Кияни на осінніх виборах із-поміж трьох опозиційних парламентських партій найбільше підтримали партію «Батьківщина». Із 13 виборчих округів вона впевнено провела своїх висуванців у десяти. Трьома іншими округами партія поступилася своїм майбутнім партнерам по опозиції – «Свободі» та УДАРу. Так само найвищий результат «Батьківщина» показала і за пропорційною складовою – 31%. В УДАРу – 25, 5%, у «Свободи» – 17%.
На тлі вакууму у міській представницькій владі, що виник після формально добровільної відставки з посади міського голови Леоніда Черновецького, та втрати реального авторитету Київрадою, обраною ще 2008 року за пропорційною системою, частково від вже неіснуючих політичних утворень – Блоку Леоніда Черновецького, наприклад, десяток народних депутатів-мажоритарників від «Батьківщини» сьогодні мають найвищий рівень представницької легітимності територіальної громади столиці. Звісно, що разом зі своїми союзниками з опозиції – депутатами-киянами від УДАРу та «Свободи».
Саме на партії «Батьківщина» об’єктивно лежить політична відповідальність перед киянами за те, як буде жити та розвиватися місто. Так само ця партія відповідальна за Київ і перед своїми політичними партнерами, бо столиця становить собою стратегічний запас голосів за опозицію загалом. Тут, з поміж усіх регіонів країни, найбільша кількість і щільність виборців, які переконано голосують проти чинної влади та здатні захистити свій вибір. Цей резерв не можна розпорошити напередодні президентських виборів.
Шпарини для пройдисвітів
Відтак на майбутніх місцевих виборах у Києві суспільним обов’язком «Батьківщини» є запропонувати програму стратегічного розвитку столиці, виступити модератором численних громадських ініціатив і політичних порухів задля консолідації столичної громади. Наразі ця політична сила демонструє дивну млявість у виконанні цього обов’язку.
Свідчення цьому – спроба публічно «простимулювати» Віталія Кличка до визначеності у питанні участі у виборах столичного голови, що призвела лишень до ірраціонального обміну «шпильками» між УДАРом та «Батьківщиною». Якби Кличко, у відповідь на кваплення з боку політичного партнера, виявив більше розважливості, то він би відповів приблизно так: «Дякую за політичне рішення про мою підтримку, проте кампанію ще не оголошено, а фракція «Батьківщини» у Верховній Раді не є суб’єктом виборів у Києві. Щойно буде призначено старт виборів, ми спільно з вами оперативно ухвалимо рішення в інтересах усього опозиційного блоку, а головне – киян, та висунемо єдиного кандидата». Він, натомість, спромігся лише на: «Мене без мене одружили…».
Внутрішнє політичне суперництво в опозиційному середовищі, яке дедалі виразніше проявляється довкола постаті ймовірного спільного кандидата на посаду міського голови, є непродуктивним. Воно ще більше руйнує опозиційний блок в очах громадян та розчаровує їх. Створює шпарини, крізь які до посади міського голови спробує дістатися прихований чи явний претендент від влади, а до Київради чергові «незалежні кандидати» на кшталт недоброї пам’яті «списку Миколи Катеринчука».
Столиця – кепський майданчик для старту президентської кампанії
Щоб такого не трапилося знову, слід поставити, зрештою, коня та воза у правильній, природній послідовності – спочатку стратегічна програма інфраструктурного і соціального розвитку столичної агломерації, а тоді розподіл обов’язків поміж компетентними та сумлінними людьми, здатними її втілити у життя. У підготовці такої програми та доборі кадрів, здатних її виконати, направду полягає зміст політичної роботи – важкої, тривалої та відповідальної.
Не слід остерігатися того, що, направду, в існуючих законодавчих обставинах посада міського голови не передбачає достатніх виконавчих повноважень. Голова громади виступає, перше за усе, представником інтересів киян – лідером думки, що промовляє від їхнього імені. Це політична посада. Вона потрібна опозиції з огляду на неминучість перспективи переорганізації українського політичного простору.
Водночас, усупереч поширюваним уявленням, статус столичного голови становить несприятливий стартовий майданчик для участі у виборах президента. Кияни – найкритичніші виборці в Україні. Громадська думка тут доволі динамічна. Для кандидата на посаду президента, який приходить на посаду міського очільника лише з метою посісти найвище крісло в країні, існує ризик не бути підтриманим столицею – зіпсувати той самий стратегічний резерв голосів за опозицію.
Опозиційні сили завжди мали більшу підтримку у Києві, ніж влада. Тому й був запроваджений Закон про столицю України місто-герой Київ, яким киян практично усунули від формування виконавчої влади в місті. На прийдешніх виборах опозиція має продемонструвати згуртованість і політичну волю до відновлення у Києві справжнього самоврядування.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
На тлі вакууму у міській представницькій владі, що виник після формально добровільної відставки з посади міського голови Леоніда Черновецького, та втрати реального авторитету Київрадою, обраною ще 2008 року за пропорційною системою, частково від вже неіснуючих політичних утворень – Блоку Леоніда Черновецького, наприклад, десяток народних депутатів-мажоритарників від «Батьківщини» сьогодні мають найвищий рівень представницької легітимності територіальної громади столиці. Звісно, що разом зі своїми союзниками з опозиції – депутатами-киянами від УДАРу та «Свободи».
Саме на партії «Батьківщина» об’єктивно лежить політична відповідальність перед киянами за те, як буде жити та розвиватися місто. Так само ця партія відповідальна за Київ і перед своїми політичними партнерами, бо столиця становить собою стратегічний запас голосів за опозицію загалом. Тут, з поміж усіх регіонів країни, найбільша кількість і щільність виборців, які переконано голосують проти чинної влади та здатні захистити свій вибір. Цей резерв не можна розпорошити напередодні президентських виборів.
Шпарини для пройдисвітів
Відтак на майбутніх місцевих виборах у Києві суспільним обов’язком «Батьківщини» є запропонувати програму стратегічного розвитку столиці, виступити модератором численних громадських ініціатив і політичних порухів задля консолідації столичної громади. Наразі ця політична сила демонструє дивну млявість у виконанні цього обов’язку.
Свідчення цьому – спроба публічно «простимулювати» Віталія Кличка до визначеності у питанні участі у виборах столичного голови, що призвела лишень до ірраціонального обміну «шпильками» між УДАРом та «Батьківщиною». Якби Кличко, у відповідь на кваплення з боку політичного партнера, виявив більше розважливості, то він би відповів приблизно так: «Дякую за політичне рішення про мою підтримку, проте кампанію ще не оголошено, а фракція «Батьківщини» у Верховній Раді не є суб’єктом виборів у Києві. Щойно буде призначено старт виборів, ми спільно з вами оперативно ухвалимо рішення в інтересах усього опозиційного блоку, а головне – киян, та висунемо єдиного кандидата». Він, натомість, спромігся лише на: «Мене без мене одружили…».
Внутрішнє політичне суперництво в опозиційному середовищі, яке дедалі виразніше проявляється довкола постаті ймовірного спільного кандидата на посаду міського голови, є непродуктивним. Воно ще більше руйнує опозиційний блок в очах громадян та розчаровує їх. Створює шпарини, крізь які до посади міського голови спробує дістатися прихований чи явний претендент від влади, а до Київради чергові «незалежні кандидати» на кшталт недоброї пам’яті «списку Миколи Катеринчука».
Столиця – кепський майданчик для старту президентської кампанії
Щоб такого не трапилося знову, слід поставити, зрештою, коня та воза у правильній, природній послідовності – спочатку стратегічна програма інфраструктурного і соціального розвитку столичної агломерації, а тоді розподіл обов’язків поміж компетентними та сумлінними людьми, здатними її втілити у життя. У підготовці такої програми та доборі кадрів, здатних її виконати, направду полягає зміст політичної роботи – важкої, тривалої та відповідальної.
Не слід остерігатися того, що, направду, в існуючих законодавчих обставинах посада міського голови не передбачає достатніх виконавчих повноважень. Голова громади виступає, перше за усе, представником інтересів киян – лідером думки, що промовляє від їхнього імені. Це політична посада. Вона потрібна опозиції з огляду на неминучість перспективи переорганізації українського політичного простору.
Водночас, усупереч поширюваним уявленням, статус столичного голови становить несприятливий стартовий майданчик для участі у виборах президента. Кияни – найкритичніші виборці в Україні. Громадська думка тут доволі динамічна. Для кандидата на посаду президента, який приходить на посаду міського очільника лише з метою посісти найвище крісло в країні, існує ризик не бути підтриманим столицею – зіпсувати той самий стратегічний резерв голосів за опозицію.
Опозиційні сили завжди мали більшу підтримку у Києві, ніж влада. Тому й був запроваджений Закон про столицю України місто-герой Київ, яким киян практично усунули від формування виконавчої влади в місті. На прийдешніх виборах опозиція має продемонструвати згуртованість і політичну волю до відновлення у Києві справжнього самоврядування.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
