В Україні фактично померла судова система – депутат Петренко

Понад 200 рішень Європейського суду з прав людини ухвалені на користь громадян, які позивалися до держави Україна, є свідченням того, що в Україні фактично померла судова система. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявив секретар парламентського комітету з питань верховенства права та правосуддя, народний депутат Павло Петренко (фракція «Батьківщина»). За його словами, українці фактично витрачають мільярди гривень на утримання ворожої до них судової системи.

– Днями в Європейському суді з прав людини ухвалили рішення по позовах громадян України до держави. Усі 211 позовів держава Україна програла. Сума компенсацій буде становити понад 1 мільйон 100 тисяч євро – це понад 11 мільйонів 700 тисяч гривень. Коментуючи ці рішення, міністр юстиції України дещо іронічно зазначив, що це свідчення того, що у нас добре працює держава, тому отак і відбувається.

– Я б не був настільки іронічним, як міністр юстиції. Я б сказав, що це є свідченням того, що фактично в Україні померла судова система. Тому що зараз єдиним неупередженим і справедливим органом, куди можуть звернутися українські громадяни з надією на те, що їхні права будуть поновлені, є Європейський суд з прав людини. Наші платники податків витрачають мільярди гривень на те, щоб утримувати всю судову систему і правоохоронну систему, яка фактично замість того, щоб допомагати людині, є найпершим її ворогом. 17 січня був чорним днем для української юстиції, коли Європейський суд з прав людини виніс аж 211 судових рішень проти України. І тут не питання навіть у тих сумах, які стягуються з бюджету України – це, звичайно, окреме питання, що ті конкретні винуватці (судді, прокурори, міліціонери), які фактично спричинили до тих позовів, повинні компенсувати ці витрати бюджетові – тут питання конкретних людей і конкретних людських зламаних доль. Тому що якщо ви подивилися навіть по предметах тих справ, які розглядалися, – це справи, які стосувалися тортур, катувань, смертей.

– Але ж ця система не зараз виникла. Європейський суд з прав людини розглядав, наприклад, справу 2007 року, це щодо ув’язнених, стосовно яких вжили силу.

– Ми можемо констатувати, що судової системи як такої в Україні не сформувалося за 20 років. Тільки за останні декілька років вона була повністю знищена.

– Як Ви в комітеті з питань верховенства права та правосуддя думаєте цю ситуацію змінювати?

– Я думаю, що однозначно представники опозиції, які є членами цього комітету, будуть ініціювати виклик представників органів юстиції до нас на комітетські слухання, і ми будемо ставити питання щодо фактично системності тих порушень, які виникають. Тому що рішення Європейського суду з прав людини є типовими. Там констатується декілька фактів. Факт перший – громадяни виграють справи проти України за те, що не виконуються судові рішення.

Невиконання судових рішень по стягненню заборгованості держави перед громадянами. Що це означає? Це якщо громадянин в судах, багато років судячись з державою, наприклад, із Пенсійним фондом за те, щоб йому заплатили три тисячі гривень, отримує нарешті це рішення, після того державні органи просто уникають виконання цього судового рішення. Це абсолютно ганебне явище, коли сама ж держава стає недобросовісним боржником. І це явище констатував Європейський суд з прав людини у цих справах, які він розглядав. І тоді виходить така ситуація: замість того, щоб заплатити три тисячі гривень тих пенсійних компенсацій, держава Україна платить, окрім цього, ще і відшкодування згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в десятки тисяч гривень. Це перший аспект, на який би ми хотіли почути відповіді від самого міністра юстиції. Чому органи виконавчої влади, а саме Державна виконавча служба, яка входить у структуру органів юстиції, допускає такі системні явища?

Друге питання, звичайно, більш складне, пов’язане з тортурами, катуваннями в місцях позбавлення волі. Ну, вдумайтеся, вперше в історії Україні був задоволений позов групи ув’язнених – це 17 осіб – на 500 тисяч євро. І Європейський суд з прав людини констатував масові катування цих людей у колонії. Коли керівництво колонії з відповідними спецпідрозділами їх били. Просто жахливі речі описані у рішенні суду, цих людей вивели на вулицю, роздягли догола, змушували робити непристойні речі – це все відбувалося в 21-му сторіччі. Такі речі описувалися в концтаборах нацистської Німеччини.

– А як буде вирішуватися питання щодо покарання винних? Щодо керівництва колонії має бути вжито якихось заходів чи ні?

– Найцікавіше, що стаття Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за катування, належить до так званої категорії злочинів середньої тяжкості. Тобто, ці люди, які фактично знущалися з ув’язнених, зараз не будуть нести відповідальність, тому що закінчився строк притягнення їх до відповідальності. Нонсенс! Європейський суд з прав людини через 5 років установив ці факти, і зараз цих людей не можна притягти до відповідальності. Тому другою нашої ініціативою буде однозначно, буквально на днях, внесення до парламенту пакету законів щодо посилення відповідальності за катування.

– А принаймні звільнити тих, хто винен у цьому катуванні, можна?

– Це теж питання до керівництва правоохоронних органів, до керівництва пенітенціарної служби. Тому що за наявності таких гучних справ я не чув про жодне звільнення. Ці люди просто переводяться на інше місце роботи. І фактично в цій системі, в системі виконання покарань потурається перебуванню катів, тому що я не можу назвати цих співробітників нормальними людьми. Це є певні збоченці, кати, які працюють у системі виконання покарань і рішень судів.

– З ухваленням нового Кримінального процесуального кодексу казали, що принаймні на етапі досудового слідства не буде катувань, бо будуть братися до уваги лише ті свідчення, які дав звинувачуваний у суді.

– Це не зовсім так. Насправді, новий Кримінальний процесуальний кодекс не вирішив низку питань, пов’язаних із захистом інтересів як потерпілого, так і затриманого.

Дві тисячі поправок, які вносилися опозицією в попередньому скликанні, навчальними закладами профільними, депутатами від Партії регіонів не були взагалі враховані. Цей кодекс ухвалювався вночі двадцятьма кнопкодавами за помахом руки Чечетова. Тому питань до цього кодексу є дуже багато, і ці питання ми так само будемо зараз піднімати шляхом внесення до нього змін.

Я хочу тільки сказати одне: нонсенс і проблема української юстиції ще полягає в тому, що наявність цих рішень Європейського суду з прав людини не гарантує для громадянина поновлення його прав. Тобто, ви можете отримати, є рішення Європейського суду з прав людини, але скасувати рішення українських судів – не факт.

– Є ще одна цікава справа, яка стосується і парламенту – це рішення Європейського суду з прав людини щодо судді Верховного Суду Олександра Волкова, який був рішенням парламенту звільнений з посади судді, а Європейський суд з прав людини сказав, що звільнили його неправильно, що було порушено цілу низку європейських конвенцій правових.

– Абсолютно вірно.

– Є рішення парламенту про звільнення судді, є вже укомплектований Верховний Суд і є рішення Європейського суду з прав людини. І як тепер вирішувати це питання?

– Україна за останні декілька тижнів стала таким сумним рекордсменом по тих рішеннях, які ухвалює Європейський суд з прав людини, окрім того, що, зокрема (така є статистика, вона є офіційною), за минулий рік кількість негативних для України рішень у Європейському суді з прав людини зросла в 4,5 рази. Крім того, вперше в історії Європейського суду з прав людини було ухвалене рішення по судді Волкову, яким цей суд дав оцінку роботі українського парламенту. Тобто, такого не було стосовно жодного з парламентів як старої Європи, так і нової Східної Європи. Вперше Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник, суддя Волков, був протиправно звільнений із займаної посади у зв’язку з тим, що депутати українського парламенту незаконно голосували за своїх колег і те рішення було ухвалене з порушенням норм Конституції. Тому це вже такий останній сигнал, дуже такий небезпечний сигнал взагалі для всіх органів державної влади, тому що за такою логікою, за якою працював парламент минулого скликання, коли голосувало фактично 30 осіб, можна поставити під сумнів усі ті рішення, які ухвалювалися, тому що в Європейському суді з прав людини діє принцип прецедентного права.

– Між іншим, під головуванням голови Вашого комітету Сергія Ківалова у профільному комітеті розглядалося з порушеннями питання судді Волкова, і рішення ухвалювалося незаконно. У парламенті можуть бути зроблені якісь висновки, зокрема, щодо голови вашого комітету?

– Я скажу більше. Зараз держава Україна зайняла таку не зовсім коректну позицію, коли незручні рішення Європейського суду з прав людини ухвалюються, а Україна починає їх оскаржувати.

– Це право України – оскаржити рішення.

– Але є певні юридичні традиції. Перспектив щодо скасування рішення про суддю Волкова – нуль. Це те саме, що відбулося з рішенням про Юрія Луценка. Коли для того, щоб затягнути час щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини, наші органи юстиції подали відповідну скаргу на це рішення. І, дійсно, зганьбилися перед європейськими інституціями. Тому що їх повторно викликали на засідання Великої ради Європейського суду з прав людини, і Велика рада констатувала, що, дійсно, там була ціла низка порушень прав людини у справі Юрія Луценка, і констатувала той факт, що ця справа є політично вмотивована. Тут така ж ситуація зараз відбулася. І я вважаю, що однозначно всі люди, які причетні до того, що такі рішення ухвалювалися в парламенті про того ж суддю Волкова, повинні якимось чином понести відповідальність.

Але тут ще інше питання, яке треба так само підняти. Третя ініціатива, яку, зокрема, я буду ставити як член парламенту, – це все ж таки приведення наших процесуальних кодексів у відповідність до Європейської конвенції з прав людини в тій частині, щоб наявність рішення Європейського суду з прав людини давала гарантовану можливість скасувати відповідні рішення національних судів. Тому що на сьогоднішній день, я повторюся, отримавши це рішення через багато років поневірянь, щоб скасувати незаконні вироки проти вас чи якесь незаконне рішення судів, ви повинні звертатися до того самого суду, який це виніс рішення, до Вищого спеціалізованого суду, і Вищий спеціалізований суд буде ухвалювати рішення, чи допускати цей перегляд, чи не допускати.

– Маючи вже рішення Європейського суду з прав людини?

– Маючи вже рішення Європейського суду з прав людини. І фактично проста людина може знову наштовхнутися на бюрократичну тяганину, яка не дасть можливості дотриматися справедливості.

– Ви бачите шлях розв’язання проблеми?

– Звичайно, бачу. Це дуже простий шлях внесення пакету законів щодо внесення змін до процесуальних кодексів, де буде чітко прописано, що при наявності рішень Європейського суду з прав людини, наприклад, Верховний суд України зобов’язаний розглянути, переглянути прийняті рішення попередніх інстанцій протягом певного строку, протягом двох місяців. І тоді тут не буде суб’єктивного фактору – чи допускати перегляд, чи не допускати. Я впевнений, що ми це питання будемо піднімати на наступній сесії і будемо вимагати, щоб парламент розглянув його, тому що допускати такої ганьби, коли щодо України ухвалюється по 200–300 рішень негативних Європейським судом з прав людини, не можна.

– А як Ви думаєте, в парламенті це рішення знайде необхідну кількість голосів?

– Я вважаю, що в зв’язку з тим, що це рішення є юридичним, а не політичним і стосується інтересів усіх українських громадян, то я хочу просто побачити, чому за нього не будуть голосувати, наприклад, представники Партії регіонів чи комуністи.

– Але рішення Європейського суду з прав людини, наприклад, стосуються і українських політичних в’язнів. Зокрема, новопризначений міністр закордонних справ Леонід Кожара сказав, що рішення Європейського суду з прав людини про Тимошенко буде виконано. Але ж бачите, зараз є шлях зволікати з виконанням цих рішень.

– Ми цей шлях повинні однозначно припиняти через внесення змін до відповідних профільних законів. Тому що те, що про того ж Луценка вже більше ніж півроку є рішення Європейського суду з прав людини щодо незаконності його арешту, а він перебуває у місцях позбавлення волі, це взагалі нонсенс.

– Але ж кажуть, що тепер уже є вирок, і Луценко вже за вироком перебуває в ув’язненні.

– Це юридична казуїстика така. Якщо був констатований Європейським судом з прав людини факт незаконного затримання і арешту, то логічно, що так само Європейський суд з прав людини з певним проміжком часу констатує факт незаконного ув’язнення – тут без варіантів. І просто держава Україна користується оцими певними бюрократичними можливостями по затягуванню для того, щоб людина, політичний в’язень, незаконно перебувала за ґратами.

– З огляду на ці моменти влада і провладні сили у парламенті не дуже можуть і захотіти змінювати ситуацію.

– Подивимося.

– Ще одне цікаве питання, до вирішення якого Ви долучилися, це питання депутатських пільг. Парламент минулого скликання ніби його вирішив. Наприкінці 2011 року було ухвалене рішення про скасування цілої низки пільг, а на початку цього року виявилося, що скасували його лише на 2012 рік. Тепер Ви і Ваш однопартієць Андрій Пишний розробили законопроект про скорочення видатків на утримання депутатів…

– Я поясню, що відбулося. Наприкінці 2011 року парламент минулого скликання зупинив у законі про державний бюджет низку норм закону про статус народного депутата в частині пільг. Цей же парламент під час закінчення своєї каденції, ухвалюючи державний бюджет на цей рік – ухвалювався він на одному коліні без обговорення і за скороченою процедурою – умисно чи з необережності наші колеги забули продовжити норму щодо зупинення цих пільг. І фактично, що відбулося? З 1 січня 2013 року поновили статті, які передбачали пільги щодо соціального забезпечення, медичного обслуговування, фінансування відповідних санаторно-курортних закладів.

І тому для того, щоб цей процес зупинити, тому що це десятки мільйонів коштів, нами був терміново внесений законопроект про внесення змін до державного бюджету щодо зупинення цих пільг. І найближчим часом фракція внесе комплексний законопроект, який буде стосуватися не зупинення, а вже скасування пільг державних чиновників вищого рангу. Тобто, не тільки депутатів, а й представників Кабміну.

– Усі політичні сили захочуть внести такий законопроект і показати, що вони дбають про соціальну справедливість.

– Супер! Тут питання, насправді, повинно бути не політичним, а моральним.

– Але кожен захоче показати, що саме він найбільше проти пільг.

– Нехай долучаються і ставлять на голосування. Чим більше буде скасовано непотрібних пільг і преференцій, тим краще, тому що ці кошти підуть на соціальні проекти.

– Чи можливий якийсь міжфракційний законопроект, який розроблять представники кількох фракцій?

– Ми однозначно будемо узгоджувати спільний законопроект як мінімум з трьома опозиційними фракціями. Ви бачите, що перша сесія показала, що нам це вдається – подавати спільні законопроекти.

– Але, принаймні, депутати від УДАРу кажуть, що вони уже розробили такий законопроект.

– Питань немає – об’єднаємо зусилля. Я ще раз кажу, якщо цей законопроект максимально прибере те ганебне явище, наявність необґрунтованих пільг, то ми тільки за. Що стосується представників інших фракцій, то це теж для них буде тестом. Вони всі заявляють, що готові економити. І Президент заявив, що необхідно економити – подивимося, наскільки він готовий економити, в тому числі й на собі.

– Я не знаю, як у вас міжфракційна співпраця складеться, а от у парламенті попереднього скликання у фракції БЮТ, яка тепер до певної міри трансформувалася у фракцію «Батьківщина», було суперництво юридичних груп. Там була група Андрія Портнова, який потім пішов в Адміністрацію Президента. Був Сергій Власенко, який залишається в «Батьківщині», і між ними було не афішоване, але все-таки певне суперництво. А зараз «Батьківщина» стала внутрішньо ще більш строкатою, ніж у попередньому парламенті. То чи немає зараз таких у вас непорозумінь між юридичними групами, скажімо, з «Фронту змін» і з «Батьківщини» у фракції?

– Я поки що таких непорозумінь не побачив. У нас є конструктивна робота, у нас є жвава дискусія, в крайньому разі між тими людьми, які мають вищу юридичну освіту. Є абсолютно нормальні відносини – і професійні, і людські. І немає ніякого суперництва чи якоїсь конкуренції.

– Як у подальшому буде розвиватися ситуація в харківській лікарні, де перебуває Юлія Тимошенко?

– Це взагалі ганебне явище, коли б’ють жінок, а тим паче застосовують до них грубу фізичну силу, ще й співробітники спецпідрозділів. Я вже не говорю про те, що це грубе порушення Конституції, тому що народні депутати мають недоторканність, і жоден із представників силовиків не мав права це робити. Це кримінальний злочин.

– Але влада апелює до того, що коли свого часу Шуфрич був в ув’язненні, то там щось подібне відбувалося…

– Владі немає до чого апелювати, тому що те, що відбувається з Юлією Тимошенко – це теж підпадає під визначення «катування» і «тортури». Тому що постійний, цілодобовий відеонагляд за нею, причому відеонагляд переглядається чоловіками, постійне чергування біля її ліжка. Тобто, уявіть собі, що 24 години на добу біля вас сидить певна людина, яка за вами спостерігає, інші заходи психологічного впливу – це фактично за всіма міжнародними конвенціями визначається як тортури. І тому той громадський протест, який висловила Юлія Володимирівна, нами підтримується. І те, що наші колеги-жінки, народні депутати перебували на знак протесту з нею – це було абсолютно правильно. І те, що влада свою слабкість проявила тим, що застосувала до цих жінок грубу фізичну силу – ми дамо дуже тверду оцінку тим діям. Ті особи, які це зробили, будуть нести відповідальність.