Олександр Чалий
(Рубрика «Точка зору»)
Відлік часу розпочато...
До нелегітимного референдуму в Криму залишається 5 діб або близько 120 годин. Кожної секунди рушниці та гранатомети в руках громадян, що протистоять одні одним, та військових можуть вистрілити навіть без відповідної команди.
Важко навіть уявити собі ту ціну, яку сплатять Крим, Україна, Росія, Європа та Світ за подібну випадковість… Ми стоїмо на порозі нової кримської війни, яка має достатній потенціал, щоб спричинити в кращому випадку гарячу «холодну війну».
Слава Богу, що поки що мовчать гармати, тому ще можуть і повинні вести мову дипломати. І в першу чергу українські. Ми маємо зрозуміти, що в ці тривожні хвилини вже недостатньо звертатися до країн-гарантів нашого суверенітету та міжнародного співтовариства, щоб покарати агресора. Це по суті – заклик до війни… Треба негайно запропонувати українське бачення умов можливого миру (врегулювання кризи), а саме: конкретний план дій, який зможе примирити Росію з Заходом та Україну з Кримом. Іншими словами – треба дати важкі відповіді на реальні виклики, які штовхають нас до безодні – у Києві і в Москві, у Сімферополі та Севастополі, у Вашингтоні та Брюсселі.
Наступний план дій, на мій погляд, може дати реальну надію на мир та збереження територіальної цілісності України, включно з Кримом. Він складається з наступних чотирьох пунктів:
1) Україна негайно пропонує шукати вихід з нинішньої кризової ситуації на умовах належного виконання вищим політичним керівництвом країни «Угоди про врегулювання кризи в Україні» від 21лютого 2014 року (далі – Угода), за виключенням питання про повернення Януковича.
Після всього, що відбулося, це виглядає нереальним. Це розуміє і Путін, коли заявляє, що у Віктор Януковича немає політичного майбутнього. Всі інші пункти Угоди можна виконати. По суті вони являють собою вимоги Майдану. З ними мають повністю погодитися колишні лідери опозиції, які поставили під нею свої підписи. Очоливши державу, вони сьогодні через правонаступництво несуть морально-політичну відповідальність за виконання її положень перед усім народом України, а не тільки перед власними виборцями, переважно з Західної та Центральної України.
Так, треба визнати, що є ще один, як на мене, технічний момент, який стримує українську владу від виконання Угоди. Відповідно до нього президентські вибори пропонується провести до грудня 2014 року і після конституційної реформи. Як відомо, вибори президента України вже призначено на 25 травня. Тобто треба або переносити дату виборів або схвалити у першому читанні майбутню Конституцію України до 25 травня 2014 року.
Другий варіант є кращим. Але задля того, щоб надалі текст Конституції не було суттєво змінено у другому читанні, бажано 25 травня 2014 року винести цей текст на консультативний народний референдум, а також укласти конституційну угоду, де передбачити, що всі представлені у парламенті політичні сили та фракції будуть у вересні голосувати за текст Конституції, який було схвалено у першому читанні, тобто до травневих президентських виборів.
Всі інші положення Угоди є, ще раз це підкреслюю, вимогами Майдану і значною мірою відображають сьогоднішні очікування більшості українського народу. Ціна їх термінового невиконання веде нас до втрати де-факто територіальної цілісності та можливих військових дій.
2) Україна негайно пропонує державам-гарантам, відповідно до Будапештського меморандуму, та всій міжнародній спільноті визнати її в якості постійно-нейтральної держави у кордонах на дату проголошення незалежності України. Досягти цього можливо:
– шляхом підписання державами-гарантами (США, Росія, Великобританія, Китай, Франція) юридично-зобов’язальної міжнародної угоди за аналогією з міжнародною угодою про визнання нейтрального статусу Австрії;
або
– шляхом ухвалення Генеральною асамблеєю ООН відповідної резолюції по аналогії з резолюцією щодо визнання нейтралітету Туркменистану з розумінням того, що усі постійні члени Ради безпеки ООН проголосують за цю резолюцію. Одночасно Україна має взяти на себе зобов’язання включити положення про свій постійний нейтралітет до тексту нової Конституції.
3) Україна негайно підпише політичну частину Угоди про асоціацію з ЄС та при цьому заявить, що підписання економічної частини цієї угоди (про зону вільної торгівлі) відбудеться після результативних тристоронніх консультацій з ЄС та Росією. Україна має також звернутися до ЄС із закликом розпочати переговори з Російською Федерацією щодо створення ЗВТ, про що йшлося на останньому саміті ЄС-Росія.
4) Парламент України негайно заявить про початок без будь-яких попередніх умов консультацій з уповноваженою делегацією парламенту Криму щодо розробки нового статусу автономної республіки Крим в рамках єдиної української держави. Результати цих переговорів мають бути відображені у тексті нової Конституції.
Вище запропоновані українські мирні стратегічні ініціативи дозволяють створити дипломатичний контекст, в рамках якого Росія, США та ЄС отримають реальний шанс укласти «справедливий мир» у їх сучасному історичному протиборстві за Україну та формально перегорнути останні сторінки Холодної війни. Це у свою чергу створить реальний фундамент для процесів внутрішньоукраїнського примирення, в першу чергу з питань Криму. У геополітичному вимірі це надасть шанс на створення спільного економічного простору від Лісабона до Владивостока та євроатлантичної безпекової спільноти з повноправним залученням Росії, а не спрямованої проти неї. Саме сьогодні Україна має історичний шанс відіграти ключову роль у цих позитивних процесах. Альтернативою їм є в кращому випадку нова Холодна війна, а якщо станеться невиправне – тоді тривалий збройний конфлікт на українській території.
Разом з вище викладеним у ці тривожні дні балансування між війною та миром також важливо, щоб вище політичне керівництво продемонструвало характер і дало світу чіткі сигнали, як воно збирається діяти, якщо його стратегічні мирні ініціативи не буде почуто і буде продовжено агресію проти української держави, а саме наступні сигнали:
1) Негайна заява, що, ґрунтуючись на статті 51 Статуту ООН, Україною самостійно, на індивідуальній основі буде вжито всі можливі дії, включно зі застосуванням збройної сили, для власної самооборони та відбиття агресії;
2) Негайний заклик до країн-членів ООН у відповідності до статті 51 статуту ООН щодо організації колективної самооборони України від агресії з боку члена Ради безпеки ООН;
3) Негайний заклик до країн-гарантів відповідно до Будапештського меморандуму (США, Великобританія, Китай, Франція), до всіх країн НАТО, до сусідніх країн (в першу чергу до Польщі) організувати дієву міжнародну коаліцію з підтримки миру та організації колективної самооборони України від агресії, в тому числі через надання своїх військових контингентів.
Всі вони мають пам’ятати, як українські військові пліч-опліч були з ними у складі міжнародних коаліцій та місій в Іраку, Косово, Афганістані та інших гарячих точках. Настав час їх євроатлантичної солідарності з Україною. І це вже не питання статті 5 Угоди НАТО. Це питання честі, євроатлантичних цінностей, а також і майбутнього світоустрою на багато років наперед.
4) Верховна Рада негайно ухвалює закон про допуск на територію України іноземних військ усіх держав, які висловлять готовність разом з українським народом дати відсіч агресії на принципах колективної оборони та міжнародної коаліції.
Мій професійний дипломатичний досвід та особиста участь у мирному врегулюванні надскладних дипломатичних суперечок, в тому числі і з Росією, підказує, що вище викладений План дій дає реальний шанс на врегулювання ситуації навколо Криму, збереження територіальної цілісності України в існуючих кордонах, побудову Великої Європи від Лісабона до Владивостока як у сфері безпеки, так і у створенні спільного європейського економічного простору.
Так, реалізувати цей план за сучасних умов кризи довіри та агресії важко, але можливо. Треба тільки зробити перший крок у правильному напрямку. І цей крок має зробити українська дипломатія.
Перефразовуючи Черчилля, я хочу завершити словами: «У нас сьогодні ще є вибір між миром та війною. Якщо ми оберемо війну, не важливо яку саме – гарячу чи холодну – вона все одно рано чи пізно закінчиться миром. Але тоді ми заплатимо за цей мир стражданнями тисяч кримчан, українців, росіян, європейців, американців…»
Чи не розумніше в ці останні 5 днів до точки неповернення Москві, Вашингтону та Брюсселю за участі Києва домовитися на умовах, які було запропоновано Австрії після Другої світової війни?! Тоді у 1955 році не виграв ніхто з Великих!!! Але переміг мир у Європі, яким ми продовжуємо насолоджуватися і до сьогодні. Найближчими днями та годинами ми можемо його втратити?!
Олександр Чалий – колишній перший заступник міністра закордонних справ України (1998-2004), дипломатичний радник президента України (2006-2008), надзвичайний та повноважний посол України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
