27 травня 2016, Київ 01:22

    Політика

    Небезпечний вантаж: подорож зоною АТО

    Український вояк на горі Карачук, Слов’янськ
    Український вояк на горі Карачук, Слов’янськ
    Що може бути складного в роботі кур’єра? Та нічого. Отримуєш пакунок, адресу людини, якій повинен його передати і вирушаєш в дорогу. Найбільші неприємності, що можуть вас спіткати пробите колесо або затори на міських вулицях. Втім, обставини кардинально змінюються, якщо ваші пункти призначення – це блокпости українських військових в зоні АТО, в безпосередній близькості від центру конфлікту – міста Слов’янська. А машина у вас під зав’язку заповнена гуманітарним вантажем (медикаменти, оптика, військове екіпірування, харчі).

    Але саме в таку подорож я вирушив із Олександром Назарчуком і його товаришем Андрієм. Саша тут вже вшосте. Каже, раніше все минало спокійно. Це, звісно, заспокоює, хоча... все буває вперше. Загалом, і справді, легковим автомобілем тут пересуватись безпечніше, аніж у бронемашині чи в складі колони. Вони тут як на долоні, тому їх доволі часто обстрілюють. А так маємо шанс проскочити непоміченими. 

    Стартуємо з Ізюма. Місто на кордоні Харківської і Донецької областей відносно безпечне. Тут не відчуваєш, що вже за 40 кілометрів, у Слов’янську, триває справжня війна. Перший пункт нашої мандрівки – село Барвінкове. Там на блокпосту маємо залишити кілька пакунків із екіпіруванням і препарат, що зупиняє кровотечу після вогнепальних поранень. Український аналог вже відомого всім «Селлокса». 

    Я ризикую заради дітей – активіст

    Їду в машині з Андрієм. Для нього це теж перша поїздка. Обидвоє в бронежилетах. Поряд лежать шоломи. Саша ж їде без жодного захисту. Самі не надто віримо, що в разі потреби вони нам чимось допоможуть, але сходимось на думці, що з ними все ж спокійніше.

    Хлопці самі гроші не збирають, натомість розвозять допомогу, яку для військових закуповують кілька фондів. Охочих займатись кур’єрською доставкою на війні не так і багато. В мирний час Андрій працює в компанії, що займається програмним забезпеченням. У нього дві кількарічні дитини.

    «А ти не вважаєш, що так ризикувати – не розумно у твоєму випадку?» – запитую його. 

    «Якраз через дітей я сюди і їду, –  пояснює Андрій. – Щоб вони жили в мирній країні. Не можу просто сидіти, і спостерігати за всім, що відбувається».

    В Олександра теж двоє дітей. Про мотивацію вже не питаю. Все далі від’їжджаємо від Ізюма. Дороги наче після артилерійського обстрілу, хоча тут точно не стріляли. Обійшлось банальною корупцією і безгосподарністю. Через ями не можемо нормально розігнатись. Андрій дратується. Коли їдемо відкритою місцевістю – наче нічого особливого. На ділянках дороги, які оточені з обох боків «зеленкою», стає трохи не по собі. Футболка під бронежилетом стає мокрою. Вважатиму, що це через температуру. На вулиці справді жарко.

    Тим часом наближаємось до першого блокпоста. Все традиційно – перевірка документів, огляд салону, запитання про ціль поїздки. Все в порядку. Хлопці вивантажують кілька пакетів і ящики. Разом із передачкою Саша віддає солдатам дитячі малюнки. Військові на якийсь час забувають про пакети і починають гортати листки. Далі обов’язкове фото з пакунками для звіту. Їдемо далі.

    Дірка після обстрілу розміром з футбольний м’яч

    Постійно ловлю себе на думці, що в цьому бронежилеті схожий на якогось мудака. Їдемо селами, а повз нас проїжджають маленькі діти на велосипедах, місцеві бабці мирно сидять на лавках під хатами. В якомусь придорожньому кафе хтось святкує весілля. На озері купа молоді. Переглядаємось з Андрієм. Сміємось, але бронежилет не знімаємо.

    Наступний пункт – телевишка на горі Карачун. Не проходить і дня, щоб у ЗМІ не з’явились повідомлення про сутички в цьому районі. Точка має вкрай важливе стратегічне значення. Фактично це найвищий укріплений блокпост української армії. Звідси проглядається територія на кілька кілометрів довкола. Сам Слов’янськ теж як на долоні. Хоча, це не заважає озброєним бойовикам підбиратись на кількасот метрів і обстрілювати висоту з мінометів. Так було і сьогодні зранку.

    Побачивши, як я розгулюю територією з широко розкритим ротом, місцевий інструктор із фізпідготовки безпомилково ідентифікує мене як «пресу». Реакція краща, аніж я очікував. Загалом, військові народ забобонний, починаючи від пілотів, які забороняють знімати літаки під час зльоту, і закінчуючи рядовими, які переконані, що після наших репортажів сепаратисти обстрілюють саме ті місця, які побували в об’єктиві камери. Тому на Карачуні все, включно з фотографіями на телефон, жорстко регламентовано. 

    Але мій новий знайомий все ж погоджується провести невелику екскурсію. Показує наслідки сьогоднішнього обстрілу. На асфальті під ногами кілька сантиметрові вибоїни, частина гілок на деревах скошена, у трансформаторній будці діра розміром з футбольний м’яч, стіни телецентру рясно пощерблені осколками.

    На Карачуні кипить робота. Солдати будують укріплення. Скрізь з’являються барикади з мішків, із піском. Як на Майдані – мимоволі аналогія сама зринає в голові. Десантник із Карачуна постійно жартує. А вираз у нього такий, наче він розповідає про якусь захопливу пригоду. Лише сьогодні троє людей були поранені осколками. Не знаю, може це такий природний захист. Мозок блокує почуття страху, болю, жалю. Дивуюсь, наскільки швидко люди адаптовуються до будь-яких обставин. Для цих хлопців бої на Карачуні такий же ж обов’язковий пункт розпорядку денного, як сніданок чи вмивання.

    Дзвонить телефон. Саша підганяє. Пора їхати, адже попереду ще три блокпости, а потрапити туди бажано до темряви. Обмінюємось телефонами. Сподіваюсь, мені ще доведеться потрапити на Слов’янський телецентр, сподіваюсь, тоді барикад вже не буде.

    Майданівець і боєць «Беркута» на одному блокпосту

    Спускаємось вниз. Сонце починає сідати і тільки зараз я помічаю надзвичайний краєвид довкола. Невже і я починаю звикати? Наступний блокпост на Слав’янському комбікормовому заводі. Не менш відоме місце. Про обстріли горезвісною «Ноною» чув, мабуть, кожен. Тепер тут тихо. Лише десь далеко чути одиночні глухі вистріли. На під’їзді нас зустрічають силовики. По формі не складно здогадатись, що це колишні бійці «Беркута». Не хочуть пропускати. Чекаємо, поки вийде отримувач передачі (на кожному блокпосту є конкретна людина, яка отримує вантаж). Вибігає хлопець – ані бронежилета, ані футболки, зате з засмагою. Колишній майданівець, тепер у Національній гвардії. Отак, а ще кілька місяців тому вони були готові вбити один одного. Тепер воюють разом. 

    «Які стосунки з «беркутівцями»?» – запитую.

    «Нормальні. Звісно, є деякі розбіжності в поглядах, але зустрів тут кількох дуже достойних людей», – відповідає Олександр. Не здивуюсь, якщо виявиться, що взимку він був серед тих, хто на Грушевського закидав «Беркут» «коктейлями Молотова».

    Передача хлопцям сподобалась. Маск-халат, ковбаса і апельсини органічно поєднались на одному фото. Все інше в ящиках, чекає нових власників. 

    Стає очевидно, що до темряви об’їхати всіх не встигнемо. Якщо повертатись, то зараз. Ні, Саша вирішує їхати далі. Наступний виїзд лише через тиждень. Треба віддати максимум. Заїжджаємо на ще один блокпост. Хлопці поспіхом розвантажують машини. Я встигаю познайомитись зі ще двома екс-майданівцями. Показують прапор 28-ї сотні. 

    «Нехай люди знають, що ми зараз тут» – кажуть нам.

    Виїжджаючи вже в повній темряві, згадую самооборонівців, які досі залишаються на Майдані. Дивно, як такі різні люди могли стояти поруч на барикадах. І чи стояли вони насправді?

    Попереду «колорадський» блокпост

    Виїжджаємо на трасу. Минаємо вказівник – «Слов’янськ 4 км». На дорозі крім нас жодної машини. Попереду засвітився ліхтар. Маємо проїхати цей блокпост, щоб потрапити до адресатів. Саша виходить з машини. Голос з-за бетонних блоків наказує підняти руки і йти до нього. Минає кілька хвилин. Саша повертається – готуйте документи, будуть обшукувати машини.

    Солдати нам не вірять. Пояснення про передачу посеред ночі їх відверто не задовольняють.

    «Здається, я закінчу цю ніч в «ямі»», – віджартовується Саша.

