Київ – У Києві презентували нову книжку «Не окремо взяте життя». Автор – дисидент, письменник і громадський діяч Іван Дзюба. Це видання – найповніше зібрання його спогадів і роздумів.
Іван Дзюба називає книгу документальною повістю, однак поділена вона на 3 дії, як драматичний твір. За словами самого автора, це покладає на нього деякі зобов’язання.
«Редакція поділила книжку на 3 дії. Редактор Юрій Медюк знайшов там інтермедії, інтерлюдії, реверси, вставки, сцени. Він поділив твір на 3 акти – перший другий і третій, і тим самим зобов’язав мене написати четвертий. Бо нормальний драматичний твір має 4 акти», – зауважив Іван Дзюба.
Перші дві частини спогадів уже видавалися раніше. І мали назву «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Така назва лякала багатьох читачів, розповів письменник.
«Багатьох лякало, що роздуми вже аж на фінішній прямій. А я казав: якщо чвалати легенько, підтюпцем, то можна дуже довго. У новій частині багато саме такого, що лише саме я і міг би розповісти», – зазначив Іван Дзюба.
«Енциклопедія людського буття»
Мирослав Попович, який писав передмови до попередніх видань Івана Дзюби, говорить: іншої такої книжки він у своєму житті не читав. І кваліфікувати певним літературним жанром цей твір просто неможливо.
«Це не мемуари, не життєпис, не автобіографія, не покаянні спогади в стилі Августина Блаженного і так далі. Це розповідь про людей. Бо є такі автори, які пишуть: Я в 50-ті, Я в 60-ті, Я на Кіпрі... Але це перед нами енциклопедія людського буття, людських страждань, і людських надій», – зазначив Попович.
«Не окремо взяте життя» має декілька «поверхів», – говорить науковець і письменник Максим Стріха. Насамперед, за його словами, це високоякісний літературний твір. Крім того, це історичне джерело, а також модель майбутнього українців. Однак Стріха має і деякі зауваження до автора.
«Я насамкінець маю бути некомпліментарною людиною, а критиком, який прочитав книгу і висловлює побажання. Іване Михайловичу, в цій драматичній історії про лабрадора Дарчика, сина незабутньої Діни, який уже 9 років зі мною з вашої ласки… Сторінка 643, абзац згори: я мушу внести уточнення! Було з’їдено не лишень усе взуття, яке тільки можливо, а, принаймні, ще цифровий фотоапарат і мобільний телефон!» – зауважив Стріха.
Книжка Івана Дзюби видана державним спеціалізованим видавництвом «Либідь» за програмою «Українська книга».
Іван Дзюба називає книгу документальною повістю, однак поділена вона на 3 дії, як драматичний твір. За словами самого автора, це покладає на нього деякі зобов’язання.
«Редакція поділила книжку на 3 дії. Редактор Юрій Медюк знайшов там інтермедії, інтерлюдії, реверси, вставки, сцени. Він поділив твір на 3 акти – перший другий і третій, і тим самим зобов’язав мене написати четвертий. Бо нормальний драматичний твір має 4 акти», – зауважив Іван Дзюба.
Перші дві частини спогадів уже видавалися раніше. І мали назву «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Така назва лякала багатьох читачів, розповів письменник.
«Багатьох лякало, що роздуми вже аж на фінішній прямій. А я казав: якщо чвалати легенько, підтюпцем, то можна дуже довго. У новій частині багато саме такого, що лише саме я і міг би розповісти», – зазначив Іван Дзюба.
«Енциклопедія людського буття»
Мирослав Попович, який писав передмови до попередніх видань Івана Дзюби, говорить: іншої такої книжки він у своєму житті не читав. І кваліфікувати певним літературним жанром цей твір просто неможливо.
Це не мемуари, не життєпис, не автобіографія, не покаянні спогади в стилі Августина БлаженногоМирослав Попович
«Це не мемуари, не життєпис, не автобіографія, не покаянні спогади в стилі Августина Блаженного і так далі. Це розповідь про людей. Бо є такі автори, які пишуть: Я в 50-ті, Я в 60-ті, Я на Кіпрі... Але це перед нами енциклопедія людського буття, людських страждань, і людських надій», – зазначив Попович.
«Не окремо взяте життя» має декілька «поверхів», – говорить науковець і письменник Максим Стріха. Насамперед, за його словами, це високоякісний літературний твір. Крім того, це історичне джерело, а також модель майбутнього українців. Однак Стріха має і деякі зауваження до автора.
«Я насамкінець маю бути некомпліментарною людиною, а критиком, який прочитав книгу і висловлює побажання. Іване Михайловичу, в цій драматичній історії про лабрадора Дарчика, сина незабутньої Діни, який уже 9 років зі мною з вашої ласки… Сторінка 643, абзац згори: я мушу внести уточнення! Було з’їдено не лишень усе взуття, яке тільки можливо, а, принаймні, ще цифровий фотоапарат і мобільний телефон!» – зауважив Стріха.
Книжка Івана Дзюби видана державним спеціалізованим видавництвом «Либідь» за програмою «Українська книга».
