Доступність посилання

ТОП новини

«Чи я буду жити?» – слова пораненого важко буде забути – лікар Тарас Кльофа


Тарас Кльофа
Тарас Кльофа

Львів – Цивільні лікарі у Львові всілякими шляхами уникають поїздки на Схід. Натомість військові медики пишуть рапорти з проханням відправити їх у зону бойових дій. Понад три місяці під кулями рятував бійців лікар Львівського військового госпіталю Тарас Кльофа. На Донбасі він побував двічі.

Десять років тому Тарас Кльофа у складі миротворчої місії працював в Іраку. Тоді світові медіа облетіла вістка, що життя іракського поліцейського врятували українські лікарі. Оперував пораненого львівський лікар Тарас Кльофа.

Наша бригада з Іраку не привезла шістьох осіб. Це здавалося нам дуже багато. Якщо порівняти ці два епізоди з мого життя, то Ірак був легкою прогулянкою
Тарас Кльофа

«В Іраку разом з колегами був вісім місяців. Кілька місяців, як вже йшла війна в Україні, ми зустрічались і говоримо: «Чи ти міг повірити у 2004-го у те, що через десять років ти проїдеш Україною в бронежилеті, із зарядженою зброєю?». Якби таке хтось тоді сказав, то ми б йому просто розсміялися в обличчя. Наша бригада з Іраку не привезла шістьох осіб. Це здавалося нам дуже багато. Більше тридцяти були поранені, це було дуже і дуже багато, маса людей за вісім місяців. Якщо порівняти ці два епізоди з мого життя, то Ірак був легкою прогулянкою у плані того, що стосується медицини. Бо ті втрати, які вже понесла українська армія, українські родини, народ у цій війні, вони просто не співмірні з миротворчими місіями, в яких брали участь українські військові», – розповідає лікар.

Якогось дня Тарас Кльофа разом із колегами мобільної лікарсько-фельдшерської групи на Луганщині виніс з поля бою і надав допомогу семи пораненим. Через пару днів, коли почались активні бойові дії, рахунок йшов на десятки. Досвід, здобутий в Іраку в якості військово-польового хірурга, каже, дуже знадобився на Донбасі.

Проблема – швидко довезти поранених

З 27 травня до 3 серпня медична група мігрувала з місця на місце, звідки надходила інформація про поранених. Медики мали три автомобілі – санітарний, той, у якому возили обладнання і речі, і для перевезення поранених. Вони стабілізували стан бійців і відправляли їх у найближчий Харківський військовий госпіталь.

Найбільшою проблемою є вчасно доставити пораненого з поля бою до лікаря, який може надати кваліфіковану спеціалізовану допомогу
Тарас Кльофа

«Найбільшою проблемою є вчасно доставити пораненого з поля бою до лікаря, який може надати кваліфіковану спеціалізовану допомогу. Чим цей проміжок часу коротший, тим більші шанси у пораненого, – розповідає лікар. – Якщо він провів у Луганську два тижні з побитою рукою чи ногою, то туди приєднується вторинна інфекція, починаються різні ускладнення. А потім це відбивається на стані здоров’я, на шансі залишитись з двома ногами і руками. Передусім важливо відпрацювати механізм евакуації пораненого з поля бою на етап надання вузькоспеціалізованої допомоги, а вже потім відправити в госпіталь».

Тарас Кльофа пригадує, що через руки львівських і харківських медиків одного дня пройшло 138 поранених бійців. Використовували не лише операційні столи, а всі, які були вільні.

Звикнути до крові можна, але не можна змиритись з думкою, що щойно бачив людину, говорив із нею, а через дві години її привозять, якщо не мертвою, то пошматованою
Тарас Кльофа

«Звикнути до крові можна, але не можна звикнути і змиритись з думкою, що щойно бачив людину, говорив із нею, а через дві години її привозять, якщо не мертвою, то пошматованою, побитою, пригніченою. З тим дуже складно буває. Пригадується випадок, коли ми вперше виїхали десь о пів на шосту ранку на блокпост, по якому був обстріл. Нам повідомили про трьох поранених. Ми їх забрали з-під мінометного обстрілу. Очі того хлопця, в якого була прострілена шия і запитання: «Чи я буду жити, доктор?», важко буде забути до кінця життя…» – розповідає медик.

Моральний дух дуже високий

Недоспані ночі, а ще – ночівля, де доведеться, але ніхто не нарікав. З мобільної групи, до якої входив Тарас Кльофа, було поранено трьох осіб. Ставлення місцевого населення було дуже різне не лише до бійців, але й до українських військових медиків і навіть серед луганських лікарів. Останні просили львів’ян повертатись додому: мовляв, самі з «ополченцями» знайдуть порозуміння. Витік інформації не був рідкістю.

«Скажімо, дзвонять з якогось сектору, щоб українські військові надали свої координати. Дають точку, але не розташування своєї колони, а десь за півтора кілометри. Через п’ять хвилин у вказаному місці залпи градів. Чи слухали ефір, чи передавали інформацію? Такого просто не має бути, а таких випадків було десятки», – розповідає Тарас Кльофа.

Українським бійцям бракувало військового досвіду, це ставало причиною поранень і загибелі. Вчились воювати вже на місці, по ходу, розповідає лікар. Більшість мобілізованих чоловіків не тримали зброї у руках, не кажучи вже про якісь елементарні навики ведення бойових дій.

Я переконаний, що регулярну армію слід підтримувати і посилювати
Тарас Кльофа

«Запитую у військових, коли тримав автомат, а він мені каже, що під час присяги, – розповідає лікар. – Але вчилися на ходу і дуже непогано. Дякуючи покійному Ляшенку, комбату, який загинув один з перших…Покійному Стьопі Горобцю…Ці люди підготували справжніх бійців. Але я переконаний, що регулярну армію слід підтримувати і посилювати».

Це – наша земля, нехай по ментальності не наша, але це територія України, то чому ми маємо її комусь віддавати?
Тарас Кльофа

Тарас Кльофа відзначає дуже високий моральний дух серед українських воїнів. Люди після бою залишались живими і вже через два-три дні були готові до виконання завдання. «Можна сказати, що це спрацьовувало, що війна накриває, але мені видається, що людина прекрасно розуміє, що це – наша земля, нехай по ментальності не наша, але це територія України, то чому ми маємо її комусь віддавати? Забирають Донбас, завтра захочуть Херсон, Миколаїв, Одесу, а там Львів і Тернопіль. Тоді держави просто не буде. Питання стоїть дуже гостро».

Держава не має права забути бійців

Лікар вірить, що з часом повернеться до звичного способу життя, але навряд чи вже буде таким, як до поїздки на Схід. Люди, яких рятував, які залишились у зоні бойових дій, будуть із ним усе життя. Втім сьогодні Тарас Кльофа більше переймається не власними емоціями, а станом бійців, які дуже по різному дають собі раду з пережитим:

Важливим є внутрішній стан бійців, з ними мають працювати психіатри і психологи
Тарас Кльофа

«Важливим є внутрішній стан бійців, з ними мають працювати психіатри і психологи. Вони переживають посттравматичний синдром і таких пацієнтів вже є маса і буде ще більше. Нікого не можна засуджувати, не побувавши там, не занурившись у ту війну».

Лікар навіть не хоче допустити думку, що держава може відвернутись від поранених, від родин тих, які втратили синів і чоловіків у військовому протистоянні. А ще він сподівається, що у владі працюватимуть фахові і порядні люди. Бо в іншому випадку це зрада тих, хто відстоює рідну країну.

Тарас Кльофа удостоєний ордена Данила Галицького. Каже: за намагання допомогти людям, з якими був поруч…

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG