Правозахисники з організації «Гей-альянс Україна» до Дня боротьби з гомофобією на трансфобією провели презентацію камін-аут-ініціативи «Ми є». Під час заходу люди, які зважилися відкрито заявити про свою сексуальну орієнтацію, розповіли, як змінилося їхнє життя після цього. Організатори переконують: однією з умов зміни ставлення українців до ЛТБТ (геїв, лесбійок, бісексуалів та трансгендерів) є видимість цієї спільноти. Саме тому на сайті організації вони розміщують історії людей, які усвідомивши свою інакшість, наважились відкрити це іншим. Радіо Свобода публікує три таких історії: гея, бісексуалки і трансгендера.
Констянтин Гнатенко:
Я виборов собі це право. Бути вільною людиною. Я вже стільки разів про себе розповідав, що можна просто відкрити інтернет і в пошуку ввести Костя Гнатенко. Є моя історія і в книжці Дмитра Гордона «Герои смутного времени». Там по пунктах все розписано. Як це сталося? Я працював на телеканалі «Інтер» і виходив з програмою «Бар «Чорний кіт». Це був здається 1993 рік і ситуація так склалася, що мені треба було або сказати хто я є, або піти з каналу. Не витримавши шушукання за спиною, я сказав комусь одному і воно пішло далі. Це не був подвиг і я не робив якогось зусилля над собою. Зараз я більш перестрашений, ніж у 1993 році. Тоді все було нормально, доки було нормальне керівництво каналу. А потім прийшли нові люди і мене «пішли».
Коли був Майдан, я брав у ньому активну участь. І мені почали приходити смски з погрозами. Я ж думав, що про мене всі давно забули. Закінчилось все тим, що мене побили.
Здебільшого я зосереджений не на своїй орієнтації, а на творчостіКонстянтин Гнатенко
Я створив собі свій світ і живу в гармонії. Довкола мене ті люди, які мене сприймають. Тож мені не треба прикидатись. Здебільшого я зосереджений не на своїй орієнтації, а на творчості. Разом з тим, відкриватись людям зараз набагато складніше. Зрозуміло, що якщо якийсь політик або міністр відкриється, він одразу втратись свою посаду і потрапить на маргінес. От хто після мене чи Анатолія Яреми з публічних людей сказав про своє орієнтацію? Ніхто. Мені вже шостий десяток і я чекаю, хто ж буде наступний. А люди бояться, і я їх розумію.
Я казав це і буду казати: ми гомофобна країна і те, що нам безвізовий режим не дають, все дуже правильно. Нема чого.
Фрідріх Чернишов:
Вся група знала мене як дівчину. І коли я прийшов на п’ятий курс, моя зовнішність дещо зміниласьФрідріх Чернишов
Моя історія камін-ауту теж не трагічна, а я б сказав навіть весела. Я навчався у виші і відівчившись чотири курси, таки вирішив робити гормонотерапію і готуватись змінювати своє тіло. Зрозуміло, вся група знала мене як дівчину. І коли я прийшов на п’ятий курс, моя зовнішність дещо змінилась. Перші декілька днів люди не знали, як до мене звертатись і боялись якось зачепити. Тоді я й наважився всім написати в соціальних мережах, що я трансгендерний чоловік. І група мене прийняла. Вони навіть пояснювали замість мене це нашим.
Але найбільший мій камін-аут, це коли я наважився народити дитину. Це дівчинка. Звати її Єва-Елеонора і їй зараз сім місяців. Ми готові пояснювати всім вихователям і вчителям, що у нас така сім’я і у неї два батька. Думаємо, що справимось.Україна не лише дуже гомофобна, але й трансфобна. Причому на законодавчому рівні. Людині не змінюють документів, незважаючи на зовнішній вигляд, якщо вона не зробила повну стерилізацію, тобто якщо людина повністю не відмовляється від можливості мати дітей. Причому, якщо ця людина має дитину до 18 років, їй теж не змінюють документів. Також офіційно заборонено трансгендерам користуватись репродуктивними технологіями. У мене зараз жіночий паспорт і ви можете уявити як мені, коли я намагаюсь зняти квартиру, влаштуватись на роботу, подзвонити по телефону і сказати свої паспортні дані. У нас навіть є психіатричний діагноз транссексуалізм і Україна не хоче його відміняти, змішуючи нас, по суті, бути психічно хворими.
Марія Макарова:
Мій камін-аут як бісексуалки стався шість чи сім років тому. Хоча в мене й не було такого, щоб я це приховувала. У мене дуже хороші батьки. І коли я сказала: «Мамо, познайомся, це моя дівчина», вона відповіла: «Маша, у тебе дуже красива дівчина». Були складнощі, коли це не міг прийняти батько, але невдовзі і він прийняв. І тепер, коли до мене приїжджають у гості люди з явно альтернативною гендерною самоідентифікацією, мама обов’язково неголосно запитує, як до тієї чи іншої людини звертатись: він чи вона.
А от один із важких камун-аутів був, коли я працювала у кузні ковалем. Це дуже маскулінна спільнота. Довкола одні чоловіки. І от одні сказали, що це круто, а інші перестали зі мною спілкуватись. Були проблеми і коли ми з моєю дівчиною вирішили жити окремо і ми не змогли знайти квартиру, адже вирішили казати орендодавцям правду. Але я хочу усім сказати: зізнатись, це нормально, просто комусь це зробити важче, а комусь легше. Я вважаю, що це треба зробити, щоб, перш за все, жити в чесності з собою.
Довідкова та статистична інформація:
Згідно з доповіддю міжнародної Європейської ЛГБТ-організації, у рейтингу найкомфортніших країн для життя сексуальних меншин Україна на 46-му місці з 49 досліджених.
За підрахунками Постійної референтної групи з питань ЛГБТ, в Україні налічується від 800 тисяч до 1 мільйона 200 тисяч представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Втім, це дані за 2010 рік.
Прибічниками закритих моногамних стосунків як ідеальної моделі є 75% представників ЛГБТ.
У 1990 році Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність із переліку психічних захворювань та визнала її варіантом норми сексуальної орієнтації.
Згідно з опитуванням, проведеного Інститутом Горшеніна, негативно ставляться до сексуальних меншин 72% українців, а повністю позитивно – лише 13%. Разом з тим, 37% українців вважають, що Україні не потрібно на законодавчому рівні забезпечити заборону дискримінації людей через їхню орієнтацію.
