Доступність посилання

ТОП новини

Iskola і школа: в яких умовах навчаються діти по обидва боки українсько-угорського кордону


Школяр у коридорі Вилоцької школи №2
Школяр у коридорі Вилоцької школи №2

«Щороку кількість школярів у перших класах збільшується. Коли держава почала виплачувати гроші за народження дитини, тут стався демографічний бум» – директор

Маргарита Тулуп і Ольга Клінова

ЗНО-2015 найгірше склали школи на Закарпатті. З 237 навчальних закладів, де щонайменше десять випускників не подолали поріг «не склав/склав», закарпатських – 92. Багатьом дітям важко навчатися через мову. В Закарпатській області в окремих населених пунктах проживають переважно етнічні угорці. Радіо Свобода завітало до трьох звичайних сільських шкіл – в українському Вилоку та в угорському Тисабечі – аби порівняти умови, в яких сусіди по прикордонню здобувають середню освіту.

«Жити і працювати в Україні»

Вилок – невеличке прикордонне селище в Закарпатті. За офіційними цифрами, тут живуть близько 3500 людей, утім, насправді значна кількість місцевих виїхала на заробітки за кордон, а молодь, здобувши вищу освіту у Берегові чи Ужгороді, повертатися не поспішає. Лише п’ята частина місцевих – українці, решта – угорці. У селищі працюють дві загальноосвітні школи: одна з українською мовою викладання і одна – з угорською.

Місцеві кажуть, що не всі вилоцькі угорці йдуть до угорськомовної школи. Це пов’язано з проблемою подальшого працевлаштування: «Хочуть збити з себе дітвака – віддають в угорську. Хочуть, щоб у дитини була перспектива – влаштовують в українську». Цьогоріч в україномовній школі 25 першокласників. А минулого року вперше за шкільну парту тут сіли 28 школярів.

Вилоцька загальноосвітня школа №1 виділяється на фоні інших будівель. Її можна знайти і в інтернеті: є офіційний сайт і сторінка у Facebook. У жовту двоповерхову споруду з цокольним приміщенням учнів перевели у 2007 році зі старого Соляного дому з потрісканими стінами – однієї з найстаріших будівель на Закарпатті.

«Ми тепер стараємося, школу бережемо, оформляємо все за свої кошти. Але навіть спортзалу нема, тут лише фундамент – підводить нас до вікна заступниця директора Єлизавета Отокарівна. – У нас має бути басейн, їдальня і корпус початкових класів. Як накрилося це у 80-х роках, так і стоїть досі. Щоразу обіцяють відновити будівництво». Тут також немає актової зали, а тому учні і вчителі ходять на свята до угорськомовної школи.

Останніми роками першачків більшає, але директорка не може розділити класи на дві паралелі – приміщення хоч і виглядає великим, проте місця бракує.

Попри те, що школа не має багатьох потрібних приміщень, її футбольне поле з сучасним штучним покриттям збирає спортсменів з навколишніх сіл. У день нашого приїзду місцеві мешканці зібралися на подвір’ї споглядати товариський матч шести шкільних команд, включно з угорською «Торпо».

У школі вчиться понад 350 дітей. Близько 140 з них доїжджають з сусідніх сіл – Петрова, Паладі та Заболоття – трьома шкільними автобусами державної соціальної програми.

Заступниця директора каже, що учні називають себе українцями, хоч і говорять на перервах угорською. Як іноземні тут вивчають англійську та німецьку. «Був такий період, коли наші діти їхали навчатися за кордон. Тепер ситуація трохи змінилася. Майже всі вступають до львівських, івано-франківських, мукачівських університетів», – розповідає Єлизавета Отокарівна. За її словами, учням не подобається хіба те, що дирекція дуже серйозно контролює відвідування. Часом на прикордонні стається так, що неповнолітні вдаються до нелегального заробітку – перепродають цигарки і горілку. Директорка Беата Гафинець особисто пильнує відвідування, а те, що діти роблять після уроків – «відповідальність батьків».

Тут вчителює 30 людей. Середня, але не мінімальна, зарплата складає 2 тисячі гривень. Молоді спеціалісти отримують ще менше.

В окремих кабінетах встановлені мультимедійні дошки. На цокольному поверсі – клас інформатики з десятьма комп’ютерами. У холі – парти, виставлені рядами. Через дерев’яне віконце дітям видають обіди. Тут безкоштовно харчуються учні 1-4 класів. Денна норма державного фінансування – 6 гривень 50 копійок.

Збоку на стіні помічаємо електронний бокс – автомат для визначення профорієнтації. Можна пройти тест, прочитати описи різних професій, а якщо правильно відповісти на контрольні запитання, то і завантажити картинку чи мелодію на смартфон. Зверху на стенді намальовані усміхнені хлопчик і дівчинка з рюкзаками і напис: «Хочу жити і працювати в Україні».

Єлизавета Отокарівна проводить нас на другий поверх. Відчиняє кабінет української мови та літератури – його визнали найкращим на Закарпатті. Над темно-зеленою дошкою висить портрет. «Рушник і Шевченко мають бути в кожному класі. У нас в районі так заведено. Я не вважаю, що це прикраса, то обов’язково має бути. На урочистості ми домовилися носити вишиванки, хоча раніше був простий одяг: білий верх і чорний низ», – розповідає пані Єлизавета.

У коридорах майже усі стіни завішані плакатами з охорони здоров’я, техніки безпеки та стінгазетами на різні теми. Особливу увагу приділили Майдану і АТО.

У кабінеті історії – портрети видатних діячів. Окремо – історія школи з фотографіями. Великий стенд в кінці класу, присвячений подіям Другої світової війни, обрамлений георгіївською стрічкою. Як і в кожному кабінеті, на стіні прапор України, герб і слова державному гімну.

Єлизавета Отокарівна натхненно продовжує: «Дуже важливо, щоби діти бачили і знали українські символи. Раз на місяць кожен класний керівник повинен провести урок патріотичного виховання. У нас тепер всюди державна символіка. У подіях в країні є один плюс – усі, і діти зокрема, стають патріотами і, нарешті, усвідомлюють, чим для нас є прапор».

Скелет Тимофій і портрет Шевченка

По обіді на шкільному подвір’ї Вилоцької школи №2 гамірно, але слів не розібрати. Біля паркану багато різнокольорових велосипедів. Звичних «України» чи «Тиси» серед них не видно. Діти малюють на асфальтованому майданчику крейдою, стрибають у «класики» та бавляться в лови. Це – група продовженого дня. Тут навчається понад 180 учнів і працюють 22 вчителя. Цього року у перший клас угорськомовної школи підуть 15 дітей. Минулоріч першачків було 12.

Директор Йосиф Шімон у сірому діловому костюмі заїжджає на подвір’я на рожевому велосипеді доньки. Школою він керує з 2003 року. Етнічний угорець досконало володіє українською, також говорить російською мовою. На останніх місцевих виборах його обрали депутатом районної ради.

«Сюди ми заселилися у 2006 році. До того школа розміщувалася у місцевому дитячому садку. А це приміщення збудували на інвестиційні кошти фонду, створеного при римо-католицькій церкві. Пожертви також робили громади з ЄС та Канади», – розповідає Йосиф Шімон.

На фасаді школи два прапори – український та угорський. Директор запрошує всередину на екскурсію. В коридорі на стінах – національна символіка двох країн. Уся інформація продубльована обома мовами. Окремі стенди присвячені Небесній сотні та АТО.

Йосиф Шімон розповідає, що школярі ідентифікують себе як українські угорці. Серед них також багато ромів. Утім, національне питання для вилоцької молоді не належить до категорії проблемних: «Ми тут всі живемо вкупі. У нас немає такого розподілу: ти росіянин, українець чи єврей. Ми цього не помічаємо. Хочете говорити українською? Будемо говорити українською. Хочете говорити російською? «Будем разговаривать по-русски».

На першому поверсі пахне будівельними матеріалами. Триває ремонт – незабаром тут відкриють сучасний спортзал. Працюватимуть новенькі душові і роздягальні.

Приміщення школи оснащене системою відеонагляду. Більшість кабінетів відчинені. Директор сміється, що, якщо двері замикати, то з’явиться спокуса красти.

«З 2006 року за цією партою сидять цигани, – Йосип Шімон проводить рукою по чистій темно-зеленій стільниці, – і покажіть, щоб тут хоч щось написали! В селищі до них ставляться добре. Це не етнічні, а асимільовані цигани, тому їх не відокремлюють від інших угорців. Вони не знають мови і культури ромів, не мають баронів. Їх називають циганами радше за нижчий рівень життя».

Багато школярів походять із мішаних сімей, де, наприклад, батько – українець, а мати – угорка. А буває й так, що жінки мають по п’ятеро дітей від різних чоловіків. «Щороку кількість школярів у перших класах збільшується. Коли держава почала виплачувати гроші за народження дитини, тут стався демографічний бум – усміхається директор. – Люди просто брали гроші в кредит і мусили ж якось віддавати».

Зазираємо в один з молодших класів. Вздовж стіни – дитяче змінне взуття. Кожен з учнів має особисті засоби гігієни: рушник для рук, туалетний папір і рідке мило.

У школі користуються сучасною технікою. Для учнів і вчителів придбали 30 комп’ютерів, чотири ноутбуки, проектори. Канадські благодійники подарували три мультимедійні дошки.

Особливо директор пишається кабінетом української мови, який за облаштуванням посів друге місце в Закарпатській області. Тут є проектор, ноутбук і плазмовий телевізор, але головний атрибут, на думку директора, – портрет Шевченка.

«Українська символіка обов’язково має бути в усіх класах. І українська мова для нас – основний предмет. Математику, географію та історію вивчають двома мовами. Проте, дітям важко, бо вони не чують української вдома», – пояснює пан Йосиф.

Раніше як іноземну можна було обрати російську, але тепер від цього відмовились. Окрім угорської та української, у школі вивчають англійську.

У нього поцупили два зуба, тому вчителька біології тепер зачиняє його у шафі

Кабінет біології – гордість школи. На навчальне обладнання витратили 168 тисяч гривень. Йосиф Шімон поспішає «познайомити» нас з Тимофієм – навчальним скелетом: «У нього поцупили два зуба, тому вчителька біології тепер зачиняє його у шафі», – зізнається винувато.

У кабінеті історії – дипломатія: одну стіну прикрашають портрети видатних угорських постатей, протилежну – українських, серед яких Роман Шухевич.

За результатами зовнішнього незалежного оцінювання з 19 випускників порогу «не склав/склав» не подолали тринадцятеро. «Цього року з 19 випускників троє складали ЗНО з української мови, щоб вступати у вищу школу, – розповідає Йосиф Шімон. – А є й такі сім’ї, які у старших класах переводять до нас дітей зі школи з українською мовою навчання – хочуть відправити їх в Угорщину. Для цього необхідно скласти іспит з угорської».

«Говоритиму угорською, так простіше»

Одразу за Вилоцьким контрольно-пропускним пунктом починається угорське село Тисабеч. Населення тут майже удвічі менше, ніж у Вилоку.

Місцева школа, чи то пак iskola (угорською), носить ім’я Ференца Ракоці. «Проект Європейського Союзу», – повідомляє поламана табличка на господарському приміщенні. На подвір’ї нас зустрічають галасливі діти.

Пройти непоміченими тут не так просто. Новоприбулих одразу обступають, жваво обговорюють та супроводжують до самого порогу триповерхової школи. Зліва від будівлі – футбольне поле зі штучним покриттям і велопарковка.

