29 червня 2016, Київ 08:25

    Суспільство

    Путін – це спадкоємець Гітлера – в’язень концтабору «Аушвіц»

    Найстрашніше було бачити, як гнали людей, дітей у крематорій – Анастасія Гулей

    Найстрашніше було бачити, як гнали людей, дітей у крематорій – спогади в’язня «Аушвіца»i
    X
    Марічка Набока
    26.01.2015
    Путін – це спадкоємець Гітлера, впевнена 90-річна Анастасія Гулей, в’язень концтабору «Аушвіц». У 1943 році 17-річну дівчину забрали з дому – після того як вона вже двічі тікала з мобілізації до примусової праці. З Німеччини вона знову втекла – до Польщі. Де її все ж зловили, і відправили до концтабору. Коли на руці їй викололи номер – дівчина впевнилася: звідси дорога одна – до крематорію. Після того вона потрапила в «Бухенвальд», а згодом – в Берген-Бельзен, який у 1945 році визволили англійські війська. (Використане відео з фільму «Освенцим» 1945 року)
    Найстрашніше було бачити, як гнали людей, дітей у крематорій – спогади в’язня «Аушвіца»

    Путін – це спадкоємець Гітлера, впевнена 90-річна Анастасія Гулей, в’язень концтабору «Аушвіц». У 1943 році 17-річну дівчину забрали з дому – після того як вона вже двічі тікала з мобілізації до примусової праці. З Німеччини вона знову втекла – до Польщі. Де її все ж зловили, і відправили до концтабору. Коли на руці їй викололи номер ­– дівчина впевнилася: звідси дорога одна – до крематорію. Після того вона потрапила в «Бухенвальд», а згодом – в Берген-Бельзен, який у 1945 році визволили англійські війська.

    І хтось доніс, що я дома. І вони йдуть: староста, секретар, і поліцай. Кажуть, якщо не підеш, мати заберем

    Було мені 17 років. Домівка моя Полтавська область, Пирятинський район, село Грабарівка. Мене в 1943 році 8 серпня забрали. Це після того, як уже у в’язниці сиділа, що в Тернові. А тоді вже з Тернова в Освенцім. Мене дома спіймали. Я два рази перед тим тікала з мобілізації в остарбайтери. Ну на третій раз прийшла, додому взяти харчі, знов кудись поїхати. І хтось доніс, що я дома. І вони йдуть: староста, секретар, і поліцай. Кажуть, якщо не підеш, мати заберем. І все, забрали мене уже, під конвоєм одну. І відвезли до Пирятина, то був збірний пункт, з усього району туди звозили. Там держали, а потім на Київ.

    Приїжджали купці, набирали собі робочу силу, то 100 чоловік, то 50, то 30

    Повезли у місто Щецин. А там великий табір на піску. Нас там держали. Приїжджали купці, набирали собі робочу силу, то 100 чоловік, то 50, то 30. Я попала у місто на території вже Гітлерівській. Там був кордон, те що у 39 році Гітлер Польщі кусок відхватив, а решта Польщі була просто як окупована, а там була вже законна німецька територія. І нас возили до Катовіце розвантажувати вагони зі шлаком.

    Втеча: «5 дівчат пруть через границю серед білого дня»

    А ми вийшли тихенько з сараю, а потім попід вагонами і на ту сторону і гайда... Шукали як кордон перейти. Перейшли цю границю в 12 годин дня. 5 дівчат пруть через границю серед білого дня

    Одного разу охорона рот роззявила, дощ був, нас загнали у сарай, і всі задивилися на одного француза, такий був молодий та гарний, як ангел. Усі дивляться на того пацана. А ми вийшли тихенько з сараю, а потім попід вагонами і на ту сторону і гайда... Шукали як кордон перейти. Перейшли цю границю в 12 годин дня. Нас було 5 дівчат. Усе село вийшло нас зустрічати. Вони бачили з вікон, що 5 дівчат пруть через границю серед білого дня, а тут тільки-но солдат прийшов із собакою пограничний, а тут краківське шосе, там грає один на білому коні, вершник. Там люди розцілувати нас хотіли, повели нас, накормили, розказали, як тікати. Я виписала на вокзалі карту Польщі і куди нам треба до Львова добиратися. Усе-таки границю перейшли, Віслу перепливли, теж була велика перепона, йшли десять днів. На десятий нас польський жандарм спіймав:

    x

    − Ви хто такі?

    − Ми дівчата, люди.

    − Ви поляки?

    − Ні!

    − Руські?

     − Ні.

    ­ ­– Юди?

    – Ні.

    − А хто?

    − Ми українки.

    Він стрибнув із воза, відкинув халат, дістав пістолет, посадив нас «любєзно» на воза і повіз нас у префектуру. Повів нас у в’язницю. Тоді через місяць перевели у  в’язницю гестапо. Там збирали вже транспорт у Освенцім.

    Викололи номер на руці. Було вже все ясно, що ми пожиттєво тут, і що життя тут багато не буде. Тому що з номерами нікуди не випускали, це вже все, приречений

    Із першого дня, як тільки нас обмундирували в полосате, своє поскидали із нас, черевики дали дерев’яні, постригли як овець, під машинку. У мене такі дві коси були... Вона мені машинкою.. ще й по голові дала. Настригла кучу волосся. Комусь подушка добра була. Потім викололи номер на руці. Було вже все ясно, що ми пожиттєво тут, і що життя тут багато не буде. Тому що з номерами нікуди не випускали, це вже все, приречений.

    Спротив режиму й крематорії

    Поставили нас в одну шеренгу, на коліна. І він ходить, і кожній п’ятій кулаком у груди, і все... усю шеренгу пройшов, не полінився, гад. Тоді уже наш супротив закінчився на тому. Пішли копати

    Кругом «Беркінау» канава, обкопана ровом, той рів ми копали. Дощ, ми мокрі, сабо спадають із нас... мучення такі. Одного дня вирішили: не підемо на роботу, хай іде копає сам, гад. Вранці кличуть на працю... Не підемо. Потім привели коменданта. Комендантом був Рудольф Гесс. Вистрибнув на 3 поверх, давай пістолетом палити в стелю. Ми злякалися, вибігли із барака. Поставили нас в одну шеренгу, на коліна. І він ходить, і кожній п’ятій кулаком у груди, і все... усю шеренгу пройшов, не полінився, гад. Тоді уже наш супротив закінчився на тому. Пішли копати.

    x

    У Освенцімі був порядок. Вранці кричать: іди получай гербату. Кому вона потрібна, краще поспати 3 хвилини. А ще як під тобою мокрий одяг сушиться. Сушити ж немає де, під себе розстелиш і сушиш. І та гербата – помиї. Приходить охорона і ведуть на роботу. В обід шеф розрізає і дає нам по кусочку хліба. А ввечері приводять із роботи до дому і літр цієї баланди бруквяної. Береш цю баланду, на коліна, на нижній поверх нар. Вихльобав і все, повечеряв. Це страшно було.

    Як гнали людей в крематорій. Вони не знають, куди йдуть. І ті дітки, що йдуть… хто з м’ячиком, хто з лялькою...
    Виглянеш − стовпи полум’я й диму, як подує вітер − задихаєшся, горить же м’ясо людське

    Але ще страшніше було бачити, як гнали людей в крематорій. На очах це все бачиш. Дорога центральна. Жіночий і чоловічий табір. Центральна дорога широка і веде прямо в крематорій. Уже під’їжджає транспорт, сюди вагони з усіх країн Європи, з усіх... І ведуть їх по 5. Чоловіків не було, старики, жінки й дітки. Вони не знають, куди йдуть. Їм казали, що вони на переселення йдуть, вас пристроять десь, будите жити. І ті дітки, що йдуть… хто з м’ячиком, хто з  лялькою... У день ведуть, а вночі бараки закривали, щоб не бачили. А нам же кортить виглянути, що робиться. Виглянеш − стовпи полум’я й диму, метрів 7 висоти, а вонь, як подує вітер − задихаєшся, горить же м’ясо людське. Страх був і безвихідь. І знав, що й тобі туди. 61 тисяча, пристроїшся позаду колони цієї. Ти ж на волю не підеш.  

     

    Хворіли дівчата. Їх забирали на ревір, начебто лікарні. Звідти хто повертався, а хто ні. Там кожного дня вибраковка,  приходили і провіряли. Хто вже не подає надії, той у крематорій. Пісня навіть така була:

    Если болен − боишся признаться, потому что лечения нет. В крематорый вивозят лечиться. А оттуда возврата уже нет!

    Если болен − боишся признаться,

     потому что лечения нет.

    В крематорый вивозят лечиться.

     А оттуда возврата уже нет!

    Людський прах як добрива

    Я в команду сільськогосподарських робіт записалася. Такі роботи були розсівати добриво. Привозили мішки такі, світле добриво. А тоді...

    − Маруся, ти нічого не помічаєш, що у руках? А що вона таке?

    −  Кісточки, то прах людський.

     Ми його розсівали, руки німіли. Страхи! Хай Бог милує.

    А якось вже пізніше, вишикували нас колоною такою безкінечною, і кудись погнали кругом станції. Це вже наступ наших був. Усе було зайнято, не було де нас посадити, евакуювати, кудись нас 2 дні гнали. До якоїсь станції пригнали грузитися. Куди грузитися? Стоять вагони залізні. Такі під камінь, під щебінь, такі високі, ще й снігом засипані. І нас туди грузять. Ну в нас миски по формі. Миска залізна прив’язана на шнурку. Ми тими мисками викидали сніг із цього вагона, ложками лід із-під низу зішкрібали. На ті миски посідали, як цуценята і так нас везли. Не знаю, скільки днів, рахунок утрачений.

    Привезли в «Бухенвальд». Ті вагони під камінь були призначені. А нам пригнали «телятники» ті. Стоїть і зараз такий вагон  у Берген-Бельзені на колії як експонат, і там у ньому клітинки поділено, скільки на людину припадало квадратних сантиметрів. Натовп людей, сісти там і не думай. Стояли, як сосни. Як тормозне –всі на тебе падають. І знову, як тормозне в другу сторону всі 90 людей, і всі на тебе падають. Це страшне. І таким чином довезли, розгрузили.

    Як нас привезли в Берген-Бельзен, на брамі стоїть Крамер, а він був комендантом в «Беркінау». Скотина... немає у жодній літературі слова такого, щоб назвати, який це був виродок. Усьо, дєвочки, капут

    Ну думаємо, все, гірше все не буде, ніж у Освенцімі. Як нас привезли в Берген-Бельзен, а на брамі стоїть Крамер, а він був комендантом в Освенцімі, на «Беркінау», і ми його знаємо, як облупленого. Скотина... немає у жодній літературі слова такого, щоб назвати, який це був виродок. Усьо, дєвочки, капут. І почалося. На другий день забив барак проволокою колючою і вікна, і двері, і забрав матраци якісь там у бараці. Наші військовополонені там були і на них робили досліди, 25 тисяч наших поховано, і вони швидко їх розкасирували, а для нас житлову площу зробили. І ті матраси блохами начинені забрали.

    «Труп трупа тягне…»

    Трупи складали під бараками штабелями, по землі скрізь трупи, бараки забиті трупами. І вікна, і двері забиті дошками, туди хто долізе, гляне, повний трупами барак

    Труп трупа тягне

    На голі дошки поклали нас, це січень місяць. І дошок не вистачає. І голод, і тиф, і жовтуха, і неймовірний голод. Уже дійшло до того, що й брукви не варили. І нікому було вже й їсти її. Сирою розвезуть, по куску покидають на нари. Гриземо. Ну вже мертві були. Трупи складали під бараками штабелями, по землі скрізь трупи, бараки забиті трупами. І вікна, і двері забиті дошками, туди хто долізе, гляне, повний трупами барак. А чоловічий і жіночий табір, дорога, там крематорій був. Із чоловічого у двох тягнуть трупа до крематорія, і там усього два місця, куди тисячі ці дівати. Яму копали, і у яму стягували ці трупи. Труп трупа тягне. Якщо спотикнувся біля ями, тебе звідти уже ніхто не витягне.

    Німці втекли, поставили сателітів своїх. Мадяр не підпускає. Чи жалів для нас води? Чи жалів нас, бо вода травлена була?

    А тоді під кінець, як уже мали німці тікать, дали нам травленого хліба. Ми не їли взагалі хліба, і не бачили уже скільки, і вареної їжі не бачили. І раптом дають нам увечері по сірниковій коробці, порцію хліба. Як почалася болі у животі, почалася біда. Наступного дня усе пече, водички немає. Знайшли, одна колонка там, у лісі, а її мадяр охороняє. А німці уже втекли, поставили сателітів своїх. Мадяр не підпускає. Потім узяв та стрельнув. Я до сих пір не зрозумію, чому він так охороняв. Чи жалів для нас води? Чи жалів нас, бо вода травлена була? Це було 14 квітня, а 15 назбирали чоловічу команду, чоловік 20 і до цього вагону, до залізної дороги ще по хліб.

    А якби не встигли і привезли іще одну порцію хліба, то ні одна б людина звідти не вийшла, не було б свідків уже. Зробили б те, що вони й хотіли

    І от ця команда пішла по хліб, а там їде танк англійський, і став. Погнали їх назад у лагерь. А якби не  встигли і привезли іще одну порцію хліба, то ні одна б людина звідти не вийшла, не було б свідків уже. Зробили б те, що вони й хотіли.

    Англійці нас визволили і спіймали Крамера, заарештували, заставили його грузити трупи на машину. А це ж уже квітень, а трупи всю зиму лежали. Весна почалася. Моторошно було. І от коли мене вивели з мого барака, підійшла черга. Глядь, Крамер і ще 5 аузієрок, грузять трупи. Навіть не було слів, не було сили, ну вже сам був трупом − щоб підійти Крамеру хоч плюнути в очі, хоч назвать його: «Гад, що ти ото наробив, за що оці дітлахи погибли!».

    Арешт Йозефі Крамера англійськими військами
    Арешт Йозефі Крамера англійськими військами

    Абсолютно, хоч би і різали, чи щось робили, емоцій уже ніяких, ні горя, ні радості... Ну що як труп...

    Абсолютно, хоч би і різали, чи щось робили, емоцій уже ніяких, ні горя, ні радості... Ну що як труп...

    Чути тільки «Марусю, посунься! А... ти вже мертва...». Хлоп на пол, впала. Не можна було їсти

    Воєнне містечко було близько  звідси. Чисто і добре. Нас там розмістили і давай годувати. У той же день дали рисовий суп із консервів, у ньому стільки жиру! А ми ж пусті, без нічого, ні кровинки, ні росинки у роті. Як поїли того супчику.. і по 4 пряничка дали. Чути тільки «Марусю, посунься! А... ти вже мертва...». Хлоп на пол, впала. Не можна було їсти.

    Бойкот в школі

    Мене всі вважали мертвою. А Надя живе, вже 90 років

    А додому ж треба, літо йде, треба ж 10 клас закінчити. Мене всі вважали мертвою. А Надя живе, вже 90 років. Приїхала, і в школу треба поступити, 10 клас. А вже 20 вересня. Директор не приймає, тому що в Германії була, та ще й перерив 4 роки у мене. А брат старший у мене, прийшов із війни без ноги. Відмовляв мене, ти ж страшнюща, худа, чуб 2 рази стригла, а що відросло, то від тифа випало. Директор мабуть злякався: труп по школі ходить.

    Посадили мене до хлопця на задню парту. Той хлопець за свої книжки, і сів третім до хлопців на передній парті, щоб зі мною не сидіть. Не було ні ручки, ні карандаша, нічого. Із місяць мені бойкот у класі, книжок ніхто не дає. Через місяць контрольна по алгебрі. Із 12 у 3-4 людей були трійки, а то все двойки, а у мене 4. Хлопці обертаються потрошку. Потім хімія, органіка. Такий учитель мабуть був, що учням не зрозуміло було. А я розкумекала. І всі перед уроком  підходили «Надя, поможи мені трошки».  Передають мені «Фізику» книжку, передають зошиток. Я трошки увійшла у курс справи.

    Сталін сказав у нас немає полонених, у нас є зрадники. І все! Ти в Германії був, усе! Ти побачив, як люди живуть

    Багато хто не признавався. Боялися сказати, що були в Германії. Скільки у мене знайомих, що в інститут не попали, не прийняли. Це ще залежало, яка прийомна комісія. Сталін сказав у нас немає полонених, у нас є зрадники. І все! Ти в Германії був, усе! Ти побачив, як люди живуть. Ми ж були «найбагатші» до війни, а там «нещасні були закордоном, там страждали люди"», а «ми гарно жили, у нас усе було». А тут люди поїхали і подивилися, як німці живуть і з якої бідноти ми вилізли. Ці люди взагалі, навіть переслідувалися.

    Ненависть до Путіна: своїми б руками задушила

    Оце скільки не говориш із людьми нашого віку, і такою ненавистю до Путіна горять. І та баба, що на костилях, каже, якби моя сила, то я б його пішла б і своїми руками задушила, що він робить, за що наших дітей вбиває

    Оце скільки не говориш із людьми нашого віку, і такою ненавистю до Путіна горять. І та баба, що на костилях, каже, якби моя сила, то я б його пішла б і своїми руками задушила, що він робить, за що наших дітей вбиває.

    Не запросили Путіна на 70-річчя визволення Освенціма. А чому його запрошувати? Що мало навчився ще? Геббельса мало вивчив, щоб іще підучився? Спадкоємець Гітлера знайшовся!

    У Росії не дивно, що не розуміють, що діється. А наші як не розуміють, що це неофашизм. Ну і в Європі не всі розуміють. Франція і Бельгія подали протест до польського уряду, що не запросили Путіна на оце 70-річчя визволення Освенціма. А чому його туди запрошувати? Що мало навчився ще? Геббельса мало вивчив, щоб іще підучився? Спадкоємець Гітлера знайшовся!

    Хай люди слухають, хай знають, хай мають поняття, що таке фашизм, що таке нещастя, що таке горе. Я думала, ми вже скільки в себе горя взяли, починаючи з дитинства, з 32-33 голодовки, з репресії, як учителя з класу взяли, з уроку. Уже скільки страху й біди, і думали все горе вже все ми прибрали, що вже на світі лишився тільки позитив. А воно диви, вилазить, вилазить... що за бацила така. Ми тільки ж тим і живемо, що сподіваємося.


    Марічка Набока

    NabokaM+rferl.org

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.



    Щоб залишити коментар і мати більшу можливість у спілкуванні з іншими учасниками форуму, Ви можете зареєструватися. Частина важливих публікацій потрапляє і на сторінку Радіо Свобода у Facebook. Там коментувати можна без участі модератора.


    ПОВЕРНУТИСЯ НА ГОЛОВНУ
    Форум закрито
    Відсортувати коментарі:
    Коментарі
         
    від: OlegRoman Місто: Bratislava
    28.01.2015 15:35

    Совєтський ***мутант Путін – генеральний комендант величезного концентраційного табора під назвою РФ, що виникла на уламках жорстокостей СРСР. Геополітичні амбіції цієї потвори незмінні. Це людство дикунів-рашистів, алкоголіків і брехунів, живоріючих в совєтських печерах, смердючих норах з ножаками в руках та агресивним матом. Сьогодні найбільший успіх державного головоріза - ешалони трун з „смертельних! відряджень“ на „вічну радість“! російським матерям, жінкам і дітям! А кровавий потоп східно-українських земель це горда кагебістська ілюстрація відносин з братами-сусідами. З народами планети включно!!!.
    Bratislava Praha.

    від: Надежда Місто: Киев
    27.01.2015 16:24
    Думаю , эти люди , пережившие такие страшные преступления
    фашизма, как никто другой видят неофашизм в России. Эти люди сталкивались с самим преступником в лицо и умеют отличать фашиста по словам , заявлениям и даже по выражению лица . Этим свидетелям опять встретилось такое фашистское выражение на лице Путина. Им страшно и воспоминания захлестывают их болью. Они и хотят донести всем свое видение. А еще хочу сказать всем Вам . Я знаю , что такое сушить мокрую одежду под собой , испытала я это в интернате в 1970-е. Пусть не лжет Россия, что Советский Союз был благополучием, а не тюрьмой народов.

    від: volt Місто: Николаев
    27.01.2015 14:35
    "Путін – це спадкоємець Гітлера – в’язень концтабору «Аушвіц»

    БАБУСЯ ВЖЕ ПРОСТО З РОЗУМУ ВИЖИЛА В 90 ТО РОКIВ! )))))))))))
    Навiщо всякi дурницi нам тут писати ?
    У відповідь

    від: Автор
    27.01.2015 15:47
    А ви подивіться відео - дай Боже такого розуму всім в 20-30 років!

    Марічка Набока
    У відповідь

    від: Этнический украинец Місто: Евпатория. РФ.
    27.01.2015 20:11

    P.S. Можете не печатать этот комментарий - я понимаю, что он для вашей редакции мягко говоря нежелателен ))))
    Я это скорее для вас написал чем для одурманенных пропагандой слушателей.
    У відповідь

    від: Этнический украинец Місто: Евпатория. РФ.
    27.01.2015 20:09
    Ну и с вашего разрешения Марiчка закончу свою мысль:
    Конечно Хунта вас туда не пустит. Но ведь это не проблема - езжайте тем путем, по которому туда постоянно попадают российские журналисты.
    Скажите, что вы хотите своими глазами посмотреть на эту сторону баррикад и перед вами просто таки расстелят красную ковровую дорожку и российские пограничники и повстанцы!
    Покажите нам, как и велит журналистская этика, обе точки зрения !
    Но мы то с вами знаем Маричка, что никакой СВОБОДЫ СЛОВА и НЕЗАВИСИМОЙ ЖУРНАЛИСТИКИ у вас там и в помине нет!
    Что вас уже на следующий день после такого репортажа выкинут с работы без выходного пособия, а вслед за вами и вашего редактора ! А взамен пришлют из метрополии новых, проверенных людей с ЦРУшными методичками под мышкой по правилам и методам ведения пропаганды ))))))))))))))
    У відповідь

    від: Этнический украинец Місто: Крым. РФ.
    27.01.2015 20:01
    А вы, уважаемый автор Марічка Набока, перестаньте гнать эту однобокую геббельсовскую пропаганду, и займитесь журналистикой.
    Съездите в Донецк и возьмите интервью у ТЕХ украинцев.
    Не надо разговаривать с вооруженными людьми, спросите у обычных мирных граждан: что они думают об новой украинской власти, как к ней относятся, как к России относятся, видят ли они те мифические регулярные части российской армии и кто по их мнению НА САМОМ ДЕЛЕ воюет против сил АТО. Кто и от кого их защищает. Каким они видят будущее Украины.
    УДИВИТЕ МЕНЯ доказав, что на западе и правда есть та самая СВОБОДА СЛОВА и НЕЗАВИСИМАЯ, НЕПРЕДВЗЯТАЯ ЖУРНАЛИСТИКА !
    У відповідь

    від: volt Місто: Николаев
    27.01.2015 17:49
    Признаюсь: прочитав этот явно пропагандистский заголовок дальше ни читать ни смотреть не стал.
    Сейчас посмотрел - да, бабуся действительно в здравом уме и при памяти.
    Она просто жертва цензуры и пропаганды навязанной преступным режимом с одной целью: отвлечь внимание народа от своих преступлений против нации и перевести стрелки на "внешнюю непреодолимую силу"...

    від: Валерий
    27.01.2015 13:15
    Полностью согласен с названием статьи, мало того считаю, что Путин сегодня полностью деградировал как личность и может только планировать убийство людей. По моему эта возможность ему приносит наслаждение. Если бы это было не так то он давно перестал бы поставлять оружие на Донбасс преступникам.

    від: місячна Місто: київ
    27.01.2015 11:45
    яка жахлива та правдива розповідь...її треба зберегти для потомків. аж голова розболілась... серце стислось бід болю... діти йшли з ляльками та м"ячиками... Боже-Боже... звірі звірі звірі...

    від: Alexander Grukhal
    27.01.2015 02:02
    в 1978 я слышал очень похожую историю от подруги моей бабушки. Тогда - очень тихо, чтоб никто чужой не узнал... Ей повезло больше - ее немец спрятал и на ферму на работу отправил. Он довольно старый был и ничего не требовал взамен, кроме работы на поле - это его гордость была, урожай. А наши девчата самые лучшие, он их прятал даже от отступавших регулярных войск Германии. Чтоб не "обидели"...

    від: Алла Місто: Бровары
    27.01.2015 00:17
    Господи,какой ужас!!! Дай Вам Бог здоровья на долгие годы!

    від: Вацлав Місто: Днепропетровск
    27.01.2015 00:17
    Полностью согласен с мнением с бывшей заключенной Освенцима.
    Был в этом месте при поисках родственника погибшего под Дуклей еще в 1976 году. Страшное место.

    ДОЛУЧАЙСЯ!
    Facebook Радіо Свобода Twitter Радіо Свобода VKontakte Радіо Свобода Радіо Свобода в www.odnoklassniki.ru Радіо Свобода на Google Plus YouTube Радіо Свобода SoundCloud Радіо Свобода Підписка Радіо Свобода

    СПЕЦПРОЕКТ

    Комсомольськ чи все ж Горішні Плавні?

    ВІДЕОПРОГРАМИ

    «Донбас.Реалії» | Чи ефективна місцева влада в «сірій зоні» на Донбасі? 

    РОЗКЛАД ПРОГРАМ

    ІНФОГРАФІКА

    Українська мова. Її статус в Конституції досі ігнорує нинішня влада

    20 років Конституції України: боротьба за реальний статус української мови триває 

    На Всеправославному Соборі українське питання обговорювали в кулуарах – Самохвалова

    «Якщо Синод Константинопольського патріархату захоче видати грамоту визнання – це робить нашу Церкву – Київський патріархат – легітимною і визнаною у світі» 

    Другий фронт: вояків б’ють у тилу. МВС заплющує очі?

    Побутові й ідеологічні конфлікти за участі ветеранів бойових дій на сході викликані проросійськими настроями частини громадян і байдужістю поліції – експерти 

    ОБРАНЕ ВІДЕО

    В інших ЗМІ
    В інших ЗМІ