(Рубрика «Точка зору»)
Російський посол в Україні Михайло Зурабов каже, що в його країни «є ресурс поетапного переходу на новий технологічний уклад – модернізацію не тільки інфраструктури, але й підприємств. А слідом за модернізацією неминуче буде проходити імпортозаміщення». Простіше кажучи – ті компоненти, які вироблялися в Україні, будуть проводитися в Росії і це – невідворотний процес.
Аналіз дипломата, який ще недавно працював у російському уряді, цілком професійний. Якщо в країни є ресурси для модернізації економіки і підприємств, чому б їй не налагодити виробництво того, що зараз доводиться закуповувати за кордоном. Але це – і є правда про російські наміри, яка не має нічого спільного з погрозами Кремля щодо Митного союзу.
Росія збирається відмовлятися від закупівель української продукції не як покарання, а у зв’язку з бажанням модернізувати свою промисловість – але підводить під економічний інтерес політичну базу. Що було б, якби українська влада побоялися цих загроз і приєдналася б до Митного союзу? А нічого! Непотрібна росіянам продукція потрапила б у численні обмеження і вилучення, якими славиться цей інтеграційний симулякр.
Тому потрібно не боятися погроз, а прислухатися до прогнозів. І думати про перепрофілювання підприємств, орієнтованих нині на російський ринок – щоб заздалегідь знайти джерела збуту існуючої продукції або виробництва нової. Було б прикро, якби орієнтовані на Росію заводи опинилися б просто загублені після того, як їх продукція виявиться не потрібна покупцям. Зрештою, ми не можемо сказати, що нас не попереджали. Попереджали – і вчасно: варто просто прислухатися до Михайла Зурабова і почати сприймати російський ринок як зону підвищеного ризику.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