Це ж угорці, у них все імені Ракоці

Опиняємося у просторому холі з панорамними вікнами і високою стелею. Перше враження – гамірний простір і багато зелені. Здається, що рослини тут усюди. В інтер’єрі переважають червоний, зелений і білий – кольори державного прапора Угорщини. У центрі холу – стенди з фотографіями учнів у школі, селі, на екскурсіях. Стіни прикрашають малюнки, присвячені Ференцу Ракоці. Згадок про короля тут справді багато – на другому поверсі на його честь відкрили окрему виставку. Наш перекладач усміхається: «Це ж угорці, у них все імені Ракоці».

До кабінету директора Пийтера Борбелі проходимо коридором, схожим на оранжерею. У невеликій кімнаті – письмовий стіл, книжкова шафа, старий комп’ютер та окремий монітор для зовнішніх камер спостереження.

У його школі вчиться 213 дітей. Більшість із них з Тисабеча, але є ті, хто на шкільному автобусі доїжджає з сусідніх сіл Уско та Магошлігет. Навчання тут триває до 8 класу – коли учні досягають 14 років. Потім частина дітей вступає у ПТУ, решта – продовжує навчання в гімназії, наприклад, у місті Фехердярмат.

Розклад схожий на український: початок уроків о восьмій, тривалість одного – 45 хвилин. П’ятикласники мають 6 уроків на день, а молодші – не більше п’яти.

Майже усіх дітей держава забезпечує підручниками, але, якщо батьки мають бажання і фінансову змогу, купують їх самостійно. «До 2000 року як іноземну у нас вивчали російську. Потім, за рішенням батьків, її змінили на англійську. Тому вчительці довелося перекваліфікуватися», – розповідає директор.

Викладачку англійської, темноволосу жінку з аристократичною зовнішністю, звуть Андреа Борнеміса. Аби порозумітися, переходимо на російську: «Как думаете, почему родители приняли такое решение – отказаться от русского языка?» Проте висловлюватися вчительці важко. Питаємо те ж саме англійською. «Говоритиму угорською, так простіше», – звертається вона до нашого перекладача. Батьківську відмову від російської пояснює тим, що англійська – перспективніша.

У цій сільській школі, як і в усіх угорських, практикують інклюзивну освіту – тут можуть вчитися діти з особливими потребами. Пандусів немає, вони просто не потрібні, бо пороги пласкі, а двері широкі: сюди можна проїхати на інвалідному візку. На першому поверсі, одразу біля входу – клас, обладнаний індуктивною петлею для нечуючих.

Якщо потрібні книжки зі шрифтом Брайля, то достатньо замовити їх у Будапешті

«Тут встановлена система підсилення сигналу слухових апаратів. У школі також є ліфт. А якщо потрібні книжки зі шрифтом Брайля, то достатньо замовити їх у Будапешті», – пояснює директор. Щоправда, зараз діти з інвалідністю тут не вчаться: «Раніше були. У разі необхідності ми їх готові прийняти».

Усього вчителів у школі 20. Середня заробітна плата становить 150-180 тисяч форинтів (до 12 тисяч гривень). Утім, такою сумою працівники не задоволені, тому що «ціни – європейські, а зарплати не відповідні». У Західній Європі вчителі отримують у 5 разів більше.

Директор показує їдальню і не відпускає нас зі школи голодними. Дві жінки в білих фартухах пропонують нам шкільний обід – молочний суп з вишнями та грушею на перше та капосташ тийсто (локшина з капустою) на друге: «Шкода, що ви приїхали сьогодні, бо завтра у нас подаватимуть м’ясо».

Далі оглядаємо комп’ютерний клас і спортзал. Останнім – музичний кабінет. «Заграйте нам якусь пісню», – просить директор вчителя музики і трьох чорнявих хлопчиків.

Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:39 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:09 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ


Діти старанно смикають за струни ліри і голосно співають.

– Про що була пісня? – запитуємо ми.
– Це наша, народна.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG