Результати перепису 2011 року в Румунії викликали сумні враження. Чисельність української меншини за останні 10 років зменшилася із 61 тисячі до 51 тисячі. Тобто, кожен минулий рік приніс втрату однієї тисячі українців. Якщо так піде далі, то за півстоліття українців у Румунії не залишиться.
Причин такої прискореної асиміляції декілька. По-перше, ліквідація у 60-х роках українського шкільництва режимом Чаушеску завдала важкого удару місцевим українцям. Майже два покоління вчилося виключно румунською мовою, залишаючи українську тільки для хатнього вжитку. Тепер відроджувати рідну мову у навчанні надзвичайно важко. Українську у школах викладають хіба дві-три години на тиждень. Всі решта предметів навчають румунською. Таким чином українці вже з малих років формуються двомовними, причому читати і писати їм, ясна річ, значно легше румунською, адже нею вони засвоюють термінологію з різних галузей.
На сьогодні в Румунії є тільки один навчальний україномовний заклад – ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сигіт-Мармаціей. (Для порівняння – в Україні працює понад сто шкіл із румунською мовою навчання).
Друга причина асиміляції полягає у змінені традиційного укладу життя. В селах практично не має роботи і українці, як і решта громадян Румунії, змушені виїжджати на заробітки. Хто до ближчих міст, а хто – і за кордон. За неофіційними даними, нині кілька мільйонів румунів живе і працює в Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії. Чимало з них закорінюється там на постійно. Серед них, ясна річ, є й українці.
Третя причина – церковна. Українці Мараморощини і Банату підлягають Українському вікаріату Румунської православної церкви, а також – Українському вікаріату греко-католицької церкви. Ці громади якраз і тримають український національний дух серед вірних. Натомість там, де православними українцями опікуються румунські священики (у Південній Буковині та Добруджі), очевидний занепад українства при переписі. Також сприяють румунізації і новітні протестантські церкви (п’ятидесятники та адвентисти), які значно зростають серед українців Марамороша і провадять свою духовну роботу румунською мовою.
За такої ситуації Україна має проявити максимум уваги до своїх земляків за кордоном. Один із найкращих варіантів – навчання українців Румунії у вищих навчальних закладах України. На початку незалежності така практика була вельми потужною і значна кількість нинішніх українських інтелігентів Румунії так здобула не тільки фах, але й тверду національну свідомість. Натомість в останні роки це ефективне джерело українськості практично завмерло.
Якщо раніше румунський університет чи інститут був для українців нелегкою справою, то нині їхні філії вже працюють навіть у Сігеті-Мармаціей – за якихось 20-30 кілометрів від українських поселень Марамороша (тут зосереджена половина українців Румунії). За таких умов навчання в Україні є значно важчим і проблемнішим. Тим паче, що український диплом ще доводиться в Румунії нострафікувати (захищати), складаючи чималу кількість іспитів.
Унаслідок цього школи в українських селах не мають достатньо фахівців, щоб вести викладання різних предметів рідною мовою. Бо в Румунії готують тільки фахівців із української філології. Виходить замкнене коло.
Розірвати його може спеціальна програма для навчання українських студентів із Румунії (і не тільки з неї). Слід створити привабливі умови для здібних дітей з української діаспори, аби вони здобували освіту саме в Україні. Забезпечувати їм безкоштовне навчання на престижних спеціальностях, платити стипендію, надавати гуртожиток. Так, як це роблять поляки, угорці чи ті ж румуни для своїх діаспорян.
В Ужгородському Національному університеті цього року не використано половину ліцензій на більшість дисциплін. То чого ж не взяти 5-10 студентів із сусідньої Румунії? Те саме могли би запровадити Івано-Франківські, Чернівецькі та Львівські вищі навчальні заклади. Цього було би цілком достатньо, щоб вирішити проблему із формуванням української інтелігенції в Румунії. Тим паче, що така практика давно існує в цивілізованих країнах.
Така програма могла би здійснюватися по обміну із румунською стороною на паритетних началах (до прикладу, 25 наших румунів навчаються і забезпечуються в Румунії, 25 їхніх – у нас). Або й за кошти України. Для державного бюджету це – мізерні кошти. Натомість виграш України очевидний – ці студенти стають своєрідним мостом у наших взаєминах із південно-західним сусідом.
Не можна кидати своїх земляків напризволяще. Елементарна цікавість до них, увага до їхніх потреб може надати їм необхідної стійкості, аби протривати на своїх автохтонних землях ще не одну сотню років.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Причин такої прискореної асиміляції декілька. По-перше, ліквідація у 60-х роках українського шкільництва режимом Чаушеску завдала важкого удару місцевим українцям. Майже два покоління вчилося виключно румунською мовою, залишаючи українську тільки для хатнього вжитку. Тепер відроджувати рідну мову у навчанні надзвичайно важко. Українську у школах викладають хіба дві-три години на тиждень. Всі решта предметів навчають румунською. Таким чином українці вже з малих років формуються двомовними, причому читати і писати їм, ясна річ, значно легше румунською, адже нею вони засвоюють термінологію з різних галузей.
На сьогодні в Румунії є тільки один навчальний україномовний заклад – ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сигіт-Мармаціей. (Для порівняння – в Україні працює понад сто шкіл із румунською мовою навчання).
Друга причина асиміляції полягає у змінені традиційного укладу життя. В селах практично не має роботи і українці, як і решта громадян Румунії, змушені виїжджати на заробітки. Хто до ближчих міст, а хто – і за кордон. За неофіційними даними, нині кілька мільйонів румунів живе і працює в Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії. Чимало з них закорінюється там на постійно. Серед них, ясна річ, є й українці.
Третя причина – церковна. Українці Мараморощини і Банату підлягають Українському вікаріату Румунської православної церкви, а також – Українському вікаріату греко-католицької церкви. Ці громади якраз і тримають український національний дух серед вірних. Натомість там, де православними українцями опікуються румунські священики (у Південній Буковині та Добруджі), очевидний занепад українства при переписі. Також сприяють румунізації і новітні протестантські церкви (п’ятидесятники та адвентисти), які значно зростають серед українців Марамороша і провадять свою духовну роботу румунською мовою.
За такої ситуації Україна має проявити максимум уваги до своїх земляків за кордоном. Один із найкращих варіантів – навчання українців Румунії у вищих навчальних закладах України. На початку незалежності така практика була вельми потужною і значна кількість нинішніх українських інтелігентів Румунії так здобула не тільки фах, але й тверду національну свідомість. Натомість в останні роки це ефективне джерело українськості практично завмерло.
Якщо раніше румунський університет чи інститут був для українців нелегкою справою, то нині їхні філії вже працюють навіть у Сігеті-Мармаціей – за якихось 20-30 кілометрів від українських поселень Марамороша (тут зосереджена половина українців Румунії). За таких умов навчання в Україні є значно важчим і проблемнішим. Тим паче, що український диплом ще доводиться в Румунії нострафікувати (захищати), складаючи чималу кількість іспитів.
Унаслідок цього школи в українських селах не мають достатньо фахівців, щоб вести викладання різних предметів рідною мовою. Бо в Румунії готують тільки фахівців із української філології. Виходить замкнене коло.
Розірвати його може спеціальна програма для навчання українських студентів із Румунії (і не тільки з неї). Слід створити привабливі умови для здібних дітей з української діаспори, аби вони здобували освіту саме в Україні. Забезпечувати їм безкоштовне навчання на престижних спеціальностях, платити стипендію, надавати гуртожиток. Так, як це роблять поляки, угорці чи ті ж румуни для своїх діаспорян.
В Ужгородському Національному університеті цього року не використано половину ліцензій на більшість дисциплін. То чого ж не взяти 5-10 студентів із сусідньої Румунії? Те саме могли би запровадити Івано-Франківські, Чернівецькі та Львівські вищі навчальні заклади. Цього було би цілком достатньо, щоб вирішити проблему із формуванням української інтелігенції в Румунії. Тим паче, що така практика давно існує в цивілізованих країнах.
Така програма могла би здійснюватися по обміну із румунською стороною на паритетних началах (до прикладу, 25 наших румунів навчаються і забезпечуються в Румунії, 25 їхніх – у нас). Або й за кошти України. Для державного бюджету це – мізерні кошти. Натомість виграш України очевидний – ці студенти стають своєрідним мостом у наших взаєминах із південно-західним сусідом.
Не можна кидати своїх земляків напризволяще. Елементарна цікавість до них, увага до їхніх потреб може надати їм необхідної стійкості, аби протривати на своїх автохтонних землях ще не одну сотню років.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
