Усе більше ознак того, що бомба на борту могла спричинити катастрофу російського літака, який впав на Синайському півострові в Єгипті, становлять важку дилему для президента Володимира Путіна: як на це реагувати? Якщо теорія про терористичний акт підтвердиться, тоді це виглядатиме так, як говорили бойовики «Ісламської держави»: що саме вони здійснили акт помсти за російську військову кампанію в Сирії.
Є кілька шляхів, які може обрати Кремль, але кожен з них має потенційні недоліки і жоден з них не гарантує, що катастрофа літака не створить Путіну проблем усередині країни та за кордоном. Ось кілька варіантів, як може реагувати Росія.
Заперечення
Допоки не буде солідних доказів, що катастрофа літака авіакомпанії «Когалимавіа» (працює під маркою «Метроджет») рейсу 9268 була спричинена бомбою, яку пронесли на борт, або яку підклали в багажне відділення, Росія опиратиметься тому, щоб визнати таку можливість. Технічна неполадка літака буде теж прикра для Путіна, але менше, аніж терористичний акт – адже технічні несправності або помилки пілотів були частими причинами аварій від моменту розпаду колишнього СРСР. І за технічну несправність літака мало росіян будуть звинувачувати Путіна.
Терористи вже знищували російські літаки раніше: у 2004 році, буквально незадовго перед нападом бойовиків на школу в північнокавказькому Беслані, дві жінки з Дагестану сіли на окремі літаки і підірвали себе з невеликим проміжком часу протягом однієї ночі, вбивши усіх 89 людей на борту.
Але «Аеробус», який зазнав катастрофи в небі над Синаєм, був поза межами Росії – він летів з єгипетського курорту Шарм-аш-Шейх до Санкт-Петербурга, рідного міста президента Путіна. Кількість загиблих – 224 людини – є найбільшою в історії російської та радянської авіації.
Твердження, що такі польоти є небезпечними, підриває ключовий елемент неписаного контракту, який Путін ніби уклав з російським середнім класом за понад 15 років перебування при владі: підтримуйте мене політично, і вам дістануться переваги, яких не знало покоління ваших батьків – наприклад, відпустки на закордонних пляжах.
І багато хто, окрім хіба що невдумливих жертв кремлівської пропаганди, може засумніватися в заявах Путіна про захист росіян за кордоном, якщо росіяни побачили б, що влада не внесла б – на відміну від західних країн – жодних змін у порядок польотів на Синай.
Головна проблема із запереченням – та, що це може спрацювати, якщо будуть сильні аргументи. Ознаки, що це могла бути бомба, наростали, але російські та єгипетські представники голосно закликали не поспішати з висновками. Путін не торкнувся причин катастрофи, коли перервав дводенне мовчання другого листопада і назвав катастрофу «неймовірною трагедією». Речник Путіна Дмитро Пєсков сказав п’ятого листопада, що розмови про бомбу на борту є «спекуляцією», а прем’єр Дмитро Медведєв сказав, що ще зарано робити висновки про причину катастрофи.
Звинувачуй Єгипет
Російські офіційні представники мають досвід багатьох десятиріч щодо звинувачень, і «тикання пальцем» у бік Єгипту може виглядати звичною справою. У зусиллях, спрямованих на відведення звинувачень у причетності до ракетного обстрілу, внаслідок якого був збитий малайзійський «Боїнг» в небі над Східною Україною минулого року, один з аргументів Москви – це закид у бік Києва, який не закрив повітряний простір над зоною конфлікту.
Але звинувачення на адресу Єгипту погано впишуться в нову політику Росії на Близькому Сході. Путін загравав із Єгиптом, який має тісніші зв’язки зі США. Путін навіть підтримав президента Єгипту Абдель-Фаттаха ас-Сісі перед його перемогою на виборах 2014 року.
Також критика Кремлем системи безпеки в Єгипті може змусити росіян замислитись, а чому це питання не порушувалося раніше, оскільки сотні тисяч росіян літали до Шарм-аш-Шейха та Хургади у відпустку останніми роками.
Звинувачуй Захід
Випробуваний підхід Путіна, зокрема, під час його третього президентського терміну. Він поклав провину на США за хвилю антикремлівських протестів у 2011–2012 роках і звинувачував Вашингтон у підтримці бойовиків на російському Північному Кавказі.
Було б перебором покласти вину й за катастрофу на Синаї на Захід, але виглядає, що Кремль буде тицькати пальцем у бік Заходу, як тільки зможе.
Нападки на Захід можуть вписатися в російський підхід, який звинувачує США та Європу у впливі на близькосхідну ситуацію, що призвело до постання «Ісламської держави».
Від початку авіаударів Путіна в Сирії 30 вересня офіційні представники в Москві нападали на західних політичних та військових керівників, які попереджали, що інтервенція може призвести до російських втрат або інших болісних наслідків.
На тлі ознак, що причиною катастрофи літака могла бути бомба, і на тлі заяв бойовиків-ісламістів, що жертви були «хрестоносцями», які понесли кару «через російські повітряні удари, які вбили сотні мусульман на сирійській землі», офіційні представники в Москві можуть зайти далеко і звинуватять Захід, що його попередження про небезпеки сирійської кампанії могли заохочувати «Ісламську державу» нападати на росіян.
Наприклад, голова комітету у закордонних справах у верхній палаті російського парламенту заявив, що рішення Британії припинити всі польоти до Шарм-аш-Шейха – як реакція на стурбованість щодо бомби на борту російського літака – було продиктоване опозицією Лондона російським авіаударам у Сирії. «Існує геополітична опозиція діям Росії в Сирії», – процитувало російське державне агентство «РИА Новости» Костянтина Косачова 5 листопада.
Кількома годинами пізніше речниця МЗС Росії Марія Захарова розкритикувала Британію за цей крок, звинувативши британський уряд у небажанні поділитися розвідувальною інформацією про катастрофу літака.
І якщо такі заяви не спрацюють стосовно західних політиків, то вони можуть спрацювати для внутрішньої аудиторії і піти слідом за російськими закликами до США поділитися інформацією щодо бойовиків «Ісламської держави» та інших воєнізованих груп у Сирії.
Погодься і використай
Докази, що пов’язані з «Ісламською державою», про причетність бойовиків до катастрофи літака з росіянами, що відпочивали в Єгипті, яка сталася лише через місяць по тому, як Росія розпочала авіаудари в Сирії, може завдати серйозної політичної шкоди Путіну. Але якщо він змушений буде погодитись, що це був бомбовий напад, він спробує пом’якшити наслідки і використати трагедію для посилення свого порядку денного вдома, на Близькому Сході та у взаєминах із Заходом.
У внутрішньому плані Путін може розглядати катастрофу як шанс для пожвавлення свого бачення Росії як стійкої нації, яка має об’єднатися на тлі зовнішніх загроз – чи то з боку Заходу, чи з боку «Ісламської держави».
Путін вже трохи привідкрив таку можливість третього листопада у Дагестані, де існує ісламістський рух: без згадки про катастрофу літака він сказав: «Ніхто ніколи не міг залякати… російський народ». Він також сказав, що всі спроби це зробити будуть «безнадійними».
Щодо дій на зовнішньополітичній арені, то – як і після нападів «Аль-Каїди» на США 11 вересня 2001 року – Путін може використати трагедію на Синаї для нового наголосу на своїй тезі про те, що Росія та Захід постали перед спільним ворогом і мають діяти спільно – на умовах Москви – для того, аби завдати поразки цьому спільному ворогові.
В очах Кремля це означає, що США, Європа та країни Перської затоки мають зупинити свою критику російських авіаударів у Сирії і погодитись із тим, що Москва – як також і сирійський президент Башар аль-Асад – є союзниками в боротьбі проти «Ісламської держави».
Простіше кажучи, Путін може використати катастрофу для противаги західним звинуваченням, що російські авіаудари в Сирії не спрямовані проти «Ісламської держави». Путін можу змалювати можливий теракт на борту літака як доказ, що бойовики-ісламісти бачать Росію як грізного суперника нарівні з іншими, кого «Ісламська держава» називає «хрестоносцями».
Але це палиця в двома кінцями: змалювання своєї країни сильною, непереборною державою, яка зазнала нападу з боку «Ісламської держави», може посилити тиск на Путіна діяти ще агресивніше в Сирії – замість мати більш скромні цілі, як-от просто зберегти владу аль-Асада чи посилити позиції Москви в разі переговорного вирішення сирійської громадянської війни.
Це, у свою чергу, означає ще більше залучення в конфлікт і є недешевою справою, яка може завдати шкоди популярності Путіна всередині країни в разі, як найбільша з часів розпаду СРСР військова операція Росії поза межами пострадянського простору піде шкереберть.
Є ознаки, що Росія може піти саме у цьому напрямку. За кілька днів перед початком авіаударів у Сирії Путін сказав одній американській телекомпанії, що не надішле наземні війська до Сирії, але потім додав: «принаймні, ми цього не плануємо зараз».
Вікторія Нуланд, помічник держсекретаря США з європейських та євразійських справ, заявила в Конгресі: «Зараз Росія скупчує свою артилерію та інші наземні озброєння довкола (сирійських міст – ред.) Хами та Хомса, значно посилюючи вразливість своїх вояків перед контратаками».
Над матеріалом працювали Steve Gutterman та Ростислав Хотин
