«Пласт» відіграватиме більшу роль у вихованні української молоді, але перетворення на «піонерську організацію», контрольовану державою, йому не загрожує, говорить в інтерв’ю Радіо Свобода голова «Пласту», національної скаутської організації України, Ярослав Юрчишин. Ми запросили його більше розповісти про те, як відбуватиметься співпраця з українським Міністерством освіти, як «Пласт» працює на сході України та про те, як досвід життя у вільному світі допоміг організації у відновленні її діяльності в Україні.
– Найбільша цінність цього досвіду була на початках, під час відновлення незалежності, а відтак і відновлення «Пласту». Оскільки фактично в організаціях одразу були на інституційному рівні засаджені демократичні процедури, демократичні принципи, за якими діяв «Пласт» у Сполучених Штатах, у Європі, тобто в українській діаспорі. Наша організація найлегше, напевно, адаптувалася до викликів демократичного розвитку. Якщо зараз, після впливу Європейського союзу, українські громадські організації тільки доходять до високих рівнів демократичного правління, то «Пласт» вже одразу відновлювався за такими принципами.
– Як виглядатиме зараз ваша співпраця з Міністерством освіти? Оскільки, з одного боку, це є визнання визначної ролі «Пласту» в патріотичному вихованні, – результати ми можемо вже побачити і в нинішній час, коли іде війна в Україні, – але з іншого боку, чи є небезпека того, що «Пласт» у співпраці із державними інститутами перетвориться на нову «піонерську організацію»?
– Перший договір про співпрацю між Міністерством освіти та науки та «Пластом» був підписаний ще на початку 1990-х років. Без цього дозволу нам би просто не дали доступу до шкільної освіти, а відтак, ми б не могли набирати наші гуртки у школах, що дуже ефективно відбувалося, в першу чергу, в західній, центральній Україні. Оскільки східні і південні переважно створювалися проблеми на рівні місцевих влад.
Я думаю, договір складений таким чином, що можливості підпорядкування організації державі, як це було в «Піонерії», зведені до нуля, фактично відсутні
Система, виписана в новітньому договорі, є партнерська. Тобто держава і «Пласт» співпрацюють. Як тільки одна зі сторін вважає, що ця співпраця іде на шкоду діяльності, вона може, заздалегідь попередивши партнера, розірвати цей договір. Тобто у цю співпрацю держава вкладає доступ «пласту» як неформальної освіти до формальних закладів освіти, в першу чергу, центрів позашкільного виховання, «Пласт», відповідно, ділиться своєю методикою, проводить навчання не лише для пластових виховників, а і для педагогів-організаторів, які мають бажання працювати за нашою методикою. Я думаю, що договір складений таким чином, що можливості підпорядкування організації державі, як це було в Піонерії, зведені до нуля, фактично відсутні.
– Наскільки далеко на схід зайшов «Пласт», як зараз ви можете поширити свою організацію саме на сході, чи держава вас закликає до цього, і як ви співпрацюєте з тими дітьми, які приїхали зі сходу і опинилися в ситуації вимушених переселенців? Хто до кого шукає шляхів: вони до вас, чи ви до них?
– У нас був традиційно дуже сильний осередок у Севастополі, було близько десяти осередків по Криму до окупації. В нас були і гуртки з кримських татар, киримли, зараз вони розкидані по всій Україні, тому поки що ці гуртки не відновилися.
Звісно, після окупації будь-яка можливість офіційної роботи в окупованому Криму зупинилася, так само як і в зоні, яку зараз контролюють сепаратисти. При тому, у прифронтовій зоні, у Слов’янську, у Краматорську, а також у Харкові і Дніпропетровську дуже серйозно почали розвиватися осередки «Пласту», оскільки батьки побачили потребу патріотичного саморозвитку дітей.
В нас є окремі програми для дітей з родин тимчасово переміщених осіб. Зараз, у ці дні, відбувається табір в Івано-Франківській області, на «Соколі», в історичному таборі-музеї «Пласту», який заснований ще Андреєм Шептицьким, вже для дітей з Авдіївки. Наші представники в Донецькій області збирали цих дітей, які походять переважно з родин, які переселилися з іншої території Донецької області, яка зараз контрольована проросійськими силами, і ці діти мають на два тижні повний пластовий табір за пластовою методикою. Керівництво табору на волонтерських засадах здійснює свою роботу.
Якщо раніше на Донбасі перешкоди чинила влада, то зараз більше проблема є в тому, щоби знайти волонтерів, які згодяться за пластовою методикою безкоштовно працювати з дітьми
Якщо раніше на Донбасі перешкоди чинила влада, то зараз більше проблема є в тому, щоби знайти волонтерів, які згодяться за пластовою методикою безкоштовно працювати з дітьми, вкладати достатньо багато власного часу. Зважаючи на складні економічні умови на сході, таких людей недостатньо, які б задовольнили попит весь, всіх дітей, і всіх батьків, які хочуть віддати дітей в «Пласт», але ми робимо все, що у наших силах.
І, звісно, підтримка з боку держави є дуже помічною, але виконати бажання держави і перетворитися на масовий рух на зразок «Піонерії» в Радянському союзі ми навряд чи можемо і хочемо, оскільки ми насправді підходимо більше індивідуально до кожної дитини. Ми зможемо зробити рівно стільки, скільки є людей, готових інвестувати свій час в майбутнє, вкладатися в це. Скільки ми їх знайдем, стільки осередків зможемо створити і настільки поширити наш пластовий рух.
– Гаслом пластунів було – «Служити Богу і Україні». Наскільки до «Пласту» готові прийняти дітей різних національностей, різної релігійної культури, і з цих дітей, з таким різним багажем, виховати патріотів України?
– В сучасному глобалізованому світі класичний націоналізм «проти», коли нація створюється через те, що має чіткого ворога, і фактично протиставляється, не є «виживабельний», він застарів. Тому ми більше зараз працюємо над тим, щоби виховати гідного громадянина не лише місцевої, національної, а і світової спільноти, глобальної спільноти.
До нас часто приходять діти з російськомовних сімей
Чи це зменшує патріотичність наших дітей? Ні, просто це розширює певні світоглядні парадигми. Тому до нас часто приходять діти з російськомовних сімей. Так, в нас є правило в середині організації спілкуватись українською мовою, але ми жодним чином не обмежуємо право батьків визначати, якою спілкуватися мовою в родині.
Аналогічна ситуація і з вірою в Бога. Це – особиста справа батьків, особливо це – справа кожної дитини. Ми виходимо з того, що українська культура, так само як європейська цивілізація, виникли завдяки християнським цінностям, але насправді ці цінності є універсальні і фактично всі гуманістичні релігії мають подібного плану цінності.
