Доступність посилання

ТОП новини

Як Україна годує чуже військо


Відомий вислів «Хто не хоче годувати своє військо, буде годувати чуже» втілюється на наших очах в сучасній Україні. З одного боку, влада постійно скорочує Збройні Сили України, мотивуючи це тим, що бракує коштів, з другого – знаходить чималі суми, щоб робити коштовні подарунки Російській Федерації. Часто-густо можна побачити на телеекранах чи прочитати в газетах відчайдушні звернення батьків хворих дітей про те, що для порятунку життя їхньої дитини потрібні кілька десятків тисяч євро чи доларів США. Держава, що чомусь називає себе українською, не має грошей на те, щоби буквально купити життя українським дітям. Зате вони є, щоб допомогти такій «бідній» країні, як Росія.

Ось, приміром, міська державна адміністрація міста Севастополя віднайшла 25 мільйонів гривень, щоб збудувати дитячий садок для дітей російських військовослужбовців Чорноморського флоту в бухті Козача, де дислокується бригада морської піхоти ЧФ Росії. Але ця адміністрація не здатна виділити гроші на будівництво єдиної у Севастополі української школи-колегіуму. Її пріоритети – інші. Та сама адміністрація бере на утримання українських платників податків інфраструктуру залоги російської авіації в селищі Кача. На створення комфортних умов для іноземних військових планується виділити додаткове фінансування з державного бюджету України.

Виникає враження, що стосовно задоволення потреб російських військ на своїй території український бюджет є безмежним. Таке відбувалося і раніше, протягом 20 років перебування ЧФ Росії на українській землі, але особливо посилилося після призначення Президентом Януковичем главою державної адміністрації Севастополя Володимира Яцуби, який є палким патріотом Російської Федерації і не приховує цього, зокрема, публічно просторікує про велич імператриці Катерини ІІ і про Крим як найяскравіший діамант в її короні…

Держава ЧФ усередині України

Чорноморський флот Росії в Севастополі і Криму дедалі більше набуває рис своєрідної псевдодержави зі своєю економікою, територією, культурно-інформаційною політикою, освітою тощо. Сьогодні під контролем ЧФ, за різними оцінками, від 15 до 24 тисяч гектарів землі, яку російський флот використовує на власний розсуд, нічого не сплачуючи Україні зі своїх чималих надходжень з експлуатації цих земельних площ. Втрачена Україною вигода від цього значно перевищує всі позірні знижки на ціну російського газу. Останнім часом, не маючи жодних прав власності на землі України, російські структури швиденько приватизують те, що їм не належить.

Поступово ці території, де базується Чорноморський флот Росії, перетворюються на приватну власність окремих фізичних та юридичних осіб, де як гриби після рясного дощу з’являються комерційні об’єкти. Незважаючи на обіцянки керівництва Міністерства оборони Росії припинити практику суборенди, нині на території військових містечок ЧФ віддаються в суборенду від 150 до 200 об’єктів. В окремих точках кримського півострова, що контролюються російськими військами, будуються VIP-селища, що охороняються озброєними морськими піхотинцями. Здається, Україна вже давно втратила контроль над цією частиною своєї території і втратила через бездарність і підкупність своєї влади, починаючи з 1991року.

А поки що триває вакханалія російського мілітарного дерибану української землі і власності. Як сказав помічник міністра оборони України Сергій Близнюков українським журналістам, «головний ризик суборенди полягає в тому, що території можуть бути приватизовані, земля піде в приватні руки». «Землі, де розташовані військові частини, підпадають під поняття «землі оборони». Роздача таких земель завдає удару по національній безпеці. Об’єкт, який зараз, припустимо, є в суборенді, потім стане предметом довгих і нудних судових з’ясувань, внаслідок яких ми ні до чого не прийдемо. Приклад – навігаційне гідрографічне обладнання, маяки. Ми виграли суди, але від цього нічого не змінилося. Кожна зі сторін трактує рішення так, як вважає за потрібне», – зазначив Близнюков.

Індикатор суверенітету

Починаючи з 1991 року, державна влада України (Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович) демонструвала цілковиту політичну неадекватність у питаннях захисту національних інтересів України в стратегічно важливому Кримському регіоні. Леонід Кравчук, який нині залюбки удає великого і мудрого державного діяча, фактично саботував захист українських позицій на півдні, забезпечивши Україні багаторічну проблему кримського сепаратизму і російської деструктивної військової присутності на півострові Крим.

Леонід Кучма виступив продовжувачем такої політики, що не віщувала Україні нічого доброго, підписавши вигідну Росії угоду про перебування російських військ в Севастополі до 2017 року. Чимало експертів підкреслюють нефаховість і юридичну безпорадність цього документа з огляду на українські інтереси. Нічого принципового не змінилось за «великого» вербального «патріота» України Ющенка, крім того, що деякі будинки в центрі Севастополя, наприклад, так званий готель Кіста, що належали Україні, раптом стали російською власністю. За каденції Януковича і після Харківської капітуляції України в 2010 році, Росія почувається господарем Криму і головної бази Військово-Морських сил України – Севастополя, та стрімко посилює свою експансію щоб увічнити цей статус і ніколи не піти геть із цих українських земель. А це означає, що Україна ніколи не стане повноцінною суверенною державою.

Усі важкі кримсько-севастопольскі проблеми не є принципово нерозв’язними. Але вони вимагають наявності в країні патріотичної і ефективної влади, що є носієм національної політичної волі. Принаймні можна сказати, що якщо названі проблеми почнуть розв’язуватися, якщо все це зрушить з місця, якщо в Києві згадають про обов’язки щодо свого впливу в Чорноморському басейні, то це означатиме тільки одне: така влада в Україні нарешті з’явилася… А поки що Росія фінансує діяльність сепаратистських організацій на півдні України за рахунок коштів від комерційного використання об’єктів, контрольованих в Україні Чорноморським флотом…

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

XS
SM
MD
LG