25 травня 2016, Київ 21:49

    Політика

    Україна впритул не бачить своїх переселенців

    Ілюстраційне фотоІлюстраційне фото
    x
    Ілюстраційне фото
    Ілюстраційне фото
    (Рубрика «Точка зору»)
     

    Що не кажіть, але держава практично ігнорує своїх громадян, котрі, рятуючись від війни на Донбасі, переїхали в інші регіони України. Адже ці люди втратили таким чином, і не з власної волі, практично все – свою нерухомість, роботу, родичів та друзів, на допомогу яких ще вчора вони могли розраховувати.

    Ні, декому з них допомагають на нових місцях волонтери або місцева влада, співчутливі громадяни – усі, окрім самої держави Україна, котра мала б узяти турботу про переселенців на себе. Але тепер уже всім стало зрозуміло, що їй це не болить, і вона й надалі ігнорує досить таки вже величеньку діаспору власних громадян на власній території.

    Для того, аби зрозуміти, що це з боку держави є байдужість, яка межує зі злочином, достатньо уявити собі таке ж відсторонене ставлення до своїх громадян, які втратили житло та роботу, в будь-якій іншій європейській країні. Не виходить? У мене – теж.

    Та що там Європа! Та ж Росія пропонує тим таки біженцям із Донбасу по 24 тисячі рублів на місяць кожному, що становить приблизно 8 тисяч гривень. Звичайно, тут не обійшлося без цинічного імперського піару, але на Заході владні політики, а особливо пересічні його обивателі, порівнявши допомогу України своїм переселенцям з Донбасу та Росії – біженцям з Донбасу, можливо, починають уже трошки по-іншому ставитися до путінських одкровень про те, що Україна – то зовсім не держава, а лише штучне політичне утворення...

    Нашій державі ліньки навіть нас перерахувати

    Коли я у своїх попередніх публікаціях на «Радіо Свобода» припускала, що максимальна кількість переселенців з Донбасу досягне 200 тисяч людей, я, на жаль, помилилася. Бо вже сьогодні кількість лише зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб в Україні становить 295 тисяч 318 осіб. Але наскільки їхня реальна чисельність більша за цю цифру, можна тільки здогадуватися.

    Ясно, що коли твоя держава не хоче допомогти твоїй біді, тобі взагалі нема сенсу й реєструватися.

    Але наскільки множити в такому разі ті майже 300 тисяч, не знає ніхто.

    І тут іще одна неприємна для України новина: ООН володіє значно більш достовірною інформацією про наших переселенців, ніж їхня рідненька держава. І це дуже сумно як для неї, так і для нас – її громадян.

    Погодьтеся, лише дуже приблизно можна підрахувати кількість вимушених переселенців з Донбасу по спорожнілих містах – мільйонному Донецьку та півмільйонному Луганську. Але де докази того, що люди виїхали звідти, а не переховуються в підвалах та у власних домівках?

    До того ж, число людей, які виїхали з Донбасу в інші українські регіони та в Росію, є майже однаковим.

    Сьогодні біженці та переселенці починають уже потроху повертатися додому, але їхня максимальна кількість у найкращому разі не зможе перевищувати третину загальної кількості переселенців та біженців з Донбасу. Бо жити в «ДНР» та «ЛНР», за реальними даними їхніх власних референдумів, зголосилися не більше третини донбасівців. А перспективи звільнення тих територій від сепаратистів останнім часом, можна сказати, не проглядаються зовсім.

    Тож можна зробити знов таки неприємний для нашої держави висновок: проблема вимушених переселенців не розсмокчеться сама собою, як на те, схоже, дуже сподівалися наші високопосадовці.

    Чому ми не стали рідними дітьми у власній державі

    Сказати, що в України на переселенців просто не вистачає грошей, – значить, нічого по суті не сказати. Бо лише суми ПДВ, повернутого нещодавно урядом фірмам членів сім’ї Януковича, вистачило б на рік-другий утримання за державний кошт усіх потерпілих від військових дій на Донбасі громадян.

    Тому проблему байдужості держави до власних громадян, на мій погляд, слід шукати в пострадянській ментальності українських можновладців, яка апріорі передбачає зневажливе ставлення до пересічних громадян. Особливо до тих, хто не загрожує їм зброєю, на відміну від сепаратистів, які отримали від президента Порошенка, здається, все, чого бажали.

    І зовсім не важливо, чи ті беззбройні громадяни є патріотами України, чи навпаки – прибічниками Росії, бо така пострадянська держава чує лише дві категорії своїх громадян – тих, що зі зброєю повстали проти неї, та тих, яким її нібито демократичні очільники багато чим зобов’язані, – олігархам.

    А стосовно незадоволених таким ставленням до себе переселенців, то цю проблему наш політичний клас вирішив дуже просто, а головне – економно. Спочатку він поширив через ЗМІ свою впевненість у тому, що ми, переселенці, начебто самі винні в тому, що з нами сталося. Мовляв, ви ж самі хотіли федералізації – от і маєте.

    Для того ж, щоби в українців не було жодних сумнівів у цьому, в тих таки ЗМІ (особливо в інтернеті) стали поширюватися байки про те, як переселенці-донбасяни, переїхавши, скажімо, до Львова, майже всі вивішують там у вікнах своїх тимчасових помешкань російські прапори та починають тероризувати львів’ян. Що й казати, провладних журналюг, згідних поширювати подібну маячню, в нас завжди вистачало.

    Результати цієї цинічної брехні не забарилися. Сьогодні таким переселенцям майже ніхто в Києві чи тому ж Львові вже не хоче здавати квартири навіть за гроші, незважаючи навіть на те, що деякі з тих гнаних зробили для України на Донбасі значно більше за тих, хто відмовив їм у прихистку.

    За цей свій гріх останнім, можливо, доведеться відповісти ще на цьому світі, бо про плани Путіна відносно України не знає ніхто...

    Тому щиро раджу тим львів’янам та киянам, перш ніж відмовляти вимушеним переселенцям, не лише згадати біблійні заповіді, а й поспілкуватися з тими своїми гнаними співгромадянами. Не виключено, що вони зможуть довести вам те, що їхні прізвища є в «розстрільних» списках «ДНР» та «ЛНР».

    Зневагу до себе з боку держави тим українцям Донбасу ще можна перенести, бо вони розуміють, що та держава поки що ще не стала по-справжньому українською. Перенести ж зневагу до себе пересічних українців їм уже значно складніше. Бо це майже те саме, що тебе зраджують друзі або ж близькі родичі…

    Ірина Магрицька – вимушена переселенка

    Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода



    Щоб залишити коментар і мати більшу можливість у спілкуванні з іншими учасниками форуму, Ви можете зареєструватися. Частина важливих публікацій потрапляє і на сторінку Радіо Свобода у Facebook. Там коментувати можна без участі модератора.


    ПОВЕРНУТИСЯ НА ГОЛОВНУ
    Форум закрито
    Відсортувати коментарі:
    Коментарі
         
    від: Володимир Місто: Донецьк
    01.10.2014 08:47
    I work in Russian movie company but I habe not got any money because I am not at home. I feel warm relation from Russians. As I read "The trumpet major" I asked them to give me a letter that cartoon animation causes my presence in Russia and they have given me the document.

    But I do not understand how Ukraine could leave my parents,who are pensioners without support. I ask my father to go to United Kingdom as a refugee. I hope that there are good people in United Kingdom. They will shelter him.

    Irina, where are you now?

    від: лариса Місто: димитров
    01.10.2014 07:43
    Наше государство не просто плюнуло на людей из "зоны", оно создало все условия для вымирания тех, кто не смог её покинуть. Есть расхожая фраза: в Донецке остались только старики, бедняки и дураки.Так вот первые две категории вымрут сами(без пенсии, еды, лекарств), а последняя создаст "мощный генофонд" днровской нации. А на "прифронтовых" территориях сейчас делается многое, если не всё, чтобы "наказать" за возможные федеративные мысли. Например, около полмиллиона местных и полсотни тысяч беженцев живут без воды и фраза о том, что "решить вопрос не представляется возможным" накануне зимы ещё раз говорит о том, что в Украине спасение утопающих-дело рук самих утопающих.

    ДОЛУЧАЙСЯ!
    Facebook Радіо Свобода Twitter Радіо Свобода VKontakte Радіо Свобода Радіо Свобода в www.odnoklassniki.ru Радіо Свобода на Google Plus YouTube Радіо Свобода SoundCloud Радіо Свобода Підписка Радіо Свобода

    САВЧЕНКО НА ВОЛІ

    Відеопрограми Радіо Свобода

    «Донбас.Реалії» | Вибори в ОРДіЛО. Проводити чи ні? 

    РОЗКЛАД ПРОГРАМ

    Фотогалерея Савченко на волі: про ненависть, мудрість, мир і війну

    «Так, як ми повернули Надію, ми повернемо Крим та Донбас» – президент Петро Порошенко 

    Савченко. Повернення додому. Живий блог

    «Дякую, Завдяки вам я вижила!  І дякую тим, хто бажав мені зла – на зло я вижила!» – Надія Савченко вже в Україні 

    В Україні видали путівник мережею європейських комуністичних архівів

    «Ці архіви – не компромат. Вони дозволяють зрозуміти, чим насправді був комуністичний режим» 

    ВИБРАНЕ ВІДЕО

    Савченко помилували з гуманістичних міркувань – прес-секретар Путіна

     

    Міста у вишитих сорочках. Українці святкували День вишиванки

     

    Посол Франції в Україні Ізабель Дюмон виступила з оркестром у Харкові

    В інших ЗМІ
    В інших ЗМІ