Як живуть переселенці з інвалідністю?

Олександр Ярощук

Нам потрібні можливості, а не статуси, наголошують переселенці з інвалідністю, які покинули домівки на Донбасі через війну. За їхніми словами, нині переселенець з інвалідністю має низку проблем: починаючи від отримання статусу переселенця з інвалідністю до надання медичних послуг. У Мінсоцполітики розповідають про «спрощений механізм», скорочення переліку документів для переселенців (як щодо медичних послуг, так і щодо отримання документів). Але не всі переселенці погоджуються з тим, що робота міністерства є ефективною.

«Влада хоче від нас відкупитися: ось вам гроші і до побачення!» – каже Сергій Зуєв, один з багатьох переселенців з інвалідністю, які щодня продовжують боротися з українською владою за свої права.

Після початку війни на сході України, більш ніж 1,5 мільйона осіб покинули непідконтрольні українській владі території. Такі дані наводить Міністерство соціальної політики України. 67 тисяч із них – це люди з інвалідністю. Ще більше тих, що не змогли виїхати і доля яких невідома.

Внутрішньо переміщені особи, а особливо ті, які мають інвалідність, стикнулися на вільній території з новими проблемами. Незважаючи на зусилля волонтерів та законодавче регулювання – закон про переселенців, ратифікована Україною Конвенція про права людей з інвалідністю та низку постанов Кабміну, люди з інвалідністю і далі потребують значної правової допомоги, кажуть експерти. Їм потрібно підтверджувати статус інвалідності в надзвичайних умовах, механізми якого не розроблені, залишається проблема реабілітації, відсутні у достатній кількості ліки та житловий фонд.

Головне завдання – захистити право на життя

Люди з інвалідністю змушені захищати право на життя, і не зважаючи на те, що можливості є, реалізувати їх легко не вдається. «На папері де-юре зафіксовані всі можливості, але де-факто цими можливостями люди не можуть скористатися», – каже Наталія Скрипка, виконавчий директор Національної асамблеї інвалідів України.

Голова Європейської асоціації прав інвалідів Олег Дрюма наголошує, що з початку конфлікту Україна не ухвалила окремого законодавства щодо переселенців з інвалідністю.

«Навіть в законі про переселенців немає статті, яка б надавала додатковий захист людям з інвалідністю», – каже Олег Дрюма.

За його словами, переселенці з інвалідністю мають лише ті права, які існують у всіх людей з інвалідністю в Україні. Єдиний виняток – більша, порівняно з іншими переселенцями, матеріальна допомога, яка тепер складає 1014 гривень на особу.

За словами Олега Дрюма, окрім відсутності відповідного законодавства, на забезпечення потреб переселенців з інвалідністю не вистачає бюджетних коштів, немає санаторно-курортного лікування та реабілітації, виникають труднощі у підтвердженні статусу інвалідності.

Натомість начальник Управління організації соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій Міністерства соціальної політики Сергій Марущенко відзначає, що міністерство та Кабінет міністрів України гарантували переселенцям з інвалідністю «спрощений механізм забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації та надання реабілітаційних послуг за мінімальним пакетом документів для інвалідів і дітей-інвалідів», які переселилися з тимчасово окупованої території чи районів проведення АТО.

З іншого боку, каже Сергій Зуєв, переселенці з інвалідністю мають справу з різним тлумаченням закону про переселенців: в одному місті для реєстрації статусу переселенця вимагають одні документи, в іншому місті – інші.

Отримати статус переселенця з інвалідністю – нездоланний бар’єр?

Не менш актуальним питанням для переселенців з інвалідністю є питання правової допомоги. З нею пов`язані надання та продовження статусу інвалідності, а відповідно отримання матеріальної допомоги, відновлення документів, в тому числі паспортів і, що не менш важливо, – реалізації права на соціальні послуги для людей з інвалідністю.

«Напевно це – перше питання, яке постає, – вважає Наталія Скрипка. – Було багато випадків, коли людина з інвалідністю покинула зону АТО без документів і засобів до існування, і допомога їй полягає у відновленні документів та статусу людини з інвалідністю».

Відновлення статусу інвалідності є однією з ключових проблем для переселенців, вважає Левон Азізян, юрист громадської організації «Восток SOS». По-перше, люди з інвалідністю, які пройшли медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) на непідконтрольній території після листопада 2014 року, повинні підтвердити статус, пройшовши комісію повторно на підконтрольній території. По-друге, не створено єдиного центру для проходження медико-соціальних комісій. По-третє, окремі люди не можуть отримати направлення на проходження комісії, оскільки проживають окупованій території чи у на прифронтовій зоні, а найчастіше просто не в змозі виїхати з місця проживання.

Правова допомога надає доступ людям з інвалідністю до реалізації своїх прав і можливостей, особливо таких актуальних як доступ до медикаментів та медичних послуг, адекватних житлових умов, можливості працевлаштування, підвищення кваліфікації, отримання освіти, а часто і до реалізації конституційного права на життя.

Олег Дрюма, який вже більше року організовує евакуацію людей з інвалідністю із зони АТО, стверджує, що велика кількість людей з інвалідністю фізично не можуть покинути територію, підтвердити статус інвалідності та отримати статус переселенця і внаслідок цього не мають доступу до матеріальних компенсацій, передбачених постановами уряду.

За словами представника Міністерства соціальної політики, уряд значно скоротив кількість документів, які необхідні для отримання державної допомоги, в тому числі медичної і реабілітаційної. Постановою №306 від 6 серпня 2014 року Кабмін встановив, що документи про переселенців з інвалідністю можуть бути отримані в Централізованому банку даних з проблем інвалідності. Якщо документи в ньому відсутні або ж отримати їх не можливо з інших причин, відповідний місцевий орган влади сприяє внутрішньо переміщеній особі отримати документи – довідки про проходження медико-соціальної експертної комісії та лікувально-консультативної комісії для дітей з інвалідністю, а також копію документа про реєстрацію фізичної особи – платника податків – за місцем фактичного проживання.

Доступ до медицини: за законом є, а на практиці?

Вкрай гострою є проблема забезпечення медикаментами та медичними послугами, наголошує Наталія Скрипка. За її словами, Національна асамблея інвалідів України реєструє велику кількість звернень щодо неможливості отримати ліки, медичні послуги та пройти реабілітацію. Не отримують належної допомоги найбільш вразливі категорії людей: інсулінозалежні, люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом та ті, які потребують гемодіалізу (очищення крові при гострій і хронічній нирковій недостатності).

«Це – надзвичайна проблема, і вона залишається до сьогодні», – стверджує правозахисниця.

Медичні послуги для переселенців з інвалідністю повною мірою не забезпечені, погоджується адвокат і керівник Чугуївської правозахисної групи Роман Лихачов. Не здійснений перерозподіл ліків, немає системи обліку переселенців з інвалідністю та ліків, які їм необхідні, належним чином не розроблена система реабілітації. Залишається невирішеним питання лікарських карток, які досі – на окупованій території.

Переселенець Сергій Зуєв наголошує на іншому. Людина, яка переселилася, втрачає можливість отримувати передбачені для неї медикаменти, оскільки вони видавалися за її місцем проживання, тобто перераховувалися на відповідну область чи район. Змінити розподіл ліків майже неможливо, каже переселенець.

На думку Романа Лихачова, щоб створити систему, в якій ліки перерозподілятимуться в залежності від фактичного місця проживання людини, Україні потрібна система, в якій гроші на медикаменти та медичне обслуговування будуть прив`язані до потреб кожної окремої людини. Така система працює таким чином, що коли людина переїжджає з одного місця на інше, вона не втрачає можливості користуватися наданими їй послугами.

Натомість у Мінцсополітики наполягають, що створили механізм спрощеного забезпечення виробами медичного призначення та технічними засобами мирних громадян, які проживали в районі АТО, ще у 2014-му. Зокрема зміни, внесені до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та постанова Кабінету міністрів №374 від 11 серпня 2014 року розширюють права переселенців з інвалідністю на засоби реабілітації.

Окрім цього, наголошує Саргій Марущенко, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачається, що вимушено переміщені особи з інвалідністю мають право на влаштування в аналогічні заклади за місцем перебування (наприклад, інтернати) на безоплатне проживання (окрім оплати комунальних послуг) протягом шести місяців з часу взяття на облік в комунальних та приватних закладах з можливістю подовження терміну, право на засоби реабілітації при наявності документів, що підтверджують статус інвалідності, або витягу з Централізованого банку даних з проблем інвалідності та на соціальні послуги за місцем реєстрації фактичного місця проживання.

Однак Сергій Марущенко зазначає, що невирішеними залишаються багато проблем, зокрема: організація процесу виїзду на контрольовану українською владою територію, отримання медичної, психологічної, правової допомоги, пошук житла, переведення чи призначення пенсій та соціальних виплат, продовження навчання, пошук роботи, соціальна адаптація переселенців у нових для них регіонах. За словами пана Марушенка, системно питання переселенців має вирішити комплексна державна програма інтеграції, соціальної адаптації та захисту і реінтеграції внутрішньо переміщених осіб на 2015-2016 роки, яка щоправда не затверджена і досі.

Далеко не всі переселенці погоджуються з тим, що робота міністерства щодо вимушено переміщених осіб є ефективною. Переселенець Сергій Зуєв каже, що незважаючи на всі кроки влади, проблеми залишаються невирішеними. «Мене це дратує. Я або громадянин України або ні», – обурюється він.