Доля бійців 51-ї бригади: замість відпустки після фронту – СІЗО

Київ – Замість відпустки бійці нещодавно розформованої 51-ї механізованої бригади Збройних сил України опинилися у СІЗО Старобільська на Луганщині. Вони чотири місяці провели на передовій, а тепер їм інкримінують непокору. Воякам, які втримували до останку позиції в Луганському аеропорту, загрожує до семи років тюрми. Родичі розповідають, що військові були повністю виснажені, коли попросили про десятиденну відпустку, щоб повернутися потім на фронт. А в Мінобороні зазначають – якщо боєць відмовляється виконати наказ під час війни, то відповідальність неминуча. Експерти наголошують, що немає значення, як довго при цьому він перебував на передовій.

Чотири місяці у районі бойових дій поруч із Волновахою, у селищі Побєда в Луганській області й, нарешті, у Луганському аеропорту під регулярними обстрілами противника, а звідти прямо – до СІЗО за спробу домогтися відпустки. У такій ситуації опинилися військовослужбовці 51-ї окремої механізованої бригади.

За даними, що наводив Волинський обласний військовий комісаріат наприкінці серпня, за час АТО ця бригада втратила загиблими 51 свого бійця. Зрештою її розформували й приписали до 128-ї механізованої бригади. Родичі скаржаться, що, крім всього іншого, тепер хлопці через ці пертурбації «підвішені в повітря».

Мар’яна, дружина одного з військовослужбовців 51-ї бригади, Юрія Юркова з села Дроздовичі Городицького району Львівської області, який нині перебуває в старобільському СІЗО, розповідає про передісторію затримання вояків.

«Зі слів мого чоловіка, вони написали рапорти на відпустку, в яких вказали, що не мають уже сили морально й фізично стояти на ногах. Вони просилися додому у відпустку на десятиденний термін. У рапорті було вказано, що повернуться після відпустки до місця своєї дислокації. Але їм постійно відмовляли. Ті рапорти рвали на шматки. Їм відповідали: ніяких додому», – розповідає Мар’яна.

Військовим інкримінують статтю 402(2) Кримінального кодексу України – непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену групою осіб, що спричинила тяжкі наслідки. Караються такі правопорушення позбавленням волі на строк від трьох до семи років. За даними волонтерів та родичів, у старобільському СІЗО наразі перебувають 12 військовослужбовців, яких звинувачують у цьому злочині.

Мар’яна розповідає, що мобілізовували її чоловіка на 45 днів. У підсумку хлопці воювали чотири місяці, лише після цього попросили про 10-денну відпустку. Замість відпустки їм пообіцяли відправлення на передову.

«З 10 квітня, як його забрали, ми його вдома жодного разу не бачили. У нього дитина має півроку, вона тата не бачила. І я так підозрюю, що, якщо йому дадуть сім років, як ця стаття передбачає, то дитина його й далі не побачить», – каже дружина.

Мар’яна розповідає, що її чоловік ніколи ні на що не скаржився. Для неї несподіванкою стало, що чоловіка відвезли до військової прокуратури. Він встиг їй сказати, що не розуміє, якого саме наказу вони не виконали.

Вона переповідає також про умови, в яких воювали: «Як він розповідав, коли почали стріляти, командири посідали в машини й повтікали, а вони собі руками рили ями. У них були величезні бетонні плити. Вони ті плити тягнули собі на голову», – передає розповіді про перебування на передовій свого чоловіка Мар’яна.

Жінка додає – чоловік до затримання розповідав, що бригаді критично бракувало озброєння, її танки були підірвані й воювати ставало нічим.

Юрій Юрків є єдиним годувальником у родині, його дружина – у декретній відпустці.

«І ніхто не питає, нам потрібна якась допомога, чи ні. Державі байдужі ті сім’ї, ті діти, що лишилися самі», – каже Мар’яна.

Відсутність озброєння не звільняє від відповідальності – експерт

Начальник регіонального медіа-центру Міністерства оборони у Львові підполковник Олександр Поронюк у коментарі Радіо Свобода порадив звертатися за детальнішим коментарем щодо історії Юрія Юркова та його побратимів до військової прокуратури. При цьому він зауважив, що військових судитимуть за законами, які походять ще з радянських часів.

«Якщо військовослужбовець відмовиться виконувати наказ командування, він підлягає певним формам відповідальності. Якщо це воєнний час, вина його посилюється. Якщо врахувати те, що у нас відбувається на Сході, до них будуть застосуватися закони, які не сьогодні й не вчора придумані, ці закони походять ще з радянського часу», – пояснює Олександр Поронюк.

Наразі Радіо Свобода, попри численні спроби, не вдалося додзвонитися на гарячу лінію Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, де можуть перебувати справи бійців, які чекають на суд у Старобільську.

Директор військових програм Центру Разумкова економічних і політичних досліджень, колишній заступник Міністра оборони Леонід Поляков пояснює, що відсутність потрібного озброєння для продовження бойових дій може братися до уваги, проте не звільняє від відповідальності. Надто якщо військові замість відходу на інші позиції повертаються додому.

«Якщо військовий склав присягу, то немає вже значення: чи місяць він на фронті, чи чотири. Це не може бути виправданням. Я в Афганістані два роки служив», – говорить експерт.

Кожен випадок є індивідуальним, потрібно залучати громадськість – Мосійчук

Колишній заступник командира батальйону «Азов», а нині голова Центру соціальної та правової підтримки учасників АТО Ігор Мосійчук переконаний, що кожен випадок звинувачених бійців індивідуальний, проте здебільшого йдеться про дезертирство.

«Я не в праві оцінювати кожен випадок. Так само не довіряю і прокуратору, тому вважаю, що кожен такий випадок має проходити через призму громадськості», – наголошує Ігор Мосійчук.

Тим часом військовослужбовці вже місяць чекають у стінах старобільського СІЗО на розгляд їхньої справи апеляційною судовою інстанцією щодо зміни запобіжного заходу. За словами родичів, наданого державою адвоката вони бачили востаннє всередині серпня. Мар’яна Юрків зверталася по допомогу і до Міністерства оборони, і до військової прокуратури, і до народних депутатів. Каже, що допомоги чи підтримки ні від кого немає.