Ела Котлер
Помер колишній прем’єр-міністр Ізраїлю 85-річний Аріель Шарон, який майже вісім років залишався в комі після інсульту. Шарон, герой воєн 1967 і 1973 років, очолював уряд Ізраїлю з 2001 до 2006 року.
Військова кар’єра народженого в 1928 році в сім'ї репатріантів з Білорусі Шарона розпочалася, коли йому було 14 років: у 1942 році він вступив до «Гадни», молодіжного воєнізованого об'єднання у складі єврейської підпільної військової організації «Хагана». Шарон активно брав участь у війні за незалежність Ізраїлю в 1948 році і дослужився до командира взводу.
У 1949–50 роках служив у розвідці, а пізніше йому доручили сформувати і очолити спеціальний антитерористичний підрозділ «частина 101». Шарон воював у всіх ізраїльських війнах: в 1956-му він командував парашутної бригадою, в 1967-му – бронетанковою дивізією, в 1969–1973-му очолював Південний військовий округ Ізраїлю. Звідти він було вже пішов у запас у званні генерал-майора, але під час «війни Судного дня» в 1973 році повернувся на військову службу.
Ідеї, які він застосовував під час Шестиденної війни і під час війни Судного дня, вивчають у військових академіях різних країн світу, а в Ізраїлі генерал отримав прізвиська «Царя Ізраїлю» і «Льва Господа». Широко поширена точка зору, що саме його тактика під час Шестиденної війни принесла Ізраїлю перемогу.
Аріель Шарон обіймав різні міністерські посади: він був міністром сільського господарства, міністром оборони, міністром промисловості і торгівлі, житлового будівництва, міністром інфраструктури і міністром закордонних справ.
Слід зазначити, що коли Шарон був міністром оборони – з 1981 по 1983 рік – під час вторгнення ізраїльських військ до Лівану в 1982-му ліванські християни-фалангісти влаштували різанину в таборах палестинських біженців Сабра і Шатіла. Проведене спеціальною комісією розслідування показало, що різанини б не сталося, якби ізраїльське оборонне відомство діяло інакше. Таким чином, відповідальність за масові вбивства впала на Шарона, який був змушений піти у відставку з посади міністра.
28 вересня 2000 року Шарон відвідав Храмову гору. Цей візит до єврейської святині був використаний палестинською владою як привід для початку «другої інтифади», підготовка до якої йшла давно.
У лютому 2001 року він став прем’єр-міністром Ізраїлю, проголосивши «політику стриманості» – поступове просування шляхом нормалізації відносин з палестинцями за умови відмови керівництва Палестинської національної адміністрації від тероризму та визнання палестинцями права на існування єврейської держави.
У 2005 році в рамках тієї ж політики Шарон провів план розмежування, за яким були демонтовані єврейські поселення з північної Самарії та району Гази, а ці території передали палестинцям. Цей крок був вкрай непопулярним: насильницького виселення великих єврейських сімей зі своїх будинків Шарону пробачити не могли.
Потім, на додаток до корупційного скандалу, в якому головними фігурантами були його сини, на Шарона обрушилася ще й єврейська містична відплата «Пульсу де- Нура». Суть цього обряду полягає в тому, що кілька людей звертаються до Всевишнього з проханням наслати на людину ангела смерті. При цьому вони залучають божественну увагу і до самих себе: якщо вони, з точки зору віруючих, намагаються накликати гнів божий на невинного, то всі, хто проводили обряд, помруть. Якщо ж їхнє звернення до божого суду обґрунтоване, то загине той, на кого була спрямована «Пульсу де-Нура».
Ізраїльський ультраправий рабин Йосеф Даян визнавав, що брав участь у двох таких обрядах – у 1995 році стосовно Іцхака Рабіна, який через місяць після цього був убитий, а в 2005-му – щодо Аріеля Шарона, який впав у кому через кілька місяців після цього обряду.
Як вважає ізраїльський політолог Алекс Коган, журналіст порталу IzRus, для більшості населення країни Аріель Шарон помер уже давно.
«Коли з деякою періодичністю стали з’являтися повідомлення про те, що він начебто відкрив очі, став реагувати на голос сина та інші короткі відомості про зміну його стану то в кращий, то в гірший бік, то для багатьох ізраїльтян це стало знаком того, що Шарон, якого вони знали, «Арік-бульдозер», помер і залишилося лише його тіло, в якому на прохання його родичів машини і медики підтримують життя. Ставлення до Аріеля Шарону серед правих і лівих в Ізраїлі досить сумбурне. Одні не можуть пробачити йому розмежування і вигнання десятків тисяч євреїв і створення «філії Халіфату» в Газі, інші все ще пам’ятають його як «яструба», різкого і агресивного противника поступок палестинським арабам. Він, безсумнівно, є однією з найбільш значущих ізраїльських політичних особистостей, який кілька разів пройшов шлях від національного героя до національного розчарування.
Передук з сайту Російської редакції Радіо Свобода
Помер колишній прем’єр-міністр Ізраїлю 85-річний Аріель Шарон, який майже вісім років залишався в комі після інсульту. Шарон, герой воєн 1967 і 1973 років, очолював уряд Ізраїлю з 2001 до 2006 року.
Військова кар’єра народженого в 1928 році в сім'ї репатріантів з Білорусі Шарона розпочалася, коли йому було 14 років: у 1942 році він вступив до «Гадни», молодіжного воєнізованого об'єднання у складі єврейської підпільної військової організації «Хагана». Шарон активно брав участь у війні за незалежність Ізраїлю в 1948 році і дослужився до командира взводу.
У 1949–50 роках служив у розвідці, а пізніше йому доручили сформувати і очолити спеціальний антитерористичний підрозділ «частина 101». Шарон воював у всіх ізраїльських війнах: в 1956-му він командував парашутної бригадою, в 1967-му – бронетанковою дивізією, в 1969–1973-му очолював Південний військовий округ Ізраїлю. Звідти він було вже пішов у запас у званні генерал-майора, але під час «війни Судного дня» в 1973 році повернувся на військову службу.
Ідеї, які він застосовував під час Шестиденної війни і під час війни Судного дня, вивчають у військових академіях різних країн світу, а в Ізраїлі генерал отримав прізвиська «Царя Ізраїлю» і «Льва Господа». Широко поширена точка зору, що саме його тактика під час Шестиденної війни принесла Ізраїлю перемогу.
Аріель Шарон обіймав різні міністерські посади: він був міністром сільського господарства, міністром оборони, міністром промисловості і торгівлі, житлового будівництва, міністром інфраструктури і міністром закордонних справ.
Слід зазначити, що коли Шарон був міністром оборони – з 1981 по 1983 рік – під час вторгнення ізраїльських військ до Лівану в 1982-му ліванські християни-фалангісти влаштували різанину в таборах палестинських біженців Сабра і Шатіла. Проведене спеціальною комісією розслідування показало, що різанини б не сталося, якби ізраїльське оборонне відомство діяло інакше. Таким чином, відповідальність за масові вбивства впала на Шарона, який був змушений піти у відставку з посади міністра.
28 вересня 2000 року Шарон відвідав Храмову гору. Цей візит до єврейської святині був використаний палестинською владою як привід для початку «другої інтифади», підготовка до якої йшла давно.
У лютому 2001 року він став прем’єр-міністром Ізраїлю, проголосивши «політику стриманості» – поступове просування шляхом нормалізації відносин з палестинцями за умови відмови керівництва Палестинської національної адміністрації від тероризму та визнання палестинцями права на існування єврейської держави.
У 2005 році в рамках тієї ж політики Шарон провів план розмежування, за яким були демонтовані єврейські поселення з північної Самарії та району Гази, а ці території передали палестинцям. Цей крок був вкрай непопулярним: насильницького виселення великих єврейських сімей зі своїх будинків Шарону пробачити не могли.
Потім, на додаток до корупційного скандалу, в якому головними фігурантами були його сини, на Шарона обрушилася ще й єврейська містична відплата «Пульсу де- Нура». Суть цього обряду полягає в тому, що кілька людей звертаються до Всевишнього з проханням наслати на людину ангела смерті. При цьому вони залучають божественну увагу і до самих себе: якщо вони, з точки зору віруючих, намагаються накликати гнів божий на невинного, то всі, хто проводили обряд, помруть. Якщо ж їхнє звернення до божого суду обґрунтоване, то загине той, на кого була спрямована «Пульсу де-Нура».
Ізраїльський ультраправий рабин Йосеф Даян визнавав, що брав участь у двох таких обрядах – у 1995 році стосовно Іцхака Рабіна, який через місяць після цього був убитий, а в 2005-му – щодо Аріеля Шарона, який впав у кому через кілька місяців після цього обряду.
Як вважає ізраїльський політолог Алекс Коган, журналіст порталу IzRus, для більшості населення країни Аріель Шарон помер уже давно.
«Коли з деякою періодичністю стали з’являтися повідомлення про те, що він начебто відкрив очі, став реагувати на голос сина та інші короткі відомості про зміну його стану то в кращий, то в гірший бік, то для багатьох ізраїльтян це стало знаком того, що Шарон, якого вони знали, «Арік-бульдозер», помер і залишилося лише його тіло, в якому на прохання його родичів машини і медики підтримують життя. Ставлення до Аріеля Шарону серед правих і лівих в Ізраїлі досить сумбурне. Одні не можуть пробачити йому розмежування і вигнання десятків тисяч євреїв і створення «філії Халіфату» в Газі, інші все ще пам’ятають його як «яструба», різкого і агресивного противника поступок палестинським арабам. Він, безсумнівно, є однією з найбільш значущих ізраїльських політичних особистостей, який кілька разів пройшов шлях від національного героя до національного розчарування.
Передук з сайту Російської редакції Радіо Свобода
