Доступність посилання

ТОП новини

Як Москва творить нові народи


В останні роки Росія проводить гучну агітаційну кампанію за визнання українців Закарпаття окремим від України народом. Для цього скористалися давньою самоназвою всіх українців – «русини», яка ще подекуди зустрічається у цьому краї за Карпатами. Російське телебачення, газети, інтернет в один голос раптово заголосили про «геноцид» русинів Закарпаття. Місцеві лідери, зокрема, одіозний піп Дмитро Сидор навіть їздив до Москви давати прес-конференцію про те, як їх «гнітить» Україна. (Хоча за історичною логікою саме Кремль поклав кінець дискусіям про русинство у 1945 року, включивши Закарпаття до складу УРСР).

Сюжет про далеке Закарпаття в ефірі державних телеканалів Росії багато про що говорить в умовах путінської Росії. Не дивно, що «русини» під час державного перепису 2010 року таки були виділені там в окрему графу національностей. І що ж ми бачимо за результатами волевиявлення?

На 140-мільйонну Росію русинами записалося аж… 225 осіб. (Натомість українцями – майже два мільйони). Враховуючи, що десятки тисяч закарпатців їздять щороку на заробітки до північно-східного сусіда, то це мізер, не вартий і згадки. Але і цю смішну цифру російські переписувачі отримали нечесним шляхом. Бо графа «русини» у звіті Держкомстату Росії розшифровується так: «(бойки, буковинці, гуцули, лемки, підкарпатські русини, рутени)».

Яким чином гуцули, що в переважній більшості мешкають в Івано-Франківській та Чернівецькій областях і мають тверду українську свідомість, опинилися в графі «русини», а не «українці», це лише організатори перепису знають. Те саме стосується й інших етнографічних груп українців – бойків та лемків, які теж живуть переважно на галицькому боці Карпат і мають виразно українську свідомість. Тобто, з політичними «русинами» Закарпаття нічого спільного не мають.

Ще дивнішим є включення до графи «русинів» – буковинців. Що це за така етнічна спільнота – сказати важко. Чи це мається на увазі мешканці Буковини? Тоді за ідеєю сюди можуть належати і чернівецькі євреї, німці, румуни, молдавани. Чому вони, на думку Москви, є «русинами» – залишається загадкою. Таким самим дивним є означення «рутени», яким себе взагалі ніхто не називає.

Як би там не було, але до цієї окремої графи росіяни записали гамузом усіх мешканців Західної України, що ще раз спростовує теорію про відрубність закарпатців. Але навіть у такому натягненому вигляді цифра у 225 осіб не може не вражати на безмежних просторах найбільшої за територією країни світу.

Виділення «русинів» в окрему національність виглядає тим паче дивно, що, до прикладу, чехів і мораван Держкомстат Росії записує чомусь в одну графу. Хоча в самій Чехії їх переписують порізно. І мораван за останнім переписом є там півмільйона. Але для Москви – це виявляється все-одно: що чех, що мораван. От тільки «русини» повинні мати окрему ідентичність. Із цього красномовного прикладу чітко видно політичний підтекст згаданого рішення.

Графа «українці» в результатах російського перепису розшифровується так: «(козаки з мовою українською, малоросійці, малороси)». Всі інші самоозначення, як-от знамените «хохли», яким поголовно називає українців пересічний росіянин – сюди вже не підпадає. Як і питомо українські етнічні групи – гуцули, бойки, лемки. Це вже – «русини».

Зате у розшифруванні «росіян» («русских») зустрічаємо навіть такі самоназви, як «затундренные крестьяне», «колымчане», «сибиряки», «якутяне» та ще 25(!) їм подібних. Хоча «сибіряки» чи «колимчани» – поняття, вочевидь, географічне, а не національне. І під цим означенням може бути хто завгодно. Однак їх усіх записують до «русских».

Виникає два запитання. По-перше, чи оголосить українська влада протест за такий антинауковий і цілком недружній крок Росії стосовно України, включивши українські етнографічні групи в графу іншої національності.

І, по-друге, чи будуть в українському переписі створені паралельні графи самоназв росіян як окремі національності? Наприклад, «старовірів», що мешкають в Одеській області чи «кримчан»? Так і в Україні 225 осіб утворили би якийсь новий російський народ.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Олександр Гаврош

    Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист. 

XS
SM
MD
LG