    Ніхто не засміявся. Врешті, наші дані переписали, випитали номери людей з якими контактують волонтери. Є знайомі, все обійдеться. Однак, проїхати далі ми не зможемо.

    «Попереду «колорадський» блокпост. Якщо вас зупинять із цим вантажем – вас не стане», – пояснює хтось із військових.

    Сперечатись ми не стали. Навіть якщо про блокпост і не правда, то автоматні черги, які до того вистрілювали десь далеко, зараз звучали за кількасот метрів. І глухі вибухи один, другий, третій... я збився з рахунку. Солдати не реагують, я постійно намагаюсь розгледіти бодай щось у темряві. 

    «Тоді завеземо завтра в штаб, а вони гелікоптером переправлять хлопцям», – така відповідь Саші здається задовольнила всіх. Я – не виняток. 

    На зворотному шляху до Ізюму нарешті з’явилась мережа. В Саші десяток пропущених викликів від хлопця з останнього блокпоста. Інформація підтвердилась. Хотіли попередити, щоб ми не наближались, бо бойовики облаштували свою вогневу точку. Ми їхали прямо на неї.
    Слов'янськ: екс-майданівці служать на блокпостуi
    X
    Левко Стек
    08.06.2014
    Колишні активісти майдану, які пішли на службу в Національну гвардію зараз служать під Слов'янськом в центрі зони АТО. Бійці розповіли про бойові будні, про те, як служать поряд з бійцями спецпідрозділу «Беркут» і якого екіпірування бракує.


    Щоб залишити коментар і мати більшу можливість у спілкуванні з іншими учасниками форуму, Ви можете зареєструватися. Частина важливих публікацій потрапляє і на сторінку Радіо Свобода у Facebook. Там коментувати можна без участі модератора.


    ПОВЕРНУТИСЯ НА ГОЛОВНУ
    Форум закрито
    Відсортувати коментарі:
    Коментарі
         
    від: Юра Місто: Киев
    17.06.2014 12:08
    Сашам: У вас в стране очень грамотная политика. Политика пропаганды. Она позволяет власти творить дикое беззаконие на чужих землях, при этом рядового россиянина это нисколько не раздражает.
    Но вот объекты вашей агресии очень даже раздражены. Потому и ненависть. Ведь именно вы убиваете тут именно наших людей. Пулей, снарядом, ложью...
    Потому извините- вас таки ненавидят, презирают, будут мстить.
    И я, совершенно мирный диванный вояка, с удовольствием перерезал бы горло вам или вашему ребенку.
    И это искажение психики мне сделал не Майдан, не госдеп, и не киевская хунта. Мою психику подкосила агрессия братского ранее народа.
    Иногда мне кажется: " да нет. на всех русских так думать нельзя, это лишь кремль с кровавым Путиным..." И тут я вспоминаю, что таки да, таки весь русский народ активно поддерживает своего царя...
    И я понимаю- надо всеми силами убивать побольше русских женщин, детей, стариков, собак и кошек...
    Слава Богу, меня такого в Нацгвардию не возьмут. Я- псих, а туда берут только адекватных. ..
    Но психом меня сделали вы, русские.

    від: Panic Kaprizniy Місто: Kyiv
    11.06.2014 19:47
    Для Саши - Не знаю откуда ты, хотя твои комменты отдают адекватом. В сетях сейчас такое море троллей, причем весьма не глупых, что трудно вообще реагировать на вроде бы "адекватную" речь. Ложь заполнила СМИ полностью чуть более чем полностью, по этому обьективня информация добывается практически по шахтерски. На стороне так называемых ЛНР и ДНР реально воюют российские военные. Многие в отставке, но многие реально служащие. У меня есть несколько знакомых из Донецка и один из Луганска. Естественно я не претендую на мегочестную информацию, но то что я слышал по телефону от этих людец трудно назвать ложью. Украинцы не считают всех россиян врагами, т.к многие вовсе такими не являются, однако если россиянин приедет что-то "обьяснять", "наставлять" или "давать советы" на нашу родину с оружием - боюсь он приедет с надписью 200 на крышке его плацкарта.

    від: Влад Місто: Донецк
    09.06.2014 16:18
    Саша,а к Путину у тебя и вообще увас,нет вопросов!?. Что делают у нас в Донбассе и вообще в Украине ваш спецназ от ГРУ и террористы из хитрых подрывных организаций обучаемых и направляемых к нам для организации гражданской войны???!. Вы,кроме вашего "ящика", с примитивной гебельсовской брехнёй, не имеете желания заглядывать на интернет сайты для сравнения и определения правды на то или иное событие?!. Как случилось,что ваша страна радуется безумным действиям Кремлёвской начинки,по отношению к моей стране?. Радоваться такому способны только зомби и их у вас большенство!? Это же дорога в никуда....
    У відповідь

    від: Саша Місто: Москва
    09.06.2014 18:54
    Влад, то, что я читаю и этот сайт тоже, само по себе доказательство того, что я пытаюсь получить объективную картину происходящего...
    И я не знаю, кто именно в моей стране радуется тому, что в твоей стране люди убивают друг друга... я точно не радуюсь, потому что нечему тут радоваться... и знакомые мои тоже не радуются... Так что ты тоже - не только свой "ящик" смотри, пожалуйста...
    Насчет нашего спецназа - это вопрос обсуждаемый... Теоретически можно было бы направить и спецназ, ну 100 человек, ну 200, ну тысячу... Очень много не получится, просто взять их неоткуда... А смысл какой ? Развалить твою страну на две ? А смысл в чем ? Зачем это Путину ? Включить Донбасс в состав России - так не будет никогда этого, это всем понятно... Тогда зачем ?
    У відповідь

    від: Саша Місто: Москва
    10.06.2014 11:51
    Отвечаю ШПК... Вместо дружески настроенного соседа иметь военные действия на своей границе, санкции США и Европы (причем это же просто против кого-то персонально санкции, а это в конечном итоге проблемы на финансовом рынке), ненависть украинцев к русским - не очень выгодно с точки зрения здравого смысла. Так что нестабильность на Украине - это такая веревка, которая одновременно на 2 шеи намотана...
    Насчет применения ВС РФ - насколько я помню, разрешение Путина на такое применение было дано в связи с ситуацией в Крыму, а к Крыму в России отдельное отношение, его большинство считало частью России и сейчас радуется его возвращению. И, насколько я помню, наши политики тогда говорили, что обязательное условие для ввода войск - это нападение на русских. Как в Цхинвале в 2008-м. У Путина же почему рейтинг сразу взлетел - потому что он сказал, что будет защищать русских везде, хоть в России, хоть в Крыму (хотя тогда Крым еще был частью Украины). Слава богу, что не понадобилось никого защищать, и не пришлось вводить войска (хватило тех, которые как часть ЧМ флота и так там были). Поэтому я ни в коем случае не считаю, что ВС РФ должны прийти в ваш дом и вас убить. Более того, несмотря ни на что, никакие ВС РФ в Донбасс не пришли, и я очень надеюсь, что и не придут никогда.
    У відповідь

    від: ШПК Місто: КИЕВ
    10.06.2014 01:22
    Смисл конечно имеется. Нестабильность на Украине єто веревка на ее шее. Потянеш - и больно. Не хочеш чтоби било больно не заставляй тянуть. Конц єтой веревки в Кремле. Єто логика процеса. Неужели ктото надеется, что после прекращения войни, которую почемуто стидливо називают АТО, настанет стабилизация. Нет! Бадяга на востоке Украини на долгие годи. Значит и веревка на шее тоже.

    Для Вас Саша не єтот вопрос главний. В какой стране Ви живете и кто в ней "рулит". Вот в єтом соль. Страна, где 60% населения согласно с применением ВС РФ в Украине, которая ни на кого не нападаєт, тем более на Россию. Єто значит 60% населения Вашей страни согласни прийти в мой дом, сжеч его, убить меня и моего сина, сделать тоже с моей страной, если ми хотим жить так ми хотим. Почему Ваш президент позволет себе не держать обещания, дание от имени России и при єтом 80% населения поддерживает его политику! Он же просто непорядочний человек! Или мне считать всех єтих 80% такими же? Єто же бред! Єтого я не могу понять! Обясните Ви, если сможете.
    У відповідь

    від: Андрей
    10.06.2014 00:51
    Саша, у путина есть масса причин так поступать. Перечислю лишь некоторые:
    1. Рейтинг - максимальные рейтинги у него были во вторую чеченскую войну, во время войны в Грузии в 2008 и сейчас Почему россияне начинают так сильно любить путина в моменты развязывания войн - вопрос к вам.
    2. Банальная месть за уход Украины из зоны его влияния.
    3. Теперь любой экономический кризис в россии можно свалить на западные санкции в ответ на защиту россиян в Крыму и на Донбассе.
    4. Мессидж народу "Майданы - страшное зло, сидите дома, смотрите Киселева, жрите водку и не ропщите"
    итд

    від: Саша Місто: Москва
    09.06.2014 13:45
    Два вопроса:
    1. почему вдруг военное обмундирование и оптика называются гуманитарным грузом ? Вроде бы в чистом виде военное снаряжение...
    2. почему вообще снабжением военных занимаются гражданские курьеры ? У военных и у Беркута разве нет своих вертолетов, бронетранспортеров и прочего, чтобы снабжать своих же людей ?
    Непонятно...
    У відповідь

    від: Андрей
    10.06.2014 00:59
    Журналист слегка преувеличил. Из оптики была вполне гражданская подзорная труба на треноге, из обмундирования - тельняшки и носки. Самым военным предметом был маскхалат на фото, остальное бытовые предметы первой необходимости которые ребята на блокпостах раздобыть не могут в принципе.

    Мы не гражданские курьеры, мы волонтеры. В вооруженных силах не предусмотрен механизм регулярной доставки посылок на удаленные блокпосты. А Гемостоп возим лично, чтобы не застрял в тыловых медсанбатах, а попал быстро и только на передовую - слишком дефицитная штука.
    У відповідь

    від: Володимир Місто: Київ
    09.06.2014 16:04
    Саша, так доставляют сейчас помощь, собранную людьми для украинской армии. Сам недавно передал лекарства, купленные многими людьми, с помощью водителя - добровольного курьера, прямо врачу, работающему на передовой. Так весь Украинский Народ поддерживал Майдан, так продолжает напрямую поддерживать бойцов сражающихся с российским агрессором!!! Без бюрократии оперативно на прямую!
    У відповідь

    від: Док Місто: Київ
    09.06.2014 15:06
    1.Саме тому,що терористи ,які проникають з території Росії до нас називаються "братской помощью".Ну і на тлі автоматів,гранатометів та ПЗРК,що постачаються з Росії (де їх можливо купити просто в магазині),військовий одяг та оптика виглядають просто іграшками.
    2.Тому що одне ...,що уматало в Ростов планомірно розвалювало армію за допомогою іншого,офіцерсько-генеральского,...,яке ще міцно сидить в кріслах.
    В будь-якому випадку-ми на своїй землі.

    від: Аналітична група "Майдан" Місто: Київ
    08.06.2014 18:02
    Тримайтеся хлопці! Не забувайте про молитву. Вернетесь додому цілі і неушкоджені. Перевірено неодноразово. З вами Бог!

    ДОЛУЧАЙСЯ!
    Facebook Радіо Свобода Twitter Радіо Свобода VKontakte Радіо Свобода Радіо Свобода в www.odnoklassniki.ru Радіо Свобода на Google Plus YouTube Радіо Свобода SoundCloud Радіо Свобода Підписка Радіо Свобода

    САВЧЕНКО НА ВОЛІ

    Відеопрограми Радіо Свобода

    «Донбас.Реалії» | Повернення Савченко – перші поступки Кремлю стосовно Донбасу? 

    РОЗКЛАД ПРОГРАМ

    Микола Карпюк (праворуч) та Станіслав Клих під час засідання суду. Архівне фото

    Вирок Карпюку і Клиху. Адвокати готові дійти до Страсбурзького суду

    «Карпюк вже подав заяву до Європейського суду з прав людини про тортури, яких зазнав під час слідчих дій» 

    Відео Кримчани і Медведєв: «Просто грошей немає...»

    Якщо в усій Росії є такі «об'єктивні складнощі» – значить усе, припливли 

    В Україні видали путівник мережею європейських комуністичних архівів

    «Ці архіви – не компромат. Вони дозволяють зрозуміти, чим насправді був комуністичний режим» 

    ВИБРАНЕ ВІДЕО

    Савченко помилували з гуманістичних міркувань – прес-секретар Путіна

     

    Міста у вишитих сорочках. Українці святкували День вишиванки

     

    Посол Франції в Україні Ізабель Дюмон виступила з оркестром у Харкові

    Ситуація в зоні бойових дій

    Ситуація в зоні бойових дій на Донбасі 26 травня

    Ситуація в зоні бойових дій на Донбасі 26 травня

    Хронологія
    Актуальне фото
    На майдані Незалежності в Києві прощалися з двома загиблими бійцями другої афганської штурмової роти батальйону «Айдар» – Миколою Кулібою («Дядею Колею» /«Батею Рівненським») і Сергієм Баулою («Вороном»)

    На майдані Незалежності в Києві прощалися з двома загиблими бійцями другої афганської штурмової роти батальйону «Айдар» – Миколою Кулібою («Дядею Колею» /«Батею Рівненським») і Сергієм Баулою («Вороном»)

    ФОТОЩОДЕННИК РАДІО СВОБОДА
    В інших ЗМІ
    В інших ЗМІ