Люди масово залишають населені пункти по обидві боки лінії зіткнення. Ті, у кого немає можливості виїхати на «велику землю», в Україну, кидають зруйновані будинки і перебираються вглиб зайнятої сепаратистами зони – туди, де ризик загинути від випадкового осколка або прямого влучання менше.
На території Луганського національного університету вже півроку живуть сім’ї внутрішніх переселенців, які залишили міста і селища поруч із зоною бойових дій – від Первомайська уздовж Бахмутки до північної околиці обласного центру.
Люди, чиї будинки зруйновані війною, туляться в маленьких кімнатках колишніх студентських гуртожитків. Але вони й цьому раді – йти їм нікуди, багато хто позбувся не тільки житла: втратили роботу, залишилися без засобів до існування. Живуть на пташиних правах.
Навесні так звана «влада» угруповання «ЛНР», що визнане в Україні терористичним, пообіцяла їм віддати дачні ділянки під Луганськом. Але справа так і не зрушила з місця, розповідає Оксана Горлова, біженка з села Сміливе, де майже кожного дня йдуть перестрілки. Оксана каже, що мешканці села, які так і не дочекалися перемир’я, зараз знову почали виїжджати у більш спокійні міста, такі як Луганськ.
Виживає кожна сім’я в гуртожитку по-різному: ті, хто мають родичів-пенсіонерів, можна сказати, щасливчики – їм виплати почали платити більш-менш регулярно. Решта сімей, що складаються з дорослих і дітей, виживають як можуть – не гребують будь-яким підробітком, чекають щодня гуманітарку від волонтерів та військових підрозділів. Але ті максимум раз на кілька днів привозять їжу.
Тому, щоб не голодувати, переселенці, ризикуючи життям і здоров’ям, їздять до себе додому, на небезпечні території біля лінії зіткнення, – садити городи.
Угруповання «ЛНР» взялося створювати реєстр покинутого житла
Переселенка з Червоного Яру (це передмістя Луганська поблизу Станиці Луганської – ред.) Ольга Васіна показує свою кімнату в цьому гуртожитку, в якої вона живе разом із чоловіком і двома дітьми. Холодильника у них немає. На початку літа комендант поставив умову: або платіть оренду в розмірі 50 гривень у місяць, або його заберуть. У сім’ї, де підробляє тільки чоловік, користуватися холодильником вважається розкішшю. Доводиться не відходити від плити – готувати їжу на один раз.
Переселенці, чиї зруйновані домівки розташовані за останніми блокпостами, розуміють, що повернутися можна буде не скоро. Пам’ять про пережите ще свіжа.
«У нас спочатку українська влада стояли на Бахмутці, а потім зайшли «ополченці» і почалася війна. Були вбиті серед мирних, я взяла сумку з речами і поїхала звідти», – розповідає Оксана Горлова.
Але головні випробування для цих переселенців ще попереду. Невизнані луганські виші хочуть наприкінці літа здати гуртожиток новим студентам. Куди подітися переселенцям? Відповісти на це запитання в підконтрольному угрупуванню «ЛНР» Луганську не може ніхто.
У Луганську тим часом створюють реєстр покинутого господарями житла. І не виключено, що проблеми цих біженців будуть вирішувати за рахунок тих, хто, в свою чергу, виїхав із зайнятого бойовиками обласного центру.
