Доступність посилання

ТОП новини

Телебачення для Донбасу мають робити люди з Донбасу – директор телеканалу «Бєлсат»


Аґнєшка Ромашевська-Ґузи
Аґнєшка Ромашевська-Ґузи

На пропаганду не можна відповідати пропагандою, бо люди перестануть вірити всім, вважає директор телеканалу «Бєлсат» Аґнєшка Ромашевська-Ґузи. В розмові з Радіо Свобода вона наголосила, що найважливіше в її роботі було дати можливість самим білорусам розповідати про себе. Таку ж пораду вона має і для тих, хто обмірковує програми для Донбасу: дати людям можливість розповідати про своє життя, максимально залучити до програм самих мешканців цього регіону.

Перевагою сателітного сигналу є те, що його практично не можна заглушити. Але, щоб приймати сателітний сигнал, потрібно мати сателітну антену, а вони є дуже помітні

– Я мушу наголосити, що я не маю досвіду організації медіа-проекту в умовах війни. Це є цілком інша ситуація, ніж та, яку ми маємо в Білорусі. У Білорусі є авторитарний режим і відсутня свобода слова, особливо в електронних засобах масової інформації. Але на Донбасі іде війна, і в цьому сенсі мій досвід, звичайно, є обмежений.

Щодо технічного боку справи, то я можу виділити дві засадничі речі. Ми доставляємо свій сигнал двома способами – супутником і через інтернет одночасно. Перевагою сателітного сигналу є те, що його практично не можна заглушити. Але, з іншого боку, щоб приймати сателітний сигнал, потрібно мати сателітну антену, а вони є дуже помітні. І тоді постає питання, як до них ставиться місцева влада.

У перший час нашого мовлення на Білорусь з наявністю сателітних антен намагалися боротися – забороняти, вимагали якихось дозволів ледь не в архітектурному відомстві, мовляв, сателітні антени жахливо виглядають і псують архітектурний ансамбль вулиць. Але потім влада заспокоїлася. Думаю, що адміністрація президента Олександра Лукашенка вирішила, що ми і так довго не проіснуємо, і нема сенсу витрачати сили на боротьбу з проектом, що проіснує півроку-рік. Таких ініціатив заходу було досить багато на той час, і він сподівався, що і на наш проект чекає та сама доля.

А другою причиною, думаю, було те, що сателітна антена давала можливість дивитися не лише «Бєлсат», але і інші програми, розважальні в основному, то влада не хотіла входити в конфронтацію з суспільством, забороняючи людям розважатися. Диктатори не люблять забороняти розваги своїм підданим.

А щодо інтернету, то головною проблемою є його швидкість. Для того, щоб дивитися телебачення по інтернету, потрібно мати потужний інтернет, а таких можливостей на більшості території Білорусі немає. Боюся, що і в Україні, особливо на Донбасі, і особливо в сільських місцевостях, також немає.

І, повертаючись до питання вибору платформи, ми вирішили робити телебачення тому, що телебачення має авторитет, якого не мають на пострадянському просторі інші ЗМІ. Це є засіб інформації, який нав’язує свою думку, на ньому Радянський Союз тримався свого часу, і тримаються інші режими зараз. У порівнянні з інтернетом, чи іншими носіями інформації, він не вимагає власної активності, там подається все готове, а до того ж, телебачення має офіційний характер, авторитет: «По телебаченню повідомили». А інтернет такого характеру не має.

– В Україні зараз обговорюють не лише те, як передавати сигнал на Донбас, цим уже займається новостворене Міністерство інформації, але і те, що передавати, чи потрібно просто відновити українське мовлення на Донбасі, чи створювати якісь спеціальні передачі для Донбасу, чи намагатися розвінчувати російську пропаганду, чи створювати власну концепцію відповідального, базованого на високих журналістських стандартах інформаційного мовлення. Як Ви вирішували ці питання?

Ми на «Бєлсаті» готували повідомлення таким чином, щоб у людей не створювалося враження, що ми займаємося контрпропагандою

Російська пропаганда проблем не має. В них все просто: «Є американські спроби відірвати Україну від Росії. Ми захищаємо «русский мир». Це такі абсурдні історії, але вони дуже прості для сприйняття

Якби я намагалася робити це телебачення з Варшави, я б ніколи його не збудувала

– Ми на «Бєлсаті» звертаємо увагу на декілька аспектів. По-перше, інформація про поточні події. Для багатьох людей альтернативна подача інформації – це вже пропаганда, бо вони не звикли бачити альтернативних точок зору. І тут перед нами поставало питання, як готувати повідомлення таким чином, щоб у людей не створювалося враження, що ми займаємося контрпропагандою. Бо вони вже мають ту пропаганду з одного боку, і якщо з другого боку також почнуть змішувати правду і неправду, то люди перестануть вірити кому-небудь, і чому небудь. І в цьому випадку перемагає офіційна пропаганда. Бо для неї не так важливо довести свою точку зору, як не допустити правдивості альтернативної. Тому, спосіб, яким ми говоримо, відрізняється від радянської пропаганди тим, що ми є виважені і спокійні. Так, нам тут також закидали, що ми є «антилукашенківські», але ми намагаємося уникати цього навіть у тональності.

Але тут є ще одна проблема. Якщо входити в усі деталі і висвітлювати ситуацію з п’ятьох сторін, то її стає неможливо подати чітко і зрозуміло в телевізійному матеріалі. А російська пропаганда з цих проблем не має. В них все просто: «Є американські спроби, наприклад, відірвати Україну від Росії. А ми тут маємо захищатися. От ми і захищаємо «русский мир». Це такі абсурдні історії, але вони дуже прості для сприйняття. І от питання, як будувати альтернативний наратив.

Ми зрозуміли головне: телебачення мають формувати місцеві люди, в нашому випадку білоруси. Якби ми тут з Польщі почали формувати цей месидж, ми б поняття не мали, як з ними розмовляти.

Тому послання для Донецька мають формувати люди з Донецька, бо вони розуміють, як розмовляти з людьми, які там живуть, які розуміють ментальність своїх сусідів, навіть їхні помилкові уяви про навколишній світ.

Якби я намагалася робити це телебачення з Варшави, я б ніколи його не збудувала. Ми надаємо технічні можливості, але 80% програм робляться або білорусами в самій Білорусі, або нашими білорусами в Білостоці, Вільнюсі та Варшаві. Тому дуже важливо, щоб цим мовленням займалися місцеві, бо конструювання цього месиджу з поза цього середовища є надзвичайно складним.

– Окремим, і, мабуть, нелегким питанням для Вас був вибір мови. В Україні це питання також викликає суперечки, бо, з одного боку, найпоширенішою мовою Донбасу є російська мова, але з іншого боку, там є чимало україномовних громадян, для яких мова є питанням культурної та навіть політичної ідентифікації, і важливо для них не почуватися зрадженими Україною. Як ви вирішували це питання?

Нас багато разів переконували перейти на російську. Але ми врешті решт вирішили на користь білоруської мови

– Так, це є складне питання. Нас багато разів переконували перейти на російську мову з огляду на те, що це є найпоширеніша мова в Білорусі. І це правда. Але ми врешті решт вирішили на користь білоруської мови, бо ми поставили собі за мету не лише повідомляти новини, але і будувати громадянські почуття білорусів. Це не означає, що ми хотіли когось виключати, навпаки, ми вважаємо, що громадяни мають право говорити тією мовою, якою вони хочуть.

І тому, ми, наприклад, вирішили не перекладати російську мову в репортажах. Також ми не перекладаємо російськомовні фільми. Але офіційною мовою каналу є білоруська. Я би сказала, що це люди, які хотіли в нас працювати і робити це телебачення, вирішили, що це є питання національної ідентичності. Це було їхнє рішення, а не моє. Але, з іншого боку, я знаю, що якби ми змінили мову, каналу б не було. «Бєлсату» по-російськи б не було.

Але я знаю, що в цьому питанні не можна бути фанатичним, бо це би означало образити тих людей, які не вміють, не можуть, не вивчили, соромляться говорити білоруською. І немає нічого гіршого, щоб цих людей ображати. Але і для багатьох з них питання мови є питанням національної ідентифікації.

Не знаю, яка точно ситуація на Донбасі, але, думаю, там мають бути присутні обидві мови. Бо важливо дати їм висловитися, важливо, щоб вони відчули, що їх чують, бо в них таке відчуття є, що їх досі не чули. Одночасно важливо уникнути ситуації, коли б вони відчули, що їх змушують до чогось, щоб не створити в них відчуття «примусової українізації». Ці зміни мають бути поступові. І ми до цього так само дуже обережно підходили. Бо для нас було важливо підтримати білоруську культуру в ситуації, коли в самій Білорусі створюються умови для її відмирання.

На нашому каналі, між іншим, дуже важливу роль відіграють історичні питання, питання історичних зв’язків. У випадку Донбасу, думаю, це було б складно, але і корисно, бо це складний регіон. У нашому випадку в нас є два підходи, ми показуємо історичний спадок цього краю, а також ми даємо слово місцевим людям, бо ми знаємо, що люди люблять говорити самі про себе, про історії таких самих людей, як вони, про свої власні історії. І для нас дуже важливо дати їм слово. Люди багато пропонують ідей для наших репортажів. Про всі свої щоденні проблеми і про історію, від того, якою була історія їхньої родини, і до того, як відремонтувати старі «хрущовки».

  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG