(Рубрика «Точка зору»)
На обличчях тих, хто вийшов з кімнати женевського п’ятизіркового готелю Intercontinental, де тривало багатогодинне обговорення Женевської заяви щодо України, зчитувалася втома. Чотиристоронні переговори явно затяглися, державний секретар США Джон Керрі виходив і повертався за круглий стіл, український міністр закордонних справ Андрій Дещиця виходив і повертався.
Щоправда, його переміщення були проінтерпретовані кремлівською інформагенцією ІТАР-ТАСС як доказ того, що українська делегація участі в розробці тексту заяви не брала. Це чергова дріб’язкова дезінформація російської пропаганди. У цьому можна було пересвідчитися на місці. Але, зрештою, суть того, що відбулося, зовсім не в цьому.
Женева буденна: співчуття до України і «террібль Путін»
Українські дипломати визнавали, що приїхали до Женеви боротися за мир. Або війна, або мир. Багатокапілярна сучасна система міжнародних відносин для України, мов у середньовіччі, стиснулася до цієї буквальної формули «або-або». Чи відчувають інші, що й для них вона стала такою зіщуленою? Враження таке, що прості люди, далекі від високоподіумної політики, розуміють це значно глибше й жвавіше, ніж ті, хто за родом занять, професійної діяльності та обдаровань покликаний розбиратися з тим, що відбувається.
Буденна Женева, та, яку створюють таксисти, продавці, готельєри, випадкові перехожі, охоронці, співробітники компаній, 17 квітня 2014 року, у день женевських перемов щодо України, була просто таки сповнена щирого співчуття до України, щирого й простого розуміння її драми. Всі з них знали, що в розбещеній увагою світових політиків і дипломатів Женеві відбувається така важлива зустріч щодо конфлікту Росії та України. Всі на кожному кроці бажали успіхів українцям, бажали домовитися, «щоб не було війни». Швейцарці звірялися у випадкових розмовах, що Україна не варта того, що виробляє з нею Росія. Казали, що українцям треба мужньо витримати всі нинішні випробування, що диктатор Путін «террібль», тобто жахливий.
Політична Женева: про Крим «забули»
Політична Женева була дещо іншою. По-перше, ні від Джона Керрі, ні від Катрін Аштон під час їхніх фінальних промов перед журналістами не пролунало слова «Крим». Таке враження, нібито півострів зник з карти великої геополітики, перетворившись і справді всього лишень на «суб’єкт Російської Федерації». Сергій Лавров про Крим згадав у контексті того, що там російські військові діяли законно, бо на півострові дислокований Чорноморський флот Росії, тобто в чому проблема взагалі? А до «зелених чоловічків» із російськими автоматами на Сході України, звісно, «ніякого стосунку» Росія не має, бо її флоту там немає. Ось така логіка. Катрін Аштон лише після бунтівливого зауваження журналістів, що складається враження – «Крим здали», запевнила, що підтримка територіальної цілісності України Євросоюзом охоплює «всю країну», тобто й окупований Росією Крим.
Про Крим не згадали, а ось те, що саме з боку (увага!) України чиняться агресивні дії, згадали ще й як. Андрію Дещиці довелося відповідати на запитання і про те, чому «закривають український кордон для російських чоловіків», мовляв, як це узгоджується з миролюбними женевськими інтенціями України, і переконувати, що дії української влади щодо сепаратистів на Сході – це не те саме, що дії режиму Януковича щодо Майдану. А от Сергія Лаврова, як не парадоксально, про агресію Росії в тих чи інших її проявах особливо й не запитували.
У кулуарах женевської зустрічі від журналістів, причому західних, а не лише російських, можна було почути критику агресії та незговірливості саме української сторони. Версії лунали такі: Арсен Аваков «дав наказ стріляти в Маріуполі» прямо напередодні зустрічі в Женеві; Арсен Яценюк ще до завершення чотиристоронніх переговорів заявив, що багато очікувати від них не випадає; ну, і найбільш серйозний закид: нова влада в Києві так само придушує протестувальників на Сході, як це робив Янукович на Майдані. І цілком може бути, що це все наслідки не лише критичного розуму, яким за природою своєю наділені журналісти, і російської пропаганди, засилля новинних стрічок російських інформаційних агентств навіть у західних інфопросторах. Окреслюються контури нового лейтмотиву, хоча не відомо, чи він приживеться: мовляв, агресія має місце не лише з боку Росії, Україна теж далеко не янгол і, взагалі, може легко зірвати досягнуті домовленості, а її нова влада видається неадекватною.
Західний інтелектуальний і медійний світ, підтримавши таку інтерпретацію подій, підготує для себе відмашку, таке-сяке заспокійливе на випадок реалізації найгіршого з можливих сценаріїв у конфлікті Росії та України. Отож, працює не лише російська пропаганда, що часом може отримувати доволі тонкі форми, як-от деза про накази Авакова стріляти у ніч перед Женевою, але й психологічний механізм самозаспокоєння. Парадоксально, але факт: все це випадає на долю держави, яка не зробила жодного пострілу при нападі на власну територію і яку власне населення критикує за «злив не лише Криму, але й Сходу» через надмірний пацифізм, нерішучість і небажання допускати кровопролиття в умовах реальних сепаратистських бунтів, інспірованих і озброєних Росією.
Відчайдушна спроба розмовляти з коконом
Взагалі, зустріч у Женеві ще видавалася такою собі відчайдушною спробою достукатися до Росії крізь її неоімперіалістичний кокон. Спробою витягнути цей кокон на денне світло й вгледітися, наскільки він справді непроникний. Усі вже звикли до лавровсько-киселівської пропагандистської мішури про безчинства «Правого сектору», про «смертельні загрози» російськомовним в Україні, про «політичних в’язнів» на кшталт Павла Губарєв. Сергій Лавров у Женеві окремо висловив занепокоєння долею останнього. Що б не трапилося далі, перекреслити женевську зустріч буде важко хоча б навіть і завдяки оцій спробі США, ЄС та України терпляче, з витримкою, змахуючи з обличчя дражливу пропагандистську мішуру, яка сипалася й у Женеві, розмовляти не з коконом, а з живою істотою, яка за ним ховається, намагаючись не сприймати їх сходу як монстра.
На цьому тлі постала принципова женевська домовленість: роззброєння незаконних збройних формувань і звільнення адміністративних будівель. Андрій Дешиця уточнив, що йдеться про східні та південні регіони України, де найскладніша наразі безпекова ситуація, а далі, за його словами, можуть поставити питання «про стабілізацію ситуації по всій країні», тобто Майдана наразі це не стосується. Джон Керрі був ще конкретнішим, прямо вказавши: від Росії очікують сприяння в роззброєнні проросійських сепаратистів на Сході України. Сергій Лавров натомість у цьому питанні волів бути більш абстрактним і від реальної відповіді ухилився. На запитання про те, чи має бути роззброєна «самооборона» Півдня та Сходу України, відповідав, апелюючи до «арогантної поведінки» «Правого сектору» та «злочинних наказів» Києва використовувати армію проти протестувальників на Сході. Тим часом цей Київ пообіцяв амністію всім сепаратистам в обмін на складення зброї та звільнення адміністративних будівель.
Із відповідей Лаврова абсолютно не зрозуміло, що почули, а що ні ті, що за «коконом». Водночас, що можна було розчути, так це те, що Лавров вживав слово «децентралізація» замість «федералізація». Хоча від заміни слів сутність спроб зробити з України нефункціональну державу, коли розлучення регіонів стане неминучим, не зміниться. Але, зрештою, і США, і ЄС, і Росія за підсумками женевських переговорів підтримали розробку нової Конституції України, де б регіони були наділені більшими повноваженнями. Це справа стратегічна й потребуватиме часу.
Натомість надворі весна, кокон дуже скоро неминуче зникне. Керрі в Женеві сказав, що вже в найближчі дні буде зрозуміло, наскільки досягнуті домовленості дієві й виконуються сторонами. Якщо не буде прогресу, обіцяє нові додаткові санкції проти Росії, які саме – не уточнював.
Україна в Женеві вибрала мир. Це факт. Чи вибрала вона поступову втрату власної державності в обмін на цей мир, тобто насправді вибір був не між війною і миром, а між втратою повноцінної державності та війною? Це запитання навіть не з трикрапкою, а з десятком крапок наприкінці. Українським дипломатам і політикам довелося дивитися в очі кокону.
Свої підсумкові промови Аштон та Керрі оголосили спільно, Лавров виступав окремо від них в окремому приміщенні. Дещиця виступав після американського та європейського очільників на тлі самотнього українського прапора. За протоколом, вочевидь, він не міг виступати разом з Керрі та Аштон, та й ролі в них різні у цих переговорах. Однак якби вони виступили разом утрьох, це могло б мати символічне і навіть надихаюче значення. Зрештою, український прапор висів самотньо. У Женеві стало зрозуміло, що заради України ніхто не порушуватиме міжнародних протоколів.
Жанна Безп’ятчук – журналістка Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
