Доступність посилання

ТОП новини

Для оборони Україна мала б використати досвід Швейцарії і Китаю – військовий експерт


Для оборони Україна мала б використати досвід Швейцарії і Китаю – військовий експерт
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:25:02 0:00

Гості «Вашої Свободи»: Володимир Лішавський, генерал-майор, начальник командно-штабного інституту, кандидат військових наук; Ігор Романенко, генерал-лейтенант, військовий експерт, екс-заступник начальника Генштабу Міноборони України.

Віталій Портников: Вітаю вас, панове, з Днем захисника Вітчизни, який буквально кілька хвилин тому встановлений указом президента Петра Порошенка! Я вважаю, що це прекрасна новина, що у захисників Вітчизни української є свій справжній день, своє справжнє свято!

Ваша Свобода
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:25:00 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

І за годину перед нашою зустріччю Верховна Рада України затвердила на посаді міністра Степана Полторака, колишнього командувача Національною гвардією.

Хто такий Степан Полторак?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:12 0:00


– Панове генерали, насправді це п’ятий міністр оборони України у календарному році і четвертий з моменту, як переміг Майдан.

І тут виникає питання: можливо, нам все ж таки потрібно визначитися з реальними завданнями міністра? Тому що для багатьох наших співвітчизників міністр оборони – це головнокомандуючий ЗСУ фактично. Вони так його сприймають. Для когось іншого – член уряду, який має відповідати за менеджмент ЗСУ.

І мені здається, що для того, щоб зрозуміти, якими є реальні завдання і сфери відповідальності міністра, треба з цим визначитися. Мені здається, що немає в цьому ясності для самої виконавчої влади, і для президента навіть немає досі ясності, якщо ми подивимося на досвід попереднього міністра оборони, пана Гелетея.

Ігор Романенко: На мій погляд, Ви підняли принципове питання у кадровому призначенні. Це і теоретичне, відповідно до вимог і Конституції, і пакету документів, які визначають обороноздатність, структуру наших силових структур, у першу чергу ЗСУ.

Управління ЗСУ, Міноборони складається з так званого «трикутника», на чолі якого є Верховний головнокомандувач, це є президент, якому підпорядкований, з точки зору застосування ЗСУ, теж головнокомандуючий, але начальник Генштабу зі своїм штабом, і є Міноборони на чолі з міністром, функції якого є воєнно-політичні.

Ненормальний кадровий підхід, п’ятий міністр в центральному міністерстві під час ведення державою війни. Попередники не змогли виконати функцію воєнно-політичну
Ігор Романенко

І всі ті оцінки, які були за ось ці півроку, це ненормальний кадровий підхід відносно того, що це п’ятий міністр в центральному міністерстві під час ведення державою війни. Які попередники не змогли виконати, не кажучи про першого, якщо рахувати від Лебедєва, але ті, які виконували, які були міністрами, функцію воєнно-політичну в першу чергу як міністра, потім забезпечуючи воєнно-фінансову, воєнно-економічну, взагалі воєнну забезпечуючу.

Тобто, на жаль, намагалися у більшій мірі керувати ЗСУ. А для цього є у стратегії президент і на рівні безпосереднього застосування є начальник Генштабу, яким є головнокомандувачем.

– Я, може, дивну річ скажу. Але мені здавалося, що у військових умовах (про це свідчить досвід військової історії багатьох країн, до речі, у тому числі колишнього СРСР) міністром оборони має бути прем’єр-міністр. Має бути особа, яка відповідає безпосередньо за розподілення ресурсів. А ЗСУ, як на мене, реально має керувати начальник Генштабу і апарат Генштабу. Вони мають відповідати за війну.

Володимир Лішавський: Ви правильно говорите.

Для мене армія – це що? Це складний організм. Дуже складний організм і складна система. Вона включає багато підсистем. Я зараз назву їх декілька. А Ви скажете, що кожна система не може існувати одна без одної. Це система комплектування, система забезпечення, система підготовки, система бойового та оперативного забезпечення, система інфраструктури, система соціального захисту військовослужбовців, система відновлення військової техніки, система озброєння і багато іншого. Якщо сказати, що одна система не має права на життя, значить, не буде армії.

І тому, коли ми будемо визначати завдання міністра оборони, воно буде лежати сьогодні у відкритій площині. Армія або готується до війни, або воює. Сьогодні армія і готується до війни, сьогодні армія і воює. І за рахунок великої кількості резерву, про яку систему я навмисне не сказав, тому що у мене була по цьому напрямку дисертація.

Чим більша чисельність збройних сил, тим менший потенціал держави, утримувати велику чисельність треба дуже великі кошти. Професійність людей на посадах, пріоритет для міністра оборони
Володимир Лішавський

Так що на сьогодні є пріоритетним для міністра? Він сьогодні, правильно отримавши завдання від президента, сказав, що треба створювати швидку, мобільну і потужну армію. Але досвід говорить наступне, що чим більша чисельність збройних сил, тим менший потенціал держави, тому що утримувати велику чисельність збройних сил, треба дуже великі кошти. І сьогодні ми так, отримуємо дуже великі кошти з бюджету, але вони йдуть і на грошове забезпечення всіх військовослужбовців. І тому тут треба зробити баланс відносно чисельності і відносно забезпечення. Це тільки баланс на підставі професійної підготовки.

Тому перша задача – професійність людей на посадах, як для мене, як пріоритет для міністра оборони.

– Тут є ще один важливий момент. От ресурси. Як говорить пан генерал, забезпечення військовослужбовців. У нас є величезна частина ЗСУ, які не задіяні в АТО, у якихось діях збройного характеру на лінії розмежування, є величезна кількість людей, які й досі знаходяться на західному кордоні країни. Правда ж?

Виникає питання: чи має країна утримувати велику армію там, де її не загрожують жодні виклики?

Ігор Романенко: У військовій справі принциповим питанням, підходом є зосередження зусиль на головному напрямку. Тобто стратегічно треба вибрати, де він? Він у нас зараз зрозумілий. Це схід. Але ми знаходимося в такому стані, я сказав би, майже в оточенні. Тому що північно-східний регіон – там росіяни тримають війська, південний регіон, Крим – росіяни мають там війська. До речі, це та смуга, яка є часткою «русского мира», про який формулював Путін як верховний головнокомандувач ворожої нам держави зі своїми збройними силами. І накінець – Придністров’я.

Тому ми, на жаль, вимушені (навіть зміцнення останнім часом і кількісне, і якісне) війська тримати на цих напрямках. Не в такому обсязі, як на сході, але ми повинні мати там війська.

Тому що, коли починалися дії у Криму, взагалі все було зосереджено після Криму на сході. І всі інші частки нашого кордону фактично нічим ефективно було захищати. І тут велика проблема. Тобто є об’єктивне.

І потім треба взагалі визначатися зі стратегією теоретично. І для цього виконати дві важливі вимоги часу до реформування ЗСУ. Вони полягають у тому, щоб виконати вимоги плану асоціації України до ЄС, 488 пунктів, серед яких є і відпрацювання нової редакції доктрини ЗСУ. Це вимоги ті, які полягають, якщо ми хочемо і прагнемо йти в ЄС, до ЗСУ, з їх боку. А ще важливіше і головніше полягає у тому, що є вимоги війни, яку ми ведемо, яка зараз не зупинена. І той досвід, яким ми вже маємо впродовж того часу, впродовж якого велася війна.

– Якщо говорити про військове будівництво, то ми 23 роки фактично мали модель радянської армії, яку ще до того ж розкрадали усі, кому не лінь. Але правда складається з того, що всі наші військові містечка, все зосередження армії залишалося там, де це було побудовано в радянські часи. А це означає, що на західних кордонах України, там, де визначили і не сьогодні, а позавчора напрямок євроатлантичного співробітництва.

От виникає питання: армія, яка знаходиться там, де її не потрібно бути, наскільки взагалі може бути ефективною?

Володимир Лішавський: Військове будівництво – складовою являється будівництво ЗСУ. Це одна зі складових. Тому що військове будівництво – це будівництво військової держави взагалі. І тому ви правильно підмітили, що ми всі навчання проводили на ту сторону. І ми театри воєнних дій знали напам’ять. Знали містечка, знали інфраструктуру, знали регіон.

– Тобто до Владивостоку Ви можете дійти з закритими очима?

Володимир Лішавський: Абсолютно правильно.

– Чи до Пшемишля.

Володимир Лішавський: Ви пам’ятаєте перший рух наших десантних колон. Вони заплуталися серед будівель, тому що не знали. Це треба вивчати театр воєнних дій. І, на жаль, Ви ж знаєте, сьогодні багато беруть наші військові карти у кіосках і по простих картах працюють, тому що не вистачало навіть можливості забезпечити в повному об’ємі ці питання.

Армію розвернули на 180 градусів. Розвернути всю інфраструктуру, тили, забезпечення дуже складно. Треба будувати оборону навколо всієї держави
Володимир Лішавський

І тому армію ми розвернули на 180 градусів. Розвернути армію – це одне. А розвернути всю інфраструктуру, тили, все забезпечення, підрозділи, які забезпечують життєдіяльність? Це дуже складно. І тому сьогодні треба будувати оборону навколо всієї держави. Тому що питання нацбезпеки полягає не тільки з якогось напрямку, а взагалі.

Я хочу підкреслити, яка ж помилка у мене як у начальника командно-штабного інституту. Я випустив за шість років 2,5 тисячі слухачів оперативно-тактичного рівня – командир батальйону, командир бригади. Ми вчили в академії, починаючи з бригади, дальше, дальше, дальше, оперативно-тактичний рівень. А військові інститути закінчували слухачі батальйонною тематикою. Вони ще їм не давали, а ми вже їм не давали.

А сьогодні основний підрозділ ЗСУ – це батальйонно-тактична група. І цей рівень підготовки слухачів втрачений. Коли він бачить противника і віддає розпорядження, а тут же приймають відповідне рішення в реальному часі, то це дуже складно. На жаль, ми до цього вже повертаємося. І наш університет взяв за основу все-таки підготовку слухачів оперативно-тактичного рівня з батальйонною тематикою.

– Давайте подивимося на опитування наших слухачів, що вони думають про можливості в цій ситуації нового міністра оборони?

Респондент: 24 роки розвалювали оборону України, а ви хочете, щоб він одними указами все повернув.

Респондентка: Треба Донецьк звільнити від сепаратистів, від російських військ. Я сама з Донецька. Перш за все треба, щоб наша земля була, Україна, щоб я не скиталася по Києву, по Франківську, щоб я заїхала у своє рідне місто, у якому прожила 30 років.

Респондентка: Треба налагодити логістику. Все! Не заважати, принаймні, волонтерам і прислухатися до них.

Респондент: Не треба Україні фахівців. Україні потрібні патріоти. Все! Фаховість, знання – це все таке. Прийдешнє, набувне. Ми бачимо, як «фахові» міністри оборони, як їхнє «фахове» оточення «фахово» нищать українців, «фахово» нищать українську армію. Ну, так для чого вони Україні?

– Я думаю, що потрібні фахові патріоти. Тому що патріот без фаху в армії – це просто пряма дорога до поразки.

Ігор Романенко: Так. Тому що професійна діяльність військових складається у дуже важких і непростих умовах. Інша справа, що за мирним часом перевірити рівень підготовки, можливо, на навчаннях. Не більше того. І тільки безпосередньо війна, як кажуть, для того, щоб звернули увагу на ЗСУ, потрібна хоча би маленька, але переможна. У нас йде і, мабуть, для держави і для народу не маленька. І бачите, черга як і перемог, так і якихось поразок. Тому це дуже складно.

Але я хотів би сказати про ще одну рису. На мій погляд, треба будувати на двох принципових основах ЗСУ. По-перше, про яку казав новий вже міністр оборони, мобільну і все решта. Але про таку армію казали 24 роки! Питання у тому, як забезпечити виконання програм, які були напрацьовані, але, на жаль, не були забезпечені фінансово і організаційно? І в цьому полягає дуже великий напрямок роботи для нового міністра.

Цією армією можна було на виклики, які на кордоні, включно з локальною війною, вирішити питання! Треба формувати підтримку на зразок швейцарсько-китайської. Треба народ підготувати і давати зброю. Тільки в такому разі ворог декілька разів подумає: чи починати ведення бойових дій?
Ігор Романенко

Крім того, цією армією можна було на виклики, які на кордоні, включно з локальною війною, вирішити питання! Але є окрема дуже важка і серйозна задача – протистояти нашому північному сусіду, дуже потужній державі. На мій погляд, це можна зробити не тільки протистоянням наших ЗСУ як таких, а цілою системою безпеки держави. Яка, на мій погляд, полягає у тому, щоб на теренах держави в умовах цього сусіда, агресивного до нашого народу і держави, треба формувати велику підтримку на зразок швейцарсько-китайської.

Тобто швейцарська – це цивілізований європейський підхід. А китайська – це в тому сенсі, що треба народ підготувати і давати зброю. Тобто, щоб ворог чітко представляв, якщо він піде одними збройними силами проти такої потужної армії дуже важко буде протистояти. Тому він повинен знати, що піднімається озброєний, підготовлений народ. І він це буде робити. І тільки в такому разі ворог декілька разів подумає: чи починати ведення бойових дій?

Тобто потужна армія і така система, про яку я кажу, потрібні не тільки для того, щоб безпосередньо вже вести воєнні, бойові дії, а для того, щоб ворог десять разів подумав: а чи починати? Тому що, як тільки понесли втрати росіяни, їх збройні сили регулярні, не тільки диверсійні загони, ГРУшні, ФСБешні, а безпосередньо регулярні, то це дуже серйозно почало впливати і соціально на обстановку в самій Росії. Не зовсім глибоко поки ще, але початок безумовно є і вплив на Путіна.

– Але це важливий виклик для військових. Тому що виникає питання: наскільки професійні військові можуть в такій ситуації створити систему, в якій вони дійсно координують з добровольчими батальйонами, з Нацгвардією, з тим всім, що пан Романенко називає, озброєним народом?

Володимир Лішавський: Наша безпека носить колективний характер. Чому? Хто сьогодні у нас носить пагони? ЗСУ, МВС, Державна прикордонна служба, МНС, СБУ.

Ігор Романенко: А Ви знаєте, що лісники носять? Дискредитація військових пагонах, на жаль, у нас відбулася.

Не хочу наводити, але пам’ятаєте Петра І? Його війна вчила. Я не хочу казати, як він до України. Це окрема тема. Але він зробив цю градацію і прописав, хто і як, і хто саме може військовий. До речі, зараз обговорюється. Не може бути лісник при пагонах і військовий при пагонах одним і тим же. Це ознака того, що ця людина повинна виконувати важливішу зовнішню функцію оборони держави, народу, кордонів.

Володимир Лішавський: До речі, міністр оборони закінчував академію ЗСУ. І той момент. Факультет, який я отримав, керував, то проходили навчання офіцери ЗСУ та інших силових структур. І всі командно-штабні навчання ми проводили у комплексі. Розумієте? Було розуміння свого місця у строю або і в бою. Сьогодні, як показав досвід, що кожна структура має свій вуз, свій заклад, і досягти взаємодії вже під час підготовки і проведення бойових дій дуже складно. Тому що є різне бачення своїх завдань.

А коли, я думаю, ми повернемося все-таки до того, де всі силові структури будуть проходити підготовку і командно-штабні навчання, інші види підготовки, то це дасть можливість дійсно розвивати правильну підготовку до бою і сам бій. Я думаю, що це наразі дасть змогу нам поліпшити систему управління, яка є ключовою під час ведення бойових дій.

– Пане Романенко, а що Ви закінчували, до речі?

Ігор Романенко: Я закінчив перший набір і випуск Національної академії оборони України на той час. Взагалі у мене чотири вузи, з яких три є військові.

– А Ви що закінчували, пане Лішавський?

Володимир Лішавський: А я закінчував академію Фрунзе.

Ігор Романенко: Я академію Калініна.

– Ви закінчували ось ці радянські академії, які були в Росії.

Ігор Романенко: Я закінчував радянську і оперативно-стратегічний факультет. Це вже третя.

– Це вже в Україні?

Ігор Романенко: Так.

– Що я мав на увазі? Я теж закінчував московський університет. Але у цьому є певна небезпека.

Ігор Романенко: Від нас усіх.

– Від нас усіх. Я тому й кажу. Я уявляю собі, де академія Калініна, де академія Фрунзе.

Ігор Романенко: Тоді ще Калініна. Імені маршала Жукова.

– Але є величезна кількість людей, які пройшли через всі ці російські, радянські тоді військові академії, які мають в голові навіть саму філософію російського ставлення до загрози.

Ігор Романенко: Тут небезпека для України. Я згоден.

– Це навіть не питання патріотизму. Це питання філософії ставлення до ворога.

Ігор Романенко: Безумовно. Але тут треба, щоб пройшли зміни в першу чергу у керівництва, саме у голові кожного з тих, хто займається обороноздатністю нашої держави незалежно від того, що він закінчував. Але це принципове питання. Тому що високої якості професіонал, але куди він буде направляти?

Лебедєв, будучи начальником фінслужби дивізії ще у Прикарпатському окрузі, відмовився підписувати присягу на вірність народу України!
Ігор Романенко

Наші два останніх міністри оборони – це ж взагалі! Лебедєв, будучи начальником фінслужби дивізії ще у Прикарпатському окрузі, відмовився підписувати присягу на вірність народу України! І у зв’язку з цим майором звільнився. Для того, щоб пізніше прийти міністром оборони і вирішувати питання обороноздатності нашої держави? Про що йде мова?! Тобто це якраз те, про що Ви казали. Що він з цим прийшов, він цього дотримувався, і він працював міністром з відповідним «підходом».

– Ідеологічним багажем.

Ігор Романенко: Абсолютно однозначно. І це, безумовно, підрив нашої боєздатності. І Міноборони.

Виховання особового кладу і лідерські якості, треба цим займатися набагато серйозніше
Володимир Лішавський

Володимир Лішавський: До речі, Ви, безумовно, правильно сказали. Та складова соціально зрозуміла. Але виховання особового кладу і лідерські якості дуже сьогодні показують, що треба цим займатися набагато серйозніше.

Чому? Ось такий невеличкий приклад. Перебуваючи з делегацією в США, я побачив, яке відношення їх до символіки, до державного прапора, до гімну. Повернувшись додому на нашу Батьківщину, я вирішив, що у мене в кожному класі буде карта України, малий державний герб, портрети державного керівництва і прапор. З мене трошки зробили, що дивак.

Але пройшли роки і перший прапор я встановив на будівлі тодішнього фасаду нашого факультету. І його встановлював кожного разу, тому що вітер його дуже калатав. Але я ставив сам зі своїми начальниками курсів. І зараз дивлюся, що все ж таки повернення до традицій, до державної символіки і створює той патріотичний підхід, що ми все ж таки зможемо створити навколо наших традицій українських символ наших ЗСУ, який буде в майбутньому непереможний для противника і незламний.

– Армія неможлива без духу. Якою техніка не була би.

Ігор Романенко: Є такий цікавий факт. Був випуск в нашій Національній академії оборони України. Верховний головнокомандувач, президент приймав участь у випуску. Це рівень оперативно-стратегічний. Тобто вищого військового керівництва. І оперативно-тактичний. Тобто середнього військового керівництва. Тобто це вуз потужніший, головний, який готує кадри, багато з яких вже приймають участь в АТО. На жаль, і загинули в цій боротьбі.

Але головний корпус цього вузу більше року тому… І це відбувалося на сторіччя цього закладу! Брат царя відповідав за будівництво юнкерського корпусу в Києві особисто. За нього будували і потам початок діяльності. Минуло сто років і колишній Верховний головнокомандувач наших ЗСУ Янукович відібрав у цього закладу головного національного головний корпус і віддав судам, які повинні були потім робити йому результати. Тому що він відчував, що народ буде проти.

  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG