30 червня 2016, Київ 13:19

    Політика

    Політика історичної «амнезії»: недозволена розкіш

    Пам’ятник провіднику ОУН Степану Бандері у Львові
    Пам’ятник провіднику ОУН Степану Бандері у Львові
    (Рубрика «Точка зору»)
     

    Днями чимало шуму в історичній частині FaceBook зчинило інтерв’ю Я. Грицака та Г. Касьянова «Новій Цюрихській газеті» на тему політики пам’яті у сучасній Україні та того, в який спосіб мала б формуватися пам’ять про актуальні події на Донбасі. Обидва шановні історики висловили думку, що ідеальним варіантом для України був би «іспанський варіант», тобто мораторій на державному рівні на будь-які історичні дискусії – при тому, що приватно дозволялося б висловлювати будь-які думки. Але держава принципово стояла б осторонь.

    Тож зразу зауважу: стверджувати, що «амнезія» дорівнює забуттю, дещо некоректно. Адже йшлося тільки і тільки про нейтралітет держави як структури в історичних суперечках. Причина проста – щоб не спровокувати ще одного громадянського протистояння, уже на ґрунті різної пам’яті про протистояння попереднє.

    Символом такого підходу стала могила усім загиблим на тій війні. Символічний надгробок зображає хрест, під яким написано: «Тут лежить Іспанія». Критики політики «державної амнезії» люблять згадувати, що пам’ятник було зведено руками переможених «лівих» під наглядом переможців. Тож на ділі «державна амнезія» отримала сумнівну пляму на репутації вже на старті.

    І, підозрюю, навряд чи могло бути інакше. Банально, але факт: пам’ять не стерти, а наслідки минулого в реальності мають звичку постійно навертатися на очі.

    В Іспанії цю політику застосували після закінчення громадянської війни. В українському випадку мораторій пропонується ввести щодо бойових дій УПА та діяльності ОУН. З одного боку, логічно: у сучасній Україні маємо конфлікт двох точок зору. З одного боку, переважна більшість населення Західної України та значна частина мешканців Центральної і Східної вважають вояків УПА борцями за українську державність, а саму армію – частиною українського визвольного руху. Їхні опоненти – прихильники трансформованого «радянського» погляду на історію України, згідно з яким УПА – це, як мінімум, явище локального характеру, як максимум – «фашистська організація», причетна до військових злочинів нацистів.

    Аргумент прихильників «амнезії» – надалі буду користуватися уже звичним для учасників дискусії терміном, попри його загальність – взаємна несумісність обох згаданих візій історії та велика відстань між історичним досвідом різних регіонів, що потенційно могло б спровокувати громадянську війну.

    Начеб усе логічно і справедливо. Але – якщо не приглядатися до різниць в іспанській та українській ситуації. Іспанія пройшла громадянську війну. І мораторій розпочався одразу ж по її закінченні. Щоб затягнулися рани. Щоб можна було обговорювати спільне минуле «без гніву і урази».

    В українському варіанті маємо начебто те ж саме протистояння двох сил. Але – чи ці сили репрезентували собою дві частини суспільства з несумісними поглядами? З одного боку це була Українська повстанська армія. З іншого – війська НКВД. Останні з’явилися у Західній Україні 1939 року внаслідок спільної з нацистською Німеччиною окупації території міжвоєнної Польщі. У 1941 році нацисти напали на своїх «союзників», які повернулися на раніше окуповані землі влітку 1944 року. УПА, сформована на добровольчій основі, продовжила опір. У такій ситуації армія, яка протистояла наступаючому окупантові, може тлумачитися тільки як національний опір. Цей опір тривав ще довго після війни. Аналогічна схема спрацювала у випадку Польщі, Литви, Латвії, Естонії.

    У всіх цих країнах боротьба з тоталітарним режимом стала частиною національної пам’яті як продовження традиції боротьби за свою свободу проти тоталітарної імперії СРСР. Логічно, що тим самим вона мала б стати і для українського суспільства.

    Тим більше, що за УПА не стояв державний апарат. Вони ще тільки мали здобути державу. НКВД було державною структурою. Причому повноваження цієї структури полягали у придушенні будь-яких антирадянських рухів.

    А якщо, озброївшись знанням історичних фактів рівня шкільного підручника, оцінити логіку запровадження «амнезії», отримуємо доволі дивний логічний ланцюжок. Виходить наступне: незалежна держава повинна відмовитися від вироблення традиції вшанування борців за цю незалежність, щоб не спровокувати протистояння з тими, хто досі підтримує погляд окупантів та виступає проти незалежності. І не те що окупантів – окупантів, які співпрацювали з нацизмом на державному рівні. Польщу ж разом терзали…

    І як вийти з цієї логічної суперечності?

    Мало того – прямо зараз правонаступник цих самих окупантів веде бойові дії проти незалежної України. Частиною війни, яка зараз ведеться проти України, є інформаційна війна. Основні посили якої дуже подібні на точку зору, пропоновану противниками УПА. Цей погляд уже був прописаний раніше. У такій ситуації наявність чіткої усвідомленої традиції боротьби за незалежність рівняється володінню ядерною бомбою.

    Виникає ще одне запитання до прихильників «амнезії» – яким чином у даній ситуації відрізняти власну думку людини від співпраці з окупантами? Яким чином не відняти у громадян України право на свободу думки і слова, але і покарати колаборантів?

    Якщо не мати притомної відповіді на всі поставлені у цьому тексті запитання, Україна опиняється перед дуже непривабливою перспективою. При запровадженні політики «амнезії» ми ризикуємо автоматично спровокувати вибух агресивних спроб нав’язування пострадянської візії історії решті країни. Не будемо дурити себе ілюзіями – досвід переконливо свідчить, що агресія до будь-якої іншої точки зору, крім власної – іманентна ознака більшості прихильників точки зору «УПА – фашисти» і далі по тексту. Також неясністю межі між особистою думкою і ідеологічним колабораціонізмом неминуче скористається одна сусідня держава – що вона робила вже не раз. А у держави і урядового апарату при політиці «амнезії» будуть зв’язані руки… Що далі? На агресію одних автоматично агресивна відповідь інших? Громадянська війна?

    Тому для України політика «амнезії», попри всю її позірну привабливість, – недопустима розкіш. Не можна в умовах війни з іноземною державою, яка активно експлуатує у своїй пропаганді точку зору, що у багатьох позиціях співпадає з точкою зору противників армії воюючої держави, пускати на цілковитий самоплив історичну освіту населення. Бо, як казав Бісмарк – «Битви виграють не полководці, а вчителі та священики».

    Тут зазначу, що йдеться про схему, прийнятну для імплементації шляхом задіяння державної системи освіти серед найширших мас суспільства. Вже ця необхідність змушує розробників такої традиції бути толерантними і уважними до нюансів пам’яті у різних регіонах країни. І вона ж змушує робити інтелектуальний підтекст максимально доступним для сприйняття – адже він розрахований на всіх, а не тільки на інтелектуалів. Суперечки серед останніх не припиняться ніколи. Але змушувати, що абсолютно всіх вдасться підтягнути до рівня фахівця – ілюзія. Смертельна ілюзія, яка дуже дорого коштуватиме.

    І ще одна різниця з Іспанією – останній бій УПА відбувся 1960 року. Іншими словами, ідеться про події, за найскромнішими оцінками, 50-річної давності. Отже – емоції і пристрасті давно вляглися. І говорити не те, що можна, а й треба.

    Олеся Ісаюк – історик, Національний музей «Тюрма на Лонцького», докторант Університету Марії Склодовської-Кюрі (Польща)

    Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода



    Щоб залишити коментар і мати більшу можливість у спілкуванні з іншими учасниками форуму, Ви можете зареєструватися. Частина важливих публікацій потрапляє і на сторінку Радіо Свобода у Facebook. Там коментувати можна без участі модератора.


    ПОВЕРНУТИСЯ НА ГОЛОВНУ
    Форум закрито
    Відсортувати коментарі:
    Коментарі
         
    від: Єльніков Дмитро Місто: Львів
    04.11.2014 22:35
    Я дякую пані Ісаюк на звернення уваги щодо важливого аспекту - інформаційної війни. Але у цілому змісті статті я би виділив три неточности, або й просто підміни понять, які свідчать про суб'єктивну однобічність поглядів автора. 1. "...З одного боку це була Українська повстанська армія. З іншого – війська НКВД". УПА і НКВД були 50-60-70 літ тому. Нам же ідеться про сучасність. І питома більшість із тих, хто вважає сьогодні "бандитами" й "колаборантами" українських повстанців не є онуками співробітників НКВД. Це абсолютно цивільні обивателі, при цьому цілком українці, яким протягом кількох поколінь апарат СССР планомірно прищеплював відповідну думку. Один фермер на Поділлі мені так і сказав, коли ми збирали підписи за визнання УПА учасниками Визвольних змагань: "Розумієш, нам все життя розказували одне, тепер говорять інше..." Натомість ці ж українці (і галичани у тому числі, - не треба ідеалізувати!) активно колабораціонували із совєтською владою. Роман Шпорлюк, наприклад, іще тоді, у часи існування СССР, звертав увагу на вагомий і прикрий момент: народи инших, не слов'янських, або ж не европейських республік цієї імперії не розрізняли росіян від українців, - українці, які ж бо там і говорили російською, були представниками колонізаційної системи. В мого батька, який завше вважав себе українцем, і який пропрацював тривалий час на Півночі, були неприємности із саха (якутами), бо він був для них росіянином. І т.д. Усе значно складніше і свіжіще аніж дилема УПА-НКВД. 2. "...Не можна в умовах війни з іноземною державою, яка активно експлуатує у своїй пропаганді точку зору, що у багатьох позиціях співпадає з точкою зору противників армії воюючої держави, пускати на цілковитий самоплив історичну освіту населення". Можливо варто уважно перечитати мені, але не думаю аби Я.Грицак, професор, а себто викладач історії міг казати щось подібне, що не буть про "самоплив" історичної освіти... 3. Стосується першого, - твердження про те, що емоції і пристрасті навколо теми УПА, або СССР "давно вляглися" красномовно заперечують бодай коментарі одразу нижче статті. Власного висновку я не маю остаточного, але думаю має бути якийсь збалансований підхід. Абсурд, аби в умовах нової війни по-суті з Москвою (нехай і гібридної), яка настала через півстоліття після тієї, що її вела УПА, тоді, коли самих вояків армії вже майже не залишилось серед живих просто за віком, вони й досі залишались ніби на нелегальному становищі у державі, яку ж ніби то й виборювали. Але не меш важливо й дивитись у прийдешнє.

    від: Ернст Місто: Харків
    28.10.2014 22:23
    Бісмарк – «Битви виграють не полководці, а вчителі та священики».
    Ось тому Путя і призначив у нас українофоба Табачника міністром освіти та забудував кожне село храмами УПЦ (МП)!

    від: Роман Місто: Ялта
    28.10.2014 17:18
    Дуже добре написано, але висновок не вірний. Злочини не мають давнини. Якщо на сході вважають УПА злочинцямі і через 50 років- то це не пропаганда, це у людей у крові на генному рівні. Шукати треба героїв, які є героями для всієї України. А так своїми діями про героїзацію ви лише розкололи країну у 2004 на політичному рівні, а у 2014 цей розкол призвів до війни. І щоб це зрозуміти не треба бути істориком, треба бути відвертим перед самим собою. "Доскакалися!!!" Про війну з "сусідом" коментувати не буду. Гріх втлумачувати щось хворим людям.

    від: Ернст Місто: Харків
    28.10.2014 17:15
    "Народ, не имеющий национального самосознания – есть навоз, на котором произрастают другие народы."

    Петр Аркадьевич Столыпин
    У відповідь

    від: Анонім Місто: Север
    29.10.2014 11:25
    Эрнст. А что УПа есть выражение национального самосознания? С каких делов ? Граждане Польши определяли сознание всех украинцев? тем более Нюрнберг четко определил роль колаборационистов в той войне.
    У відповідь

    від: Анонім Місто: Север
    29.10.2014 19:33
    Аноним. Вы внимательно читайте ,что там написано.Конкретно в материалах Нюрнберга не указано не о колаборационистах Литвы или Эстонии или Франции или Хорватии.
    Слишком много чести было бы оказано всем этим мелким негодяям на уровне такого суда. Просто он осужден для всех.
    У відповідь

    від: Анонім
    29.10.2014 16:20
    Ты Врешь! В Нюренберге УПА не была осуждена и даже не рассматривалась как коллаборационистская организация, Бандера тоже не был фигурантом процесса. Коллаборантами были признаны власовцы и триколор власовский - символ коллаборационизма русского. Нужно не лгать по методичке , а приводить факты.

    від: Иван
    28.10.2014 17:13
    Нельзя идти на поводу глашатаев кремля и примкнувших к ним подпевал - они сходу называют фашистами всех подряд на кого нападают. Нужно четко показывать что с фашистами и пособниками нацистов, союзниками в 1939-1941годах были СССР и Германия, проводившие совместные боевые операции и парады.
    У відповідь

    від: Анонім
    30.10.2014 15:10
    Да я-то внимательно читаю.... Коммуняки настойчиво требовали в Нюренберге осудить и УПА и Бандеру, но получили отлуп. Скажи лучше про Власова и ТРИКОЛОР - осужден Власов и символика РОА или нет?
    У відповідь

    від: Анонім Місто: Север
    31.10.2014 15:48
    Аноним ,Ты тут вытворяешь вещи по Резуну, тогда скажи кто выиграл войну ? УПА и краины Заходу? Что непонятно,что война это Сталинград и Курск прежде всего,а остальное сопливые нац дИмАкраты без тех битв 10 тыс лет воевали за самостойность.
    У відповідь

    від: Анонім Місто: Север
    29.10.2014 11:30
    Иван.Я не п ойму ,где СССР и Германия проводили совместные военные действия? .Вы имеете ввиду битву подМосквой в декабре 1941 года.Это своместные такие действия были?
    И причем тут парады-после парадов был Сталинград и была Треблинка и Бабий Яр ,в котором некоторые люди ходили в жовто-блакитных повязках.Это то же все оказывается совместно.
    У відповідь

    від: Анонім Місто: Север
    30.10.2014 10:38
    А в каких делах здесь вообще поляки.Резуна сказки -это предвзятая публицистика ,а не история.
    Для СССР и Советской Украины война началась 22 июня.
    Поляки пусть считают как они хотят -это их право.
    У відповідь

    від: Анонім
    29.10.2014 20:42
    "Я не п ойму ,где СССР и Германия проводили совместные военные действия?"
    Северный, спроси у поляков. Возможно поймёшь, хотя вряд ли, случай очень запущенный.

    від: Вадим Михайлович Місто: Київ
    28.10.2014 17:01
    Цілком приймаю цю позицію шановної пані Олесі. Конче необхідно кожному українцю знати свою історію, правдиву а не написану за кордоном. Дуже велика роль тут саме Держави, її керівництва, яке повинно мати мужність сказати на біле - біле. Але вкрай небезпечно обходити "гострі кути" в діяльності ОУН-УПА. Необхідно визнавати її помилки і часто трагічні, повязані з необгрунтованим терором по відношенню до певних верств населення. Не все було гарно. Але визнаючи помилки у боротьбі за визволення ми зможемо примирити непримиримих.
    У відповідь

    від: OlegRoman Місто: Bratislava
    29.10.2014 21:37
    Маєте рацію пане Вадиме з Києва. Однак найбільшими, наймудрішими знавцями героїчної історїї України подають себе примітиви-рашисти, сміття такі, як "Анонізм с Сєвєра". Щастя - є в Україні, у світі науковці з великої букви.
    З повагою до Вас.
    Bratislava Praha.
    У відповідь

    від: Анонім Місто: Север
    30.10.2014 10:45
    Олегроман.На стороне Красной Армии воевало 4 млн украинцев и 800 тыс было у партизанах.Менее 300тыс было у бандеровцев. Вам это ни очем не говорит?. А весь промпотенциал работающий на войну? От Запорожья и до Харькова и Киева был вывезен на Урал -это еще милионы украинцев. Этого что не было ? зачем переповторять сказки Резуна про парад в Бресте и прочую Туфту.Это какое он значение имело в войну.?
    Вся абсолютно вся Советская Украина в оевала за Советскую власть и за Советский строй и они победили.
    То же можете почитать у лучшего академика страны Зиновьева(кстати диссидента) Только в отличие от многих ,высланный на Запад, он не вонял ,как многие ,на свою Родину.

    ДОЛУЧАЙСЯ!
    Facebook Радіо Свобода Twitter Радіо Свобода VKontakte Радіо Свобода Радіо Свобода в www.odnoklassniki.ru Радіо Свобода на Google Plus YouTube Радіо Свобода SoundCloud Радіо Свобода Підписка Радіо Свобода

    СПЕЦПРОЕКТ

    Комсомольськ чи все ж Горішні Плавні?

    ВІДЕОПРОГРАМИ

    «Донбас.Реалії» | Чи ефективна місцева влада в «сірій зоні» на Донбасі? 

    РОЗКЛАД ПРОГРАМ

    ІНФОГРАФІКА

    Василь Сліпак на майдані Незалежності під час прощання із загиблими бійцями «Правого сектору». 14 червня 2016 року

    Загибель воїна-співака. Він приїхав із Франції, щоб захищати Україну

    «Голос Василя Сліпака, його «Слава Україні!»… Він вже був легендою, бо не кожен оперний співак може поїхати на фронт» 

    Українська мова. Її статус в Конституції досі ігнорує нинішня влада

    20 років Конституції України: боротьба за реальний статус української мови триває 

    Вселенський патріарх Варфоломій (посередині) та лідери світових православних церков на Всеправославному соборі. Іракліон, 20 червня 2016 року

    На Всеправославному Соборі українське питання обговорювали в кулуарах – Самохвалова

    «Якщо Синод Константинопольського патріархату захоче видати грамоту визнання – це робить нашу Церкву – Київський патріархат – легітимною і визнаною у світі» 

    ОБРАНЕ ВІДЕО

    В інших ЗМІ
    В інших ЗМІ