Доступність посилання

ТОП новини

Міжнародне право безпорадне щодо конфлікту на Донбасі – російський правозахисник


Бойовики угруповання «ДНР» на дорозі недалеко від Донецька, 18 серпня 2014 року
Бойовики угруповання «ДНР» на дорозі недалеко від Донецька, 18 серпня 2014 року

Російські та міжнародні правозахисники критикують український уряд за непропорційне вживання сили проти сепаратистів, і за те, що військові часом не зважають на можливу присутність мирних жителів у місцях обстрілу. Через це в Україні лунає критика на адресу правозахисників, особливо на адресу міжнародної організації Human rights watch, яка заявила, що вважає конфлікт на Донбасі внутрішнім, незважаючи на численні докази російської військової участі в ньому. Про те, чи російське правозахисне товариство поділяє позицію Human rights watch і про роль правозахисників у цьому конфлікті, Радіо Свобода попросили розповісти Андрія Юрова, відомого московського правозахисника, члена президентської ради з прав людини та експерта Московської Гельсінської групи.

Андрій Юров
Андрій Юров

Російський правозахисник Андрій Юров, якого ще у лютому цього року влада колишнього президента Віктора Януковича депортувала з України, тепер буває на український землі часто. Він бере участь у правозахисних місіях у Криму та Донбасі.

«Я був у Слов’янську і Миколаївці, плюс я працював у Харкові з переселенцями. Я, на жаль, буду продовжувати їздити в Україну. На жаль, мабуть, дуже надовго», – говорить московський правозахисник.

У своїх публічних оцінках Юров бажає, перш за все, не нашкодити людям, бо кожне необережне слово може обернутися стражданнями громадян у зоні конфлікту.

Непропорційне застосування сили було спровоковано різними факторами і зовсім не мало на меті зашкодити мирному населенню
Андрій Юров

Щодо ситуації у Слов’янську Андрій Юров висловився коротко: «Головний висновок – все погано. Під час контролю (території) незаконними збройними формуваннями відбулося дуже багато бід, але і в період взяття під контроль українськими силами теж відбувалися різні біди, непропорційне застосування сили і так далі. Звичайно, це непропорційне застосування сили було спровоковане різними факторами і зовсім не мало на меті зашкодити мирному населенню», – пояснює російський експерт позицію правозахисників.

Простих відповідей на питання про події на Донбасі Юров не має, в тому числі тому, що ніколи до цього він не працював у зонах збройних конфліктів. Але це не головне.

«По-перше, зараз дуже багато коментарів (поки йде війна) роблять тільки одне: завдають колосальної шкоди людям, – каже він. – Тобто, ми зараз піддаємо нові життя небезпеці. Зараз від нашого визнання, можливо, залежить кількість літаків, які завтра злетять з аеродромів, і кількість бомб, які впадуть на мирні квартали».

Щодо оцінки Human Rights Watch про те, що конфлікт в Донбасі є внутрішнім українським, російський правозахисник теж не поспішає з висновками.

«Справа в тому, що з доповіддю Human Rights Watch все не так просто: нічого правозахисники не визнали, вони говорили про інше. Є поняття «контртерористичної операції» – це поліцейська операція, там не повинно бути танків, гармат і літаків, і є поняття «озброєного конфлікту». Вони говорять про те, що це реальний збройний конфлікт. Але ж перш за все сама Україна не хоче це визнавати. Адже вона не вводить воєнного стану, вона не оголошує війну, правильно? Вона заявляє, що це просто боротьба з терористами», – пояснює правозахисник.

Не справа правозахисників визнавати статус озброєного конфлікту – Юров

При цьому, він говорить, що не справа правозахисників визнавати статус озброєного конфлікту. Юров вважає, що це справа ООН, Червоного Хреста. Андрій Юров визнає, що в Донбасі діє багато іноземних бойовиків, у тому числі росіян, і що є свідчення про постачання їм російської зброї, проте, згідно з міжнародним правом, це ще не означає, що йдеться про «міжнародний конфлікт».

Визнати конфлікт зовнішнім – значить офіційно оголосити війну Росії. Ми готові зараз до цього?
Андрій Юров

«Розумієте, те, що там величезна кількість громадян інших держав, формально не робить її зовнішнім. Зовнішній конфлікт такий: війська однієї держави перейшли кордон іншої держави, і почалася повномасштабна війна між ними – ірано-іракська війна, американсько-іракська війна і так далі. Це війна. Але тоді діє міжнародне гуманітарне право. Є поняття комбатанти – б’ються, є поняття некомбатанти, є Червоний Хрест, який там діє, є поняття військовополонені, а не заарештовані і заручники, тобто, ми починаємо говорити іншою мовою. Я думаю, що для нинішньої України це найстрашніше, що зараз можна уявити. Визнати конфлікт зовнішнім – значить офіційно оголосити війну Росії. Ми готові зараз до цього? Ми готові до третьої світової? Нам дійсно потрібно зараз визнати це? І що ми отримаємо?» – ставить непрості запитання правозахисник.

Що найбільше непокоїть правозахисника, так це не те, що юристи губляться у тому, як правильно визначити цей новий тип конфлікту, а те, що міжнародне законодавство, вже існуюче, знехтуване у найбільш демонстративний спосіб.

Щоправда, як вважає Андрій Юров, це відбувається не лише в Україні. На думку Юрова, сучасне міжнародне право абсолютно не пристосоване для таких конфліктів, як у Донбасі.

Міжнародне гуманітарне право просто перетворилося на ганчірку
Андрій Юров

«Ми бачимо по тому, як розгортається цей конфлікт, що ніхто нічого не може зробити, що не можна ефективно припинити це насильство, і розуміємо, що міжнародне гуманітарне право просто перетворилося на ганчірку. Це дуже серйозне питання, і це не тільки в Україні. Те ж саме відбувається у Смузі Газа, в Сирії. Ми прекрасно розуміємо, що сучасне міжнародне право не здатне запобігати і зупиняти такі конфлікти. І це інше завдання. Знову ж таки, тоді мають бути дуже чіткі критерії, що таке внутрішній конфлікт, що таке контртерористична операція, що таке повномасштабна війна. Фахівці повинні пред’явити нам чіткі ознаки, а потім оцінити, виходячи з цих чітких критеріїв, чітких і однозначних», – вважає російський правозахисник.

  • Зображення 16x9

    Валерій Калиновський

    Народився в 1967 році в Україні. Закінчив факультет журналістики Білоруського державного університету та аспірантуру в Інституті історії мистецтва, етнографії та фольклору Національної академії наук Білорусі. Із 1987 року працював в іванівській районній газеті на Берестейщині, мінській обласній газеті, республіканському виданні «Чырвоная змена», в парламентський газеті «Звязда» перших років незалежності Білорусі. Кореспондент Української служби Радіо Свобода в Мінську з 1994 року, з 2000 року – в Білоруській службі Радіо Свобода. Автор книг «Справа Бяляцького» (2012), «Пані Ельжбета. Історія однієї дружби» (2016), «Діти Франції. Історія сімей, які повірили Сталіну» (2019).

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG