Добропілля і міста навколо – одна із найперших територій, куди стали тікати влітку люди з Краматорська і Слов’янська, кажуть тамтешні активісти. На їхнє переконання, нині життя тут не застигло, навпаки – роботи для влади, бізнесу і громадського сектору збільшилось майже утричі.
Життя не зупинилося у зв’язку з ситуацією в країні, говорить громадський активіст, керівник добропільського молодіжного центру «Добро» Володимир Орос. Ми стоїмо в парку в Білицькому, невеличкому місті на Донеччині неподалік від Добропілля. Наприкінці літа, вже після початку боїв на Донбасі, тут відбувався фестиваль: сучасні художники з різних міст України та з-за кордону виготовляли і виставляли на алеях свої скульптури. Зараз тут майже безлюдно, скульптури прибрали на зиму, частина декорацій вбрана целофаном, повз них час від часу проходять батьки з візочками.
Володимир Орос розповідає: приїхав у Добропілля з Донецька, де мешкав більше року, проводити фестиваль, потім повертатися стало нікуди, залишився тут. Переконаний: все, що відбулося за останні півроку, стало можливим, серед іншого, через занепад культури.
Можливо, через зміни на культурному рівні і відбулися ці неприємні подіїВолодимир Орос
«Це, мабуть, одна з головних причин, чому це трапилось. Була закинута культура: кінотеатри, клуби тощо. Раніше майже у кожному дворі були майданчики, куди люди приїжджали, виступали… Зараз цього всього немає. Можливо, через зміни на культурному рівні і відбулися ці неприємні події», – зауважує активіст.
Добропілля і населені пункти навколо – одні із перших місць на Донбасі, де з’явились переселенці, сюди було найпростіше доїхати влітку з Краматорська і Слов’янська, каже Володимир Орос.
У тутешнього населення, хоч тут платять і зарплати, і пенсії вчасно – ресурси закінчуютьсяВолодимир Орос
«Якщо тих, хто приїхав із Слов’янська і Краматорська, забезпечували місцеві всякими там консерваціями, та й літо було – умови простіші: їжі, речей вистачало, то коли стали приїжджати вже з боку Донецька – стало зовсім проблематично, – додає він. – По-перше, погода мінялась, багато хто приїжджав тільки з якимись сумками, хто що встиг зібрати. Тут довелося залучати якісь додаткові ресурси, тому що у тутешнього населення, хоч тут платять і зарплати, і пенсії вчасно – ресурси закінчуються».
«На своїй землі»
Нині у Білицькому зареєстровано більше тисячі переселенців, це – близько 15% місцевого населення, зазначає керуючий справами тутешнього виконкому і громадська активістка Наталія Білик. Поки що 45 людей поселили у гуртожиток, але побутові умови, особливо для дітей, там погані – немає душових, каже вона. Пізніше додає, що проблеми з водою виникають у всього міста – коли відсутня питна у крані, городяни зливають технічну воду з батарей.
А в нас багато людей, яким взагалі нікуди повертатися. І їхати кудись, де будують будиночки для переселенців, наші переселенці не хочуть, вони хочуть бути тут, на своїй земліНаталія Білик
«А в нас багато людей, яким взагалі нікуди повертатися. І їхати кудись, де будують будиночки для переселенців, містечка такі – але ж наші переселенці не хочуть туди їхати, вони хочуть бути тут, на своїй землі: тут їхні могили (їхніх померлих родичів – ред.), тут їхня хата. От вони знають, що колись все відбудують і повернуться на своє місце. Тому вони лишаються тут. А тут нам не будують», – говорить Наталія Білик.
Сьогодні активісти планують створювати ресурсний центр для переселенців, який би мав приміщення, де ті могли б жити.
А поки що у РАГСі, в залі, де реєструють молодят, лежать згортки з гуманітарною допомогою від різних організацій і фондів, українських та закордонних. Кілька тижнів тому це були, в основному, куртки і ковдри. За словами Наталії Білик, у Мар’їнці й Красногорівці, звідки, зокрема, приїжджають люди, були випадки смертей від переохолодження.
