Антверпен – Заробітчани зі Східної Європи, включно із українцями, поставили під загрозу цілу будівельну галузь Бельгії. Про це заявляють місцеві профспілки. Навіть попри невисоку оплату праці та нерідко надмірну експлуатацію, кількість новітніх остарбайтерів тут за останні роки істотно зросла. Фахівці заговорили про катастрофу, до якої рухається бельгійський будівельний сектор, і закликають органи контролю докладати більше зусиль, а уряд – робити у цьому напрямку рішучіші політичні кроки. Проте донині всі ці зусилля виявилися марними, бо лави східноєвропейських заробітчан далі поповнюються.
Бельгійське законодавство доволі суворе щодо неофіційної та незадекларованої праці. Особливо місцеві органи карають роботодавців, які наймають працівників, не захищених місцевою системою соціального захисту. Водночас дешевий, досвідчений і невибагливий будівельник зі сходу Європи береться на роботу подекуди навіть частіше за місцевого бельгійського муляра чи штукатура.
Максим Галавлюк із Тернопільщини вже багато років працює у невеликій бельгійській фірмі і зустрічає легальних і нелегальних робітників з України доволі часто.
«Якщо порівнювати з поляками чи румунами, то нас тут є дуже мало, – каже він. – В Антверпені працює не більше від тисячі осіб – це офіційно й неофіційно. Вони роблять невеликі ремонти, бо на великі будови українці не потрапляють через відсутність документів. Але вони гнучкіші, слухняніші, різнобічні робітники, тим часом як бельгійські фірми вузьконацілені і виконують або дерев’яні роботи, або вікна, або мурування. А українець і вимурує, і поштукатурить, і вікно вкладе, і помалює. Тобто, замість нього треба було б наймати декілька бельгійських підрядників».
«Рухаємося в бік катастрофи» – працівник бельгійської профспілки
Але популярність працівників зі сходу набрала загрозливого вигляду: мікроавтобуси польських, болгарських, румунських заробітчан щодня прибувають і прибувають до Бельгії. Це призводить до того, що місцеві будівельні фірми зрештою втрачають багатьох клієнтів, каже представник бельгійської профспілки працівників будівельного сектору П’єр Койпенс.
«Ці люди приходять сюди працювати, і нерідко це перетворюється на надмірну експлуатацію й рабство. Водночас, за свою роботу вони отримують значно меншу платню. Загалом, ми рухаємося до катастрофи галузі, масштабів якої ми поки що навіть не уявляємо», – зауважує бельгієць.
Максим Галавлюк тим часом зазначає, що заробітки українців на місцевих будовах наполовину менші за оплату бельгійських фахівців.
«Звичайно, нашим платять набагато менше, гадаю, десь п’ятдесят відсотків. Тут ми порівнюємо тільки чорну (незадекларовану) роботу бельгійців та українців. А якщо взяти до уваги офіційну працю, то вона ще дорожча», – констатує він.
Загалом місцеві статистичні служби підрахували, що наплив дешевих робітників із держав Східної Європи триватиме і навіть зростатиме. За останні декілька років кількість будівельників польського походження зросла на 150 відсотків, а румунського – на 450.
Профспілки й органи контролю нарощують зусилля для боротьби з цим явищем. Однак виглядає, що донині нічого ще не ставало на заваді сучасному феноменові руху робочої сили зі сходу на захід.
Бельгійське законодавство доволі суворе щодо неофіційної та незадекларованої праці. Особливо місцеві органи карають роботодавців, які наймають працівників, не захищених місцевою системою соціального захисту. Водночас дешевий, досвідчений і невибагливий будівельник зі сходу Європи береться на роботу подекуди навіть частіше за місцевого бельгійського муляра чи штукатура.
Максим Галавлюк із Тернопільщини вже багато років працює у невеликій бельгійській фірмі і зустрічає легальних і нелегальних робітників з України доволі часто.
«Якщо порівнювати з поляками чи румунами, то нас тут є дуже мало, – каже він. – В Антверпені працює не більше від тисячі осіб – це офіційно й неофіційно. Вони роблять невеликі ремонти, бо на великі будови українці не потрапляють через відсутність документів. Але вони гнучкіші, слухняніші, різнобічні робітники, тим часом як бельгійські фірми вузьконацілені і виконують або дерев’яні роботи, або вікна, або мурування. А українець і вимурує, і поштукатурить, і вікно вкладе, і помалює. Тобто, замість нього треба було б наймати декілька бельгійських підрядників».
«Рухаємося в бік катастрофи» – працівник бельгійської профспілки
Але популярність працівників зі сходу набрала загрозливого вигляду: мікроавтобуси польських, болгарських, румунських заробітчан щодня прибувають і прибувають до Бельгії. Це призводить до того, що місцеві будівельні фірми зрештою втрачають багатьох клієнтів, каже представник бельгійської профспілки працівників будівельного сектору П’єр Койпенс.
«Ці люди приходять сюди працювати, і нерідко це перетворюється на надмірну експлуатацію й рабство. Водночас, за свою роботу вони отримують значно меншу платню. Загалом, ми рухаємося до катастрофи галузі, масштабів якої ми поки що навіть не уявляємо», – зауважує бельгієць.
Максим Галавлюк тим часом зазначає, що заробітки українців на місцевих будовах наполовину менші за оплату бельгійських фахівців.
«Звичайно, нашим платять набагато менше, гадаю, десь п’ятдесят відсотків. Тут ми порівнюємо тільки чорну (незадекларовану) роботу бельгійців та українців. А якщо взяти до уваги офіційну працю, то вона ще дорожча», – констатує він.
Загалом місцеві статистичні служби підрахували, що наплив дешевих робітників із держав Східної Європи триватиме і навіть зростатиме. За останні декілька років кількість будівельників польського походження зросла на 150 відсотків, а румунського – на 450.
Профспілки й органи контролю нарощують зусилля для боротьби з цим явищем. Однак виглядає, що донині нічого ще не ставало на заваді сучасному феноменові руху робочої сили зі сходу на захід.
