Доступність посилання

ТОП новини

Натовські інтелектуали – «хворі на голову пропагандисти»?


(Рубрика «Точка зору»)

«Поняття «європейські цінності» – плід порушеної діяльності розуму інтелектуалів від північноатлантичної пропаганди» – так висловився міністр культури Росії Володимир Мединський під час візиту до столиці Вірменії наприкінці вересня цього року. Складається враження, що кремлівський високопосадовець прагнув, після залякувань Вірменії путінською Росією, переконати і задобрити вірмен, мовляв, немає різниці між Європейським та Митним союзами, до останнього начебто, вступатимуть вірмени. І тут і там, мовляв, такий собі «общий котелок общих ценностей». І не треба вірити північноатлантичним «збоченцям». Звісно, це зовсім не так. Це тільки в головах деяких «кремлядів» – так.

Народжений 1970 року, до речі, у місті Сміла Черкаської області, професор і від травня 2012 року міністр культури Росії Володимир Мединський вже не встиг сформуватися як переконаний послідовник нав’язливого гасла часів совдепії про «два світи, два способи життя», бо на початку горбачовської перебудови йому було 15-16 років. Метою цього примітивного пропагандистського штампу, адресованого мешканцям «великої зони» було утверджувати в їхній свідомості переконання, що здобутки радянського соціалізму, чи пак – контрольованої нужденності, є для них найвищим благом, незрівнянно якіснішим мирілом цивілізованості, ніж свобода, права людини і соціально-економічний добробут громадян, котрі жили поза межами соціалістичного концтабору. Куди ця совєтська брехня довела, як всі добре знають – до розвалу СРСР.

Звісно, міністр культури Росії має право на свій власний погляд, як він сам висловився, що, мовляв «під егідою загальносвітових, так званих загальнолюдських, або ще цинічніше – європейських цінностей, одна держава намагається нав’язати ціннісну шкалу своєї еліти іншим народам». Якась частка правди в цьому є, зокрема, якщо згадати радянську символіку: в гербі СРСР було зображення глобусу – вказівка накинути світові своє панування. Та й нині, наприклад, завдяки раднику президента Путіна Глазьєву громадяни України постійно чують, мовляв, після підписання асоціації з ЄС Україна пропаде, перестане існувати, а в Митному союзі вона б процвітала, бо Росія – «колиска» східнослов’янської православної цивілізації, «епіцентр Святої Русі», «оазис» благоденствія. Якщо копати глибше і серйозніше, то було і є якраз навпаки.

«Натовські пропагандисти» Гроссман, Афанасьєв, Соловйов

Єврейський російськомовний письменник Василь Гроссман, уродженець Бердичева (1905 рік) також висловився на тему розвитку вартостей на Заході та в Росії.

Він єдиний в російський літературі письменник, котрий в оповіданні «Все тече» поставив поруч голодну смерть української дитини на просторах чорнозему і голодну смерть єврейської дитини в нацистському концтаборі, нагадує Іван Дзюба. Багатьом це порівняння Гроссмана ще й нині дуже не подобається.

Якщо для Мединського європейські цінності – «плід порушеної діяльності розуму інтелектуалів від північноатлантичної пропаганди» то для Гроссмана між Росією і Заходом утворилася безодня. Звісно, не тому, що Росія зберегла істину, яку Захід втратив, а тому що, за словами Гроссмана, «розвиток Заходу запліднювався зростанням свободи, а розвиток Росії запліднювався розвитком рабства. Розвиток Росії виявив дивну сутність свою – він став розвитком несвободи». Написано лаконічно, чітко і переконливо.

Загально відомо, що систему рабства в царський Росії вдосконалили в її більшовицьких проявах Ленін і Сталін. Обоє вони втішаються в сучасній Росії повагою до них. Рештки тіла першого лежать муміфікованими на Красній площі біля московського Кремля, президент Путін прирівнює ці рештки Леніна до мощів святих богоугодників у Києво-Печерській лаврі, а Сталіна в путінський Росії величають «ефективним менеджером». Справді, треба неабияких кримінальних здібностей, щоб менеджувати винищення кількох десятків мільйонів громадян своєї країни!

Початки несвободи і рабства закорінені глибоко у московсько-російській історії. Міністр культури Росії Мединський у Єревані делікатно замовчав про погляди багатьох, у тому числі російських, «хворих на голову» дослідників, що розходження Європи та Росії двома цивілізаційними напрямками, про яке, як про історичне явище, заговорили мовою науки у 19-му столітті, розпочалося вже в часі виникнення Литовської та Московської Русі. Писав про це, наприклад, відомий богослов Володимир Соловйов, згадує про це і сучасний російський вчений Юрій Афанасьєв, якому путінський режим уже 8 років заважає публічно виступати у державних ЗМІ.

Якщо у Польсько-Литовському князівстві, до складу якого входила переважна частина земель України, утверджувалася свобода особистості, то у Московії/Росії простір для розвитку особистості поступово звужувався, пише Афанасьєв. Та чи могло бути інакше?

Цивілізаційні цінності Заходу та Росії

1214 року, за чверть століття до вторгнення Золотої Орди на Русь, в Англії виникла Magna Charta Libertatum («Велика Хартія Свобод») – основа англійського права. Її завданням було захищати особистість від держави, від зневаги, пограбування і насильства з боку органів влади. Натомість, в середині 13-го століття в Московщині почав діяти кодекс татаро-монгольських завойовників «Велика Яса», прийнятий 1206 року, в якому головна увага була зосереджена на покараннях за злочини. Слово «яса» монгольською буквально означає «заборону».

Про відмінний від Московії шлях розвитку Київської Русі-України пише російський богослов Володимир Соловйов.

«Поставлена між Візантією і Західною Європою, Київська Русь здатна була вільно сприймати універсальні начала християнської культури незважаючи на її односторонні і проминаючі форми».

Живі відносини Київської Русі з іншими християнськими націями, крім культурного впливу, мали ще й ту користь, що сприяли народові усвідомлювати себе частиною європейської людності (ойкумени).

У зв’язку з цим варто нагадати, що із 36 шлюбних союзів київських Рюриковичів в 11-12 століттях 30 припадає на держави Центральної та Західної Європи. Промовисте свідчення про культурну орієнтацію тогочасної Київської Русі.

Натомість, на думку Соловйова, російський народ від 13-го століття став фізично і духовно відокремленим від решти християнського світу. Стосунки із хижацькою монгольською ордою понижували і так не дуже високий духовний та культурний рівень москвитів і, водночас, розвивали у них національну самозакоханість і гордість.

«Особливо посилилася у московській державі національна гордість із половини 15-го століття, коли визволення Росії від татар співпало з остаточним поневоленням Візантії турками».

Мандрівні грецькі монахи, вдячні за московські подачки, подарували Москві титул «Третього Рима» з претензіями на виключне значення в християнському світі. Далі Соловйов пояснює:

«Відокремлення від Європи, впливи монголів та односторонній вплив візантинізму – склав у московській державі духовний і життєвий лад, який ніяк не можна назвати істинно-християнським. Цей лад мав релігійну основу, але вся релігія зводилася виключно до правовір’я та обрядового благочестя, які ні на кого ніяких моральних обов’язків не покладали. Ця формальна релігійність могла випадково єднатися в тій чи іншій особі з доброчесністю і святістю, і таким же чином зручно мирилася з крайнім злодійством».

Соловйов вказує на принципову різницю між цивілізаційним розвитком християнської Європи та «східнослов’янською» православною цивілізацією в Росії. В свою чергу це позначилося і на вартостях, що їх сповідують на Заході та Сході.

Чи, може, згадані тут російські авторитети, як вважає міністр культури Росії Мединський, займаються «північноатлантичною пропагандою», а їхні висновки про «європейські цінності» – «плід порушеної діяльності розуму»?

Іван Гвать – дослідник, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG