На Венеціанському кінофестивалі, що відкривається 2 вересня, відбудеться прем'єра документального фільму Сергія Лозниці «Подія». У 2014 році Лозниця знімав революцію в Києві, і його фільм «Майдан» став колективним портретом її учасників. Новий фільм змонтований з чорно-білих плівок, що зберігалися в архіві Ленінградської студії документальних фільмів. Оператори знімали Ленінград у дні путчу 1991 року.
Основна емоція, яку ви читаєте на обличчях людей, – це подив
– Коли я ще раз подивився цей матеріал після того, як зробив фільм «Майдан», – я чітко побачив, наскільки інший намір був у людей, які вийшли на вулицю у серпні 1991 року. Основне почуття, емоція, яку ви читаєте на обличчях людей, – це здивування, подив, нерозуміння того, що відбувається, навіть страх за те, що буде далі. Це добре помітно, оскільки знята картина так, що камера увесь час показує обличчя, вона рухається натовпом. Дуже багато осіб ви можете побачити за ці три дні.
Я не виключаю, що в Росії був і порив душі, ця огидна влада всім вже набридла, але це не було, на мій погляд, стихійним рухом людей – це почав хтось інший
Я знайшов повну фонограму мітингу, який був у Ленінграді 20 серпня, куди прийшло близько півмільйона людей. Якщо прослухати уважно цю фонограму, то наприкінці Собчак каже: «Спасибі вам велике за підтримку, а зараз повертайтеся на свої робочі місця». Ви уявляєте, у Києві зараз на Майдані сказати: хлопці, спасибі, що ви вийшли, підтримали, а далі повертайтеся працювати, а ми вам скажемо потім, що вам потрібно робити?! Я не виключаю, що в Росії був і порив душі, ця огидна влада всім вже набридла, але це не було, на мій погляд, стихійним рухом людей – це почав хтось інший.
– Почали згори, звичайно.
От і вся різниця – а Майдан був розпочатий людьми
– От і вся різниця – а Майдан був розпочатий людьми. Там згори робили дурниці, які мали дуже серйозний відгук і відгомін. А тут (у 1991-му – ред.) цю революцію почали згори. Чим далі, тим більше сумнівів виникає і підозр, що це криво зроблена, не так зроблена, як хотілося б тим, хто її починав, революція, або путч, або переворот, coup d'etat (державний переворот, з французької – ред.), не знаю, як ще назвати. Вона пішла, покотилася не туди, і по ходу справи змінили план. Ось, власне, все.
Не повинен був, мені здається, Єльцин потрапити на ту позицію, на яку він потрапив, згідно з планами тих людей, які це починали. Але вони зайшли за ріг, почекали і завершили все-таки свою справу
Але щось не вдалося, не склалося, мені так здається, таке відчуття. Не повинен був, мені здається, Єльцин потрапити на ту позицію, на яку він потрапив, згідно з планами тих людей, які це починали. Сталося так. Але нічого, вони зайшли за ріг, почекали, потім завершили все-таки, як ми бачимо зараз, свою справу. Тим не менш, це вражаючий матеріал, який я певний час назад дивився, потім переглянув іншими очима, і він досі продовжує хвилювати.
– Так, в 1991 році здавалося, що величезна історія тільки починається, а виявилося, що головна подія якраз була тоді, і зараз триває спроба відіграти все назад, зробити вигляд, що події цієї не було.
– Це ж історія відкладеної революції 1905-го, потім 1917 року і так далі. Увесь час, чим далі, тим менше, мені здається, можливостей що-небудь зробити, тому що сили йдуть, потенціал іде, можливості усвідомити, що відбувається, теж не нескінченні. Якось дуже сумно.
Ця картина викликає, з одного боку, натхнення, а з іншого боку сумне відчуття, сум з приводу втраченого тоді. Мені здається, це дуже важливо саме зараз. Оскільки у мене таке відчуття, що ми підходимо знову до чергового поворотного моменту, і знову такий баланс – або-або. Мені здається, дуже важливо зараз пам'ятати про те, що все могло бути інакше, можна було б відчувати себе гідним і гордим за те, що тоді вдалося на дуже маленький, короткий термін здійснити.
– Взагалі, таке відчуття, що це не 24 роки тому відбулося, а в якомусь зовсім іншому часі, іншому всесвіті. Настільки давно минулий час, що навіть Сталін чи Друга світова війна зараз здаються більш близькими, ніж 1991 рік. Ось такий парадокс.
Це інші люди – перша думка, яка виникає
– Це інший аспект. Зараз, після закінчення 24 років – це Юпітер зробив свій цикл, зараз якраз відчуття таке, і це помітно чітко, що це зовсім інша країна й інші люди. Це інші люди – перша думка, яка виникає. І те, що я хотів втілити в цій картині, звичайно, мені потрібно було структуру створити і так далі, але єдине, що я хотів, – я хотів зберегти матеріал. Чим більше я міг би використовувати матеріал, щоб не зруйнувати структуру і розповідь, щоб не затягнути, не в ту сторону повернути, я намагався зберігати як можна більше матеріалу, щоб побачити обличчя людей.
Викликає здивування чистота, є таке слово «непорочність», щось таке, що зараз вже дуже рідко можна прочитати на обличчях. І там вражаючий є кадр, коли відбувався мітинг на Палацовій площі, оператор звернув увагу, і камера прямо робила рух на кадр: жінка стояла і тримала в руках плакат «Російський народе, не дай себе обдурити». На диво проникливо.
– Цікаво, що там суцільні небіжчики, але є одна жива людина – це Путін, який іде у свиті Собчака, пробігає на екрані. І тут, здається, Ви на хуліганство зважилися, додавши до звукової доріжки голос, немов його хтось гукає: Володя, Володя!
– Так, вигукнув якийсь знайомий, напевно. (Сміється – ред.) Знаєте, що з пісні слів не викинеш. Щоправда, він там був, працював сумлінно... На боці тих, хто переміг. Переможець, можна сказати...
– І виявився страшнішим за будь-який ГКЧП… Таке враження, що оператори в 1991 році знімали спеціально для Вашого фільму, вражаючий ефект.
– Так, це дивно. Дивно, що весь цей матеріал зберігся. Була зроблена навіть «лаванда» (інтерпозитив, проміжна позитивна копія фільму – ред.), тому що негативи я не знаю де. Хтось це все окремо на поличку поклав році в 1993-му чи в 1992-му, а може, ще й у 91-му.
І дивно те, що тоді знімали на плівку. Наскільки я знаю, тільки в Ленінграді, студія документальних фільмів ленінградська, знімала на плівку, знімали сім операторів. У Москві, наскільки я знаю, камери були опечатані, і все, що ми бачили, все, що ми могли бачити раніше, – це або чиїсь VHS-камери, або це знімало телебачення. Дуже мало матеріалу, до речі.
Що мене вразило – дуже мало збереглося звуку цього часу. Найбільше я знайшов в інтернеті звуку, а в архівах його немає
Що мене вразило – дуже мало збереглося звуку цього часу. Я шукав, шукав у різних місцях, в тому числі в інтернеті, напевно, найбільше я знайшов в інтернеті звуку, а в архівах його немає. І ця зйомка в Ленінграді – дивно, що дозволили, дали камери або взяли камери самостійно, хоча ми ж знаємо радянську систему дозволів і так далі, проявили, і було зроблено три журнали. Один із цих журналів теж я певно мірою використовую в картині.
Усього знято близько трьох годин матеріалу, знімали це як репортаж, тоді знімати вміли, оператори були прекрасні.
– Там приголомшливо красиві кадри. Коли розгойдують фургон для барикади, і ця сцена на даху, коли знімають радянський прапор, і молодий чоловік розгублено спускається з ним вниз. І фінал у Смольному, коли опечатують двері, тіні тривожні в коридорі в кінці. Це блискучі зйомки.
Знімати тоді і вміли, і любили, тож там все знято прекрасно
– Так, це ленінградська школа, і знімати тоді і вміли, і любили, тож там все знято прекрасно. Мене що вразило, що там були такі довгі кадри, кілька хвилин руху натовпом – ось це дивно, відірватися неможливо.
– Не можна було уявити в 1991 році, що мине час, і в 2015 році фільм, зроблений з цих матеріалів, неможливо буде показати по федеральному каналу в річницю путчу. Тоді здавалося, що це головний день нової Росії...
– А давайте не будемо загадувати, подивимося. Чому б ні?
Справа в тім, що в картині немає жодного коментаря, там тільки спостереження за подіями, в більш-менш хронологічній послідовності побудовані події, як репортаж про події. Чому потрібно боятися, що люди не так зрозуміють? Потрібно показувати зараз, чому ні?.. Ця картина присвячена дуже важливій події, яка породила сьогоднішню владу.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
