У західній пресі нагадують обставини справи Дмитра Фірташа напередодні суду в Австрії про його видачу до США. Увагу приділяють і діям сепаратистів: ті переписують історію Голодомору і кажуть, що були б раді бути анексованими Росією. Тим часом німецькі аналітики вкотре пояснюють, чому захоплення Росією Криму не має нічого спільного з возз’єднанням Німеччини. Крім того, на Заході звертають увагу на «міні-секс-скандал» в українському парламенті – і сприймають його як ознаку прогресу в Україні.
Напередодні суду у Відні щодо видачі до США українського олігарха Дмитра Фірташа американський щоденник The New York Times повідомляє деякі обставини його справи. Газета, зокрема, наводить думку його адвокатів, які вважають, що слідчих і прокурорів у США цікавить більше сам Фірташ, ніж справа про хабарництво, у якій Вашингтон домагається його екстрадиції. Йдеться про звинувачення, що Фірташ і п’ятеро його колег у бізнесі дали 18,5 мільйонів доларів хабарів посадовцям в Індії, щоб отримати ліцензії на видобуток титану, який вони збиралися продавати до США. Як каже адвокат Ральф Ізенеґґер, вони сподіваються довести, що з боку США йдеться про зловживання процесом екстрадиції і про політичну мотивацію. Видання нагадує, зокрема, про роль Фірташа у скорумпованій газовій сфері України і про його вплив на українську політику. Адвокати Фірташа вважають, що США спеціально домоглися його арешту саме під час його перебування в Австрії, сподіваючись, що ця країна легше видасть його, хоча Фірташ також тривалий час жив у Франції чи Великій Британії.
Ця ж газета, The New York Times, розповідає про одного з ватажків донецьких сепаратистів Олександра Ходаковського – як він пригадує, його тітку Євдокію 1933 року, під час Голодомору, вбили і з’їли сусіди, що були у відчаї від голоду. Тому, пише видання, навіть самому Ходаковському нелегко сприйняти зміни, які нині запроваджують органи сепаратистів: замість розповіді про геноцид українського народу, здійснений сталінським режимом, учням подають стерилізовану російську версію історії, в якій голод був неминучим лихом у всьому тодішньому СРСР. Період 1930-х років тепер називають «періодом модернізації Донбасу», а про «трагедію голоду 1932–33 років» побіжно згадують тільки у двох із 52 тем нового курсу історії для 10-го класу.
Німецький журнал Der Spiegel публікує інтерв’ю з провідним ватажком угруповання «ДНР» Олександром Захарченком, який був би радий, щоб Росія анексувала захоплену ним територію, як уже зробила це з Кримом. Серед іншого, він заявляє, що вважає «своєю територією» весь Донбас і має намір захопити її всю якомога швидше, хоча, «наскільки можливо, мирними засобами». Захарченко хоче, щоб за відбудову Донбасу платила Україна, хоча при цьому вважає, що весь Донбас уже не є Україною, а Київ тільки «незаконно окупує» частини регіону. Також Захарченко каже німецькому журналістові, що «Донецьку народну республіку», як називає себе його збройне угруповання, мали б якнайшвидше визнати не тільки Росія, а й Німеччина. А ще він додає, що, якби в Донецьку відбулася «російська весна» – так називають інспіровані й підтримані Росією заворушення й фіктивний референдум у Криму навесні 2014 року, що передували окупації півострова, – він «проголосував би «за» обома руками».
Тим часом англомовна газета з Росії The Moscow Times друкує статтю німецького аналітика Йозефа Яннінґа, який вкотре нагадує: возз’єднання Німеччини, на приклад якого посилався Кремль, не має нічого спільного з окупацією Криму. Таке порівняння, до якого вдавався нещодавно прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв, оманливе й намагається запозичити легітимність від інших, справді легітимних прикладів, наголошує автор. Возз’єднання Німеччини чи повернення Китаєві Гонконгу й Макао відбулися на виконання визнаних норм міжнародного права, а поглинення Криму Росією – всупереч їм, пише автор і подає довгий детальний перелік юридичних кроків, здійснених для возз’єднання Німеччини. Його характеризували саме чистота всіх формальних кроків, їхня демократична легітимність і воля всього народу, а також участь міжнародних органів. Нічого цього у випадку з Кримом не було.
А американське видання Foreign Policy вбачає ознаки демократичного прогресу в Україні в… «міні-секс-скандалі» в українському парламенті, що відразу завершився відставкою парламентаря. Минулого тижня журналісти вгледіли, як народний депутат Андрій Мірошник із «Самопомочі» просто в сесійній залі обмінювався текстовими повідомленнями: спершу про купівлю туру на Мальдиви за понад 10 тисяч євро, причому він додав, що обдурить невідомого «шефа», сказавши про ще вищу ціну, – а потім про амурні стосунки з невідомою жінкою на ім’я Оля – при тому, що його дружину звати Інною. І вже наступного ж дня Мірошник оголосив, що складає депутатський мандат. І саме в цьому автор статті й побачив справжню ознаку демократичного поступу – враховуючи те, що донедавна парламент в Україні лише штампував рішення владної партії колишнього президента-клептократа, і ніхто з депутатів і не думав іти у відставку через якісь там текстові повідомлення, хіба що з причини не меншої ніж революція. Як мовиться у статті, відставка Мірошника стала першою в сучасній українській історії, коли депутат парламенту склав мандат через відносно невеликий хибний крок. І якщо в Україні законодавці врешті почнуть розуміти, що їхня поведінка має певні наслідки, то це, пише автор, безумовно, є приводом для святкування.
