(Рубрика «Точка зору»)
Прес-секретар президента України Святослав Цеголко сповістив, що в січні 2016 року відбудеться велика прес-конференція глави держави. Чомусь пригадалась зустріч Петра Порошенка 11 грудня 2015-го з представниками громадськості, органів державної влади та науковцями щодо створення Ради з питань національної єдності. Валерій Пекар, громадський діяч, один із учасників цієї зустрічі, вельми скептично прокоментував бачене й почуте: «Кінець зустрічі був жахливим. Нічого схожого на національну єдність не проявилося».
І справді. Глава держави, приміром, наголосив, що суспільство більше не розколюють питання мови. Твердження, м’яко кажучи, спірне. Бо на зміну активній русифікації прийшла «повзуча», побутова. Ще підступніша, ще агресивніша. Після Революції гідності українська мова відчутно здає позиції у владних структурах, на телебаченні, в ЗМІ, прикриваючись підступно-фальшивим гаслом «Єдина країна – Единая страна». Це гасло зумисне програмує на двомовність, легалізує російську мову як державну. Це політична спекуляція, яка, по суті, забороняє порушувати питання дискримінації українців, котрі розмовляють українською мовою. Бо, мовляв, тим самим, порушуються права російськомовних громадян України. Яких ще доказів потребує той факт, що державна мова і мова спілкування – не одне й те саме? Вони виконують різні функції, на них покладені різні завдання. Державна мова – це узаконений порядок.
«Обов’язком держави – як того вимагають європейські стандарти – є навчити кожного громадянина державної мови. Я – так само, як і ви – не маю обов’язку володіти російською мовою. Тому, коли зі мною не хочуть спілкуватися українською, цим самим зневажають не тільки мене як людину, а й зневажають інститут української державності, а отже – і саму державу» (Сергій Головатий).
У червні минулого року, виступаючи з посланням до Верховної Ради, Петро Порошенко заявив, що 2016 рік в Україні буде оголошено роком англійської мови. 15 жовтня 2015-го на урочистостях з нагоди святкування 400-річчя Києво-Могилянської академії президент України запропонував, щоб «і в Україні, а не лише в Могилянці, крім української, з’явилася ще своя робоча мова. І цією мовою по праву має бути англійська». Чому «по праву» робочою мовою в Україні має бути англійська, якщо чимало держслужбовців принципово не прагнуть навчитися володіти державною мовою.
«Допитливому читачу пропоную ще раз прочитати цитату і звернути увагу на словосполучення «крім української, з’явилася ще своя робоча мова». Ви зрозуміли, що тепер крім чужої української має з’явитися своя англійська? <…> З 1 січня 2016 року вводяться нові внутрішні паспорти, де замість русского язика тепер буде інгліш. Запитання: для чого у внутрішньому документі особи потрібна іноземна мова? Правильно: для зручності нової окупаційної адміністрації, яка не володіє чужою українською мовою» (Володимир Богайчук, член Комісії людських та громадянських прав Світового конгресу українців).
Причина банальна: маємо НЕУКРАЇНСЬКУ владу. Вона лише за формою є українською, за змістом – російська. А зміст, як відомо, важливіший за форму.
Говорячи про завдання новостворюваної Ради з питань національної єдності, глава держави зазначив: «Питання нашого гуманітарного розвитку маємо вирішувати так, щоб переконливо продемонструвати унікальну українську ідентичність, бо таких, як ми, в світі більш немає». Добре сказано. Але чому інформаційний простір України досі просякнутий російським духовним смородом? Чому не щезає культурний колоніалізм Московії? Російська мова, зокрема двомовна шизофренія на телееканалах і в радіоетері, вбиває українську ідентичність, вбиває українську душу. «Значна частина української еліти… й далі послуговується російською і звертається нею до українців. Як наслідок цього хаосу українська мова перестала виконувати свою основну функцію – ідентифікаційну» (Ігор Каганець).
На вже згадуваній зустрічі з представниками громадськості, органів державної влади та науковцями щодо створення Ради з питань національної єдності глава держави наголосив, що не втручатиметься у діяльність церкви, яка має бути незалежною: «Мати єдину Церкву – це не воля президента, уряду чи рішення Верховної Ради. Це воля народу, який здатен продемонструвати єдність». Чи й справді здатен? 28 грудня під час єпархіальних зборів духовенства Київської єпархії митрополит Української православної церкви (Московського патріархату) Онуфрій різко висловився проти здійснення богослужіння українською мовою. Це богоугодна позиція? Яка сприяє єдності нації?
Російська православна церква використовує всі важелі, аби втримати парафії та майно. Кров – уже не дивина. Московський патріархат відправляє у Західну Україну бойовиків у рясах – семінаристів-«тітушок». «Держава Україна наразі демонстративно відхрестилась від питання переходів (релігійних громад Московського патріархату під юрисдикцію Київського патріархату. – ред.). Та найпевніше, це лише примножить кількість конфліктів і розбитих облич. Особливо після завершення формування силових загонів Московського патріархату. Емісари Кирила зроблять усе, аби Україна не мала власної помісної православної церкви».
Взагалі кажучи, риториці Петра Порошенка суперечностей не бракує.
В інтерв’ю швейцарській газеті Neue Zürcher Zeitung від 20 січня 2015-го Петро Порошенко повідомив, що «з серпня до січня я збудував дуже сильну армію». Так і написано: «Von August bis Januar habe ich eine sehr starke Armee aufgebaut». І далі: «Наші війська стоять на кордоні з Росією, російські війська стріляють з артилерії по наших солдатах, які сидять там і п’ють каву («die dort sitzen und Kaffee trinken»). І ми не відповідаємо на обстріл, щоб уникнути провокацій»…
У травні глава Української держави підписав закони про декомунізацію. Документами, зокрема, забороняється совєтська символіка. І що ж? У назві ПАТ «Завод «Ленінська кузня», акціонером якого є Петро Порошенко, якихось змін так і не помічено…
А ще президент України 4 грудня 2015 року зробив вельми неоднозначну заяву, котра викликала хвилю обурення серед представників волонтерського руху… Чи не забагато суперечливих співпадінь у президентській риториці?
Але ми не про це. Дуже хотілось би, щоб анонсована прес-конференція була конструктивна, без зайвого пафосу і суперечностей.
Дуже не хотілось би почути від українського президента, що під тиском Заходу і Москви в першій половині 2016 року на непідконтрольній Києву території Донбасу пройдуть вибори за сценарієм терористів – читай: Володимира Путіна. Така небезпека існує. Згадаймо історію появи «Звернення президента щодо проекту змін до Конституції» – змін до Основного Закону України…
P.S. Повертаючись до твердження гаранта Конституції, що суспільство більше не розколюють питання мов, вкотре переконуємось у його
суперечності.
Так, посол України в Австрії Олександр Щерба 2
січня розкритикував у Twitter телеканал «Інтер» за спробу спотворення
реальності й відсутність поваги до українців: «Подивився трохи
«Інтер» на Новий рік. Схоже, канал живе в реальності, де Україна – це
Росія, війни немає, а українці – це скотина».
Обурення дипломата можна зрозуміти. Новорічні шоу-2016 були
українськими лише на 4%. Тож представники експертної комісії з питань
поширення і демонстрування фільмів вимагають ухвалити закон про
обов’язковий відсоток використання української мови не тільки серед
фільмів, а й власних телепрограм каналів.
Олег Романчук – публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»
У тексті збережено виділення, зроблені автором
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
