Доступність посилання

ТОП новини

«Ми тримали кругову оборону»: В'ячеслав Зайцев із позивним «Хортиця» про оборону ДАПу


Донецький аеропрт
Донецький аеропрт

«Моторола» казав: «Ну, вбий же нарешті цього гранатометника. Скільки можна?», я так сміявся: ось вона, слава, прийшла, мої заслуги ворог нарешті оцінив»

Запоріжжя – Науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця» В’ячеслав Зайцев був мобілізований до лав Збройних сил України у березні 2014 року. Влітку у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади брав участь у військових діях у районі Краматорська, Зеленопілля, а восени – в обороні Донецького аеропорту. Своїм позивним десантник обрав назву відомого острова на Дніпрі – «Хортиця».

– В аеропорту я був двічі. Спочатку у жовтні у старому терміналі 10 днів, а потім у листопаді ще 10 днів – у новому.

Десь після Іловайського котла, почалося загострення ситуації в аеропорту. Вони всі сили перекинули на аеропорт. І тоді у вересні аеропорт передали 79-й бригаді, зокрема 1-му батальйону.

Аеропорт опинився оточенні. І хоч це не було оточення у повному сенсі цього слова, але це була «підкова» й зв’язок був лише через Піски. По цій невеличкій лінії – дорозі життя – нам постачали набої, нам постачали провіант і воду.

Ми постійно тримали суцільну кругову оборону. Ми не могли сказати, що ось «по цей бік – наші, а по той бік – інші». Ворог був навколо. І ми очікувати нападу з усіх боків.

Найважче, коли термінали розстрілюють танками. Танк – це найстрашніше, що там було. Від цього сховатися навряд чи, де можна, лише у підвалі. Це така лотерея – попаде чи не попаде. У мене перше поранення через танк. Стріляв фугасними снарядами – і мене трошки зачепило у перший раз.

– А бійці яких ще підрозділів були у той час з Вами у терміналах?

– Окрім 79-ї бригади, ще 93-тя й 95-а бригади. Перед нами був 3-й полк спецназу. Також ще був «Правий сектор», вони були і в Пісках, і терміналах аеропорту.

– Що вам розповідали про початок оборони аеропорту?

– Ми туди попали після 3-го полку кіровоградського спецназу, який ще у травні минулого року зачистив аеропорт. І вже потім, коли вони відбули свій термін йякраз почалося загострення, вони передали аеропорт нам.

Аеропорт, самі його споруди, це все непридатне для оборони. Там скрізь переважно сваї, а стін фактично немає. Гіпсокартон.Сховатися там ніде, може лише там, де ідуть ліфти і якість, скажімо, технічні сполучення. Там, де є бетон, – там можна було сховатися від вогню ворога.

Тож ми мали дуже погані умови для оборони. Мало було того, з чого можна було зробити якийсь захист. Те, що ми змогли, то це привезти мішки з піском й використати те, що там було – сейфи, холодильники. Виставляли навіть банкомати, які залишилися пограбовані після сепаратитів. От із усього цього ми й будували наші «доти».

– Підвоз набоїв, провіанту, евакуація поранених і ротація – все відбувалося вночі. Під прикриттям артилерії вночі підходили наші колони, так звані «лєнточки». Це танк, декілька БМП і БТРів. Переважно танк залишався неподалік і прикривав від можливого вогню. БТРи під’їжджали на шаленій швидкості.

БТР влітає на швидкості 90 кілометрів на годину. Потім швидко розвантажується і завантажується

Часто спостерігав з даху нового терміналу, як БТР влітає на швидкості 90 кілометрів на годину. Потім швидко розвантажується і завантажується, чи йде ротація. Все відбувалося блискавично.

– Що найбільше запам’яталося у цей період?

– Час від часу ми перехоплювали радіохвилі терористів і прослуховували їх. Це допомагало, наприклад, знати, коли вони будуть підвозити боєприпаси, коли у них буде рух якийсь транспорту, якась ротація.

І ми знали, коли вони підходять, і були готові до цього. Вони казали, що у них буде атака, а ми замовляли на цей час міномети і артилерію.

Моторола казав: «Ну, вбий уже цього гранатометника!»

Одна з «нагород» для мене – це радіорозмова терористів з «Моторолою», коли вони жалілися, що гранатометник їх просто «дістав». Це був я. І Моторола казав: «Ну, вбий уже цього гранатометника! Скільки можна!». Я так сміявся: ось вона слава прийшла і мої заслуги ворог нарешті оцінив як слід.

– Як вдалося перехопити цю хвилю?

– Є засоби, якщо працювати, то можна перехопити. Працює комп’ютер і можна перехопити хвилі.

Ми їх прослуховували, вони нас прослуховували. І тому, коли йде радіообмін, завжди треба казати неточні дані і ніколи прізвища не називати. Тож ми називали приблизні дані, вживали умовні терміни й тільки позивні. Жодних прізвищ, жодних імен.

– Восени минулого року, коли ми спілкувалися, Ви казали про «специфічні крики були вночі біля аеропорту». Що то було?

– Це був мій «перший аеропорт». Й щоночі кадирівці обстрілювали старий термінал й кричали «Аллах акбар», «Аджа».

Одного разу мені це врятувало, як мінімум, здоров’я. Я шукав позицію у старому терміналі і почув як хтось кричить «Аджа». Я інстинктивно пригнувся і гранатометник, який «працював» по мені, промахнувся. Але міг і попасти, якби цей окрик мене не попередив. Тож, дійсно, проти нас тоді в аеропорту були чеченці-кадирівці.

Постійно – це 50 метрів від нас, сусідня будівля – ми чули як вони намагалися нас принизити: кричали щось про нас, про наших родичів, про всіх українців. Але ми їм завжди пропонували: «Приходьте, у нас є сало. Хлопці, поїсте як слід. Горілочки вип’ємо. Розважимося». Чомусь вони на це ображалися.

– Яка різниця між захистом старого і нового терміналу? Можливо, якісь особливості оборони…

– Старий термінал, він доволі тонкий. Він такий невеличкий, там усього три поверхи. І він весь був пробитий артилерію. Дах обвалився, так що рахуйте тільки два поверхи.

Новий термінал великий. Це чотири поверхи, плюс технічний поверх і дах. Перший, другий, четвертий поверхи і дах – наші. А підвал та третій поверх могли бути їхнім. Ми там бували, але знали, що вони там також бувають, бо на третій поверх заходить естакада, а підвалах є комунікації, через які вони могли проходити.

І в принципі, практика показала, що коли ми залишили термінал 93-й бригаді, й вони не ходили у підвали, то терористи натягали тули велику кількість вибухівки і просто підірвали перший поверх. Він склався.

Треба було перевіряти, треба було ходити. І на третьому вони пробили з третього на другий перекриття і т.д. і т.д. Треба було ходити перевіряти завжди. І часто-густо ми могли там з ними зустрічатися ледь не в притул. Звичайна річ, коли за 20-50 метрів там раптом бачиш ворога.

Слухати – це найголовніше. Якщо починаються якісь звуки, туди кидаєш гранату і туди даєш чергу з автомата.

Ми завжди слухали. Треба слухати. У старому терміналі ми проліт сходів засипали повністю склом, профілями, сміттям металевим. Ми навіть розтяжки не ставили. Ми цілу ніч слухали. Слухати – це найголовніше. Якщо починаються якісь звуки, туди кидаєш гранату і туди даєш чергу з автомата. Непогано й з «Мухи» додати.

Звичайно, треба було оглядати навколо тепловізором. «Нічне бачення» може тебе видати, бо там видається інфрачервоний промінь. А тепловізором можна побачити будь-яке тепло. І часто-густо ми бачили. А коли у листопаді відомий волонтер Юрій Бірюков привіз камери 36-кратні, ми їх бачили навіть на підходах. Замовляли артилерію і попереджували наших снайперів, які сиділи на позиціях, звідки наближається ворог. Ось таким чином ми і випереджували ситуацію. Нас рятували знання, слух, очі й теплові зори.

– Ви казали, що Бірюков приїжджав. А як так сталося, що він потрапив до «гарячої» точки?

– Фото у мене є з ним. Відчайдух Юрій, такий відчайдух, що я ж здивувався. Я відпрацьовував з гранатомета по доту супротивника. Вони тоді впритул били з гармати по вежі, по диспетчерській вежі. Я відпрацював, спускаюсь і бачу його на другому поверсі. Він до нас приїхав встановлювати ці камери. Я дуже здивувався, бо насправді було небезпечно.

дон.аеропорт3
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:13 0:00

Іноді з даху спостерігав, як БТР їде й раптом починає розвертатися,бо часто густо вони їх пробивали, ранили або навіть убивали хлопців у БТРах.

Калібр 12,7 прошиває БТР наскрізь. Для мене було здивуванням, що насправді, я БТР – це не панацея, і навіть танк, за великим рахунком, не панацея.

А Бірюков – відчайдух й дуже приємно було, що він не якийсь кабінетний чиновник, а людина з характером, зі стрижнем, що він прихав до нас.

– Ще хтось з волонтерів, коли ви перебували у терміналах, у вас бував?

– Пізніше, коли мене не було вже, приїжджав Олексій Мочанов. Насправді, доїхати до нас було дуже важко. Не кожен доїжджав. Там в Пісках, де мали проїжджати ці колони, звичайно б цивільних не пустили. Приїжджали тільки військові і «Правий сектор».

– Що вам відомо про останні дні оборони? Що відбувалося в аеропорту?

– З усією повагою до хлопців, але треба було перевіряти підвали, треба було перевіряти всі підходи, мінувати їх декілька разів.

дон.аеропорт2
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:00:18 0:00

Ми робили розтяжки, мінували. Чули постійно, як працює їхня «кішка». «Кішка» – це металевий гак такий. Вони прокидали його на 20-30 метрів і з-за рогу починали тягнути. Це вони вночі контрмінну роботу робили. Ми чули це. Тут без страху треба дивитися в обидві боки.

Я думав, що до весни точно могли протягнути захист терміналів. Я впевнений у цьому. Але ми їх передали, а хлопці, мені здається, просто відбували там час.

Таке і у нас у деяких бувало, що вони не вилазили з підвалів, сиділи у штабному приміщенні. Ну, відбули час, але потім все це відгукнулося, як ви бачите, дуже погано.

Будівля була вже як швейцарський сир. Весь дах – я постійно був на даху в новому терміналі – повністю пробитий

Можливо, що люди витримали, не витримав бетон. Ця версія також має право на життя. Дійсно, будівля була вже як швейцарський сир. Весь дах – я постійно був на даху в новому терміналі – повністю пробитий. Коли ти по ньому пересуваєшся або коли вранці є туман невеличкий, треба дивитися, щоб не впасти на четвертий поверх.

– Ви згадали про дах. До речі, ви знімали звідти відео. Вони досить поширені й активно використовувалися окремими ЗМІ. Чи можете розповісти, як вони знімалися?

– Я робив ці відео. Ще влітку почав робити серію відео про війну. Ніколи не робив більше однієї хвилини. Короткі, невеличкі. А ще так трапилось, що я втратив телефон. Всі ці відео робив на чужі телефони. Щоб не забивати пам'ять, я робив дійсно коротенькі відео – ось описував ситуацію що і де, як відбувається. Стали вони популярними.

дон.аеропорт4
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:23 0:00

Це звичайно було в проміжках поміж боями. У мене не було, на жаль, камери GoPro. Якщо б була, я б напевно зняв таке, що можливо хотілось би і забути. Все це робилося у проміжках між боями, коли нема стрілянини, коли не працює снайпер.

Треба знати, що після атаки, коли вона захлинається, завжди буде перерва, і у цій перерві можна буде знімати. Бо ж не можна постійно класти людей. Вони погнали людей, ми зробили вогневу завісу, викликали артилерію. Пройшлася артилерія по їхнім позиціям. Тиша. У цей час можна взяти камеру зняти щось собі на згадку і людям на пам'ять.

– Можливо не зовсім коректне питання. Є те, що хотілося б не пам’ятати?

Ми – «кіборги», але ж і «кіборги» ламаються. Шкода

– Загибель друзів. Так сталося, що ми – «кіборги», але ж і «кіборги» ламаються. Шкода. Шкода. Тоді проти нас працювала група руських снайперів і активно прострілювали ці вікна, отвори. І деяких хлопців, на жаль, зачепило. У нас загинуло 5 людей. Це в моїй роті особисто. В моїй роті за дві ходи в аеропорт загинуло 5 людей. Не знаю, хотілось би хлопців повернути, але що зробиш.

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG