші почуття і думки важливі. Якщо ми цього не зрозуміємо, не зробимо, то наше покоління прожило на марне. Ми маємо говорити тепер», – відповів на запитання Радіо Свобода Павло Ар’є.
Міжнародний фестиваль у Львові відбувається під гаслом «Більше драми», чого так бракує в Україні.
Відкриється фестиваль німецькою драмою Єнса Гільє і Нуркана Ерпулата «Шалена кров», яка торік наробила великого галасу у Німеччині. У п’єсі розповідається про звичайну школу в одному з мігрантських районів. Звичайний урок німецької літератури, але навчальний процес порушено: з торбини учня випала бойова зброя, вчителька виявилась спритнішою і вхопила небезпечний предмет. А це кардинально змінило перебіг уроку… і життя.
Також вперше у Львові представлять і прочитають українською мовою лондонську прем’єру – п’єсу «Сузір’я» Ніка Пейна, у постановці видатного британського режисера, директора театру Royal Court Раміна Грея.
Ці дві п’єси провокують і дивують, але не залишають байдужими.
У Європі театр впливає на суспільство
Британська і німецька драми дуже різні, вони мають свої традиції, моду. Але в обох країнах театр впливає на суспільство, формує думку, говорить мовою сучасників, тобто зрозумілою, зазначив Радіо Свобода молодий українсько-німецький драматург Павло Ар’є.
«Мені здається, що в Україні маємо добрі передумови для драми, бо є тут свої традиції, схожі на британську, французьку, у нас психологічний театр, який може хапати за серце, вести людину далі. Чому тут важко розвиватися сучасній драматургії?Драма є супротив. Ми хочемо відмовитись від театрального пафосу, це намагаємось робити на своєму фестивалі. Людина не вірить пафосу, що звучить зі сцени. Ми хочемо говорити правдивою мовою, про те, що довкола нас відбувається, відчувати час», – каже Павло Ар’є.
Водночас сучасній українській драматургії ще далеко до зразків європейського театру, зауважує він. Фестиваль сучасної драматургії об’єднав акторів, драматургів, критиків, які хочуть налагодити правдивий діалог із глядачем. Вони запитують зі сцени, куди йдемо, чого хочемо? Головна мета фестивалю – досягти того, що театр не існує сам для себе.
Драматургія вимагає вільного мислення
Драматургія вимагає вільного мислення і змушує мислити. Режисер Львівського театру імені Марії Заньковецької Вадим Сікорський, який часто звертається до сучасної драматургії, вдається до театральних експериментів, зауважив, що в Україні немає сучасної драматургії, бо немає вільного мислення, не було його упродовж 70 років радянської влади. Люди відвикли мислити, а саме цього вимагає драма.
Цікаво, що на драматургічний конкурс, який проходив у рамках фестивалю, найбільше п’єс подали митці зі Східної України. Тим часом львів’яни залишаються дуже консервативними, говорить арт-директор фестивалю «Драма. UA» Оксана Дудко.
«Якщо подивитись на постановки сучасної драматургії в Україні, то у Львові найгірше. У Східній Україні відчутні впливи російського театрального контексту. Ми хочемо стати отим місточком між драмою, яку представимо публіці, і діючими режисерами, які працюють у Львові. Сподіваємось, що до нас прийдуть львівські митці», – зазначила Оксана Дудко.
Українські драматурги не оминули своєю увагою у творчості теми політики у державі, численні українські політики і влада стали головними героями п’єс. Твори вони самі ж прочитають театральним прихильникам. А це є ще одним свідченням того що українська драматургія існує як літературний жанр, обговорюють її не у театрах, а у віртуальному світі. Таке враження, що режисери не читають сучасні драми і не знають про її існування.
Чи потрібно людині з театральної сцени говорити про реалії, чи варто показувати лише прекрасне, класичне і вічне?
«Прекрасне – це ми, бо ми тут живемо, відчуваємо, є частиною цього прекрасного, наші почуття і думки важливі. Якщо ми цього не зрозуміємо, не зробимо, то наше покоління прожило на марне. Ми маємо говорити тепер», – відповів на запитання Радіо Свобода Павло Ар’є.
Міжнародний фестиваль у Львові відбувається під гаслом «Більше драми», чого так бракує в Україні.
