Доступність посилання

ТОП новини

Чому про Сандармох нічого немає в підручниках з історії?


Стефан Христенко

Для проекту «Сандармох», рубрика: «Пишуть студенти»

Двох десятиліть незалежності не вистачило Україні, щоб внести до підручників історії розділ про розстріл у карельському урочищі Сандармох найкращих представників української культури та науки. І хоч уже 75 років минуло від розстрілу соловецького етапу, мало хто знає про цю трагедію. Є ті, хто не знав і знати не хоче, бо сповідує комуністичну ідеологію, а є ті, хто хоче знати, бо розуміє, що без розуміння минулого не буде нормального майбутнього.

Втім, незалежно від того, знаємо ми про щось чи ні, воно вже сталося й опосередковано впливає на наше життя, бо український театр досі немає нового Курбаса, а от новітні «капітани Матвєєви» хапають людей, катують їх у відділках, а то й убивають... як-от Пукач Гонгадзе.

Сандармох був лише частиною великого плану

Сталін мав чіткий план, як зробити свою владу необмеженою. Суперників треба було убити, всякий опір зламати, а вільнодумство викоренити шляхом знищення його носіїв – селян, учених та митців. Починаючи від Голодомору 1932-1933 років, суду над членами СВУ, розстрілів 1933-1934 років (разом із «загадковими» самогубствами Хвильового та Скрипника) та знищення «соловецького етапу» в урочищі Сандармох – все це ланки одного плану. Вождь витворив свій культ, а рабам дав нову ідеологію – партія (і вождь на її чолі) понад усе.

В історії розстрілу соловецького етапу найбільше вражає дві речі: те, КОГО там розстріляли, і те, ХТО і в який спосіб вчинив це масове вбивство.

Кого убили у Сандармоху?

В урочищі Сандармох загинули люди, які могли піднести Україну на вершину світового культурного розвитку. «Українське відродження» – так назвуть пізніше цю плеяду митців тогочасної України. У розстрільну яму Сандармоху лягли:

Марко Вороний – український поет, перекладач. Видав 5 книжок для дітей (усі – 1930) та збірку віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса»), італійської (Джованні Бокаччо), єврейської (Давид Гофштейн) мов.

Лесь Курбас український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925). Один із найвідоміших реформаторів європейського театру. Режисер найвищого рівня у новітній історії театру.

Микола Зеров – геній сонету, чи не єдиний поет неокласичної літератури, що досягнув світового визнання. Геній перекладу (перекладач античної поезії), посередництва між культурами.

Микола Куліш – письменник, драматург, автор неперевершеної п’єси «Мина Мазайло». Предтеча театру абсурду в літературі, що з’явився після Другої світової війни. Він писав про облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. Досі Микола Куліш залишається недооціненим в суспільстві. В своїй творчості він жорстко критикував всі негативні сторони комуністичного правління.

Валер’ян Підмогильний – український письменник і перекладач, один із найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження». «Його забрали в 34 роки. Для прозаїка це «вік дебютанта». Романи молодого Підмогильного можна назвати предтечею екзистенціалізму – на два десятиліття раніше за Камю, й мене особисто, як прозаїка, було обкрадено на всі ті романи, які мав би написати зрілий Підмогильний – у свої 40-50-60: в юні роки я вчилася техніки психологічної прози не в нього, а таки у французів», – розказує із відчаєм Оксана Забужко. Спільно з Євгеном Плужником Підмогильний уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927). Особисто на мене роман Валер’яна Підмогильного «Місто» справив враження довершеного екземпляру українського реалізму.

Валер’ян Поліщук – український письменник, літературний критик і публіцист. Ранній Валер’ян Поліщук декларував «неореалізм пролетарського змісту, що виростав з революційного романтизму», мріяв створити синтетичне мистецтво, в якому б гармонійно поєдналися всі існуючі течії. Водночас у своєму пориванні до синтетичного мистецтва, мистецтва революційного динамізму, він обстоював ідею мистецтва універсального, поза часом і простором («мистецтво не залежить від місця або нації, яка його створила»). Таку надію він покладав на альманах «Гроно» (1920), що було спробою «бодай хоч наблизитися до того істинного шляху» в мистецтві, який би відповідав духовній структурі «нашої доби великих соціальних зрушень».

Важко навіть уявити, яких вершин сягнула б творчість цих митців, якби їхнє життя не перервала куля сталінського терору.

Крім письменників були й інші важливі для України фігури у «списку Сандармоху», такі як:

Володимир Чехівський український політичний і громадський діяч, прем’єр-міністр УНР. Один з фундаторів УАПЦ. Депутат першої Державної думи Російської імперії. Він притримувався лівих поглядів. Вважав, що треба іти на компроміс із більшовиками, але був проти союзу з Антантою. Його погляди були близькими до Винниченкових.

Сергій Грушевський – історик, небіж відомого українського державного діяча Михайла Грушевського. Ця фігура могла продовжувати лінію, започатковану УНР-івцями в історії українського державотворення.

Хто убивав?

Дивно, але й символічно, що геніїв у Сандармоху вбивала дуже посередня, нерозвинута людина. Михайло Матвєєв з двома класами освіти , дякуючи радянській владі, отримав можливість керувати і убивати.

Михайло Матвєєв (1892–1971) ­– капітан НКВС, головний виконавець розстрілів в урочищі Сандармох з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Він власноруч убив 1111 в’язнів. За це він був нагороджений комуністичною партією цінним подарунком, путівкою до санаторію, а також орденом Червоної армії. Однак, за сталінським планом, виконавців його наказів теж карали й знищували, щоб ніхто потім не міг вказати прямо на нього. Тож у 1939 році капітан Матвєєв був засуджений до 10 років таборів за «перевищення службових повноважень», але з початком Другої світової війни його було звільнено від покарання.

Таких злочинців, як Матвєєв, мав би судити міжнародний суд, бо скоєне ними – це злочин проти людяності. Поряд із капітаном НКВС – як головний обвинувачений – мав би бути Сталін.

Розстрільні дні Сандармоху мають бути жалобними в Україні

Про трагедію Сандармоху, про розстріл соловецького етапу мають розповідати старшокласникам на уроках історії, ця трагічна сторінка української історії має бути викладена у підручниках для шкіл і вишів. Адже нам необхідно і знати, і пам’ятати. Пам’ятати – це означає зрозуміти й оцінити. Українці ще так мало знають про свою історію, ще менше розуміють, а ще менше належно оцінюють.

Ми повинні закарбувати у пам’яті дні з 27 жовтня по 4 листопада, як дні жалоби за загиблими українськими геніями, як дні застереження: жодна ідеологія не вартує людських життів! Міжнародна спільнота натомість має визнати Сандармох місцем га кшталт Освенціму – місцем-символом злочинів сталінського режиму, місцем-символом геноциду проти найкращих представників української нації та інших націй, які Сталін захотів переплавити у «єдиный советский народ».

«Це злочин не лише проти України, але й проти людства. Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п’єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки історії української та світової історії. А злочини проти людства, як відомо, не мають терміну давності», – сказав третій Президент України Віктор Ющенко (збірник «Убієнним синам України. Сандармох»).

Стефан Христенко – студент першого курсу юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Читайте більше тут:

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG