Львів – Майже щодня у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону привозять важкопоранених бійців. Наразі місць для військовослужбовців вистачає, але госпіталь заповнений. Найбільшою проблемою для бійців залишається фізична і психологічна реабілітація, щоб вони могли повернутись до нормального життя після служби.
49-річний В’ячеслав Кравченко з Херсонщини старанно робить вправи. Він вже рухає руками, може вже сісти, але ще не відчуває ніг. Підтримує дружина Зоя. Із першого дня, коли чоловік отримав поранення, а це було торік наприкінці жовтня, жінка з ним. Позаду дві складні операції – в Маріуполі й Дніпропетровську. Шостий місяць військовослужбовець – на реабілітаційному лікуванні у військовому госпіталі у Львові. Дуже хоче знову ходити.
Це сталося під Волновахою у 2015 році у жовтні. Їхав, підірвались на фугасіВ’ячеслав Кравченко
«Це сталося під Волновахою у 2015 році у жовтні. Їхав, підірвались на фугасі. Немає що розповідати, спалах і все…Нас було троє у машині, у мене найважче поранення. Я похоронив кума і пішов на другий день в армію. Батьківщину, хто буде захищати? Тому я і пішов», – каже військовослужбовець, який пішов служити добровольцем у 70 бригаду.
«По суті втік з хати. Я знала, що він піде, бо ще поривався йти служити у першу хвилю мобілізації, тоді відмовила та й лікарі йому тоді не підписали лист. А тепер витребував повістку і пішов. Але важливо, що він живий, а вже далі дамо собі раду», – продовжує Зоя.
В’ячеслав отримав дуже важкі поранення, лікарі не давали шансів на життя, сім днів боєць перебував у комі. У нього були пошкоджені хребет, внутрішні органи. Але він залишився живий, фізичні вправи робить двічі на день, докладає всіх сил і навіть надзусиль, бо мріє стати на ноги.
Моральний дух у реабілітації – дуже важливоВ’ячеслав Кравченко
«Моральний дух у реабілітації – дуже важливо. Важливо, щоб хтось підтримував. Треба один одного підтримувати. Вперед і вперед – це для мене найважливіше. Дивлюся на молодих, як їм це легко вдається…», – жартуючи, каже В’ячеслав.
Зараз він очікує на візочок, який замовили за кордоном, вартістю приблизно 40 тисяч гривень. Стандартні інвалідні є, але В’ячеслав – чоловік високий і дужий, йому замовили спеціальний візок, щоб вмістився і було комфортно.
Бійцеві потрібне відновне лікування і поблизу Трускавця, але вартість реабілітації там – 86 тисяч гривень. Сподіваються на небайдужих людей, які вже їм допомагають, каже дружина Зоя.
«Чоловік отримує далі зарплату, поки ще на лікуванні. Але якби не люди, не знаю, як би ми вижили. А держава? Коли приїхали з Дніпропетровська, заїхала додому, то у райадміністрації дали 500 гривень допомоги, у селищній раді – 1000 гривень. За 500 гривень приїхала сюди, а все решта – то люди. Але я тут, підтримую. Бо як інакше? Ми – сім’я, ми маємо один одного підтримати. Тут хлопці самі, то їм важче», – зауважила дружина бійця Зоя.
Потреба в обладнанні є
Фізична і психологічна реабілітації на сьогодні є найбільш актуальними проблемами для поранених бійців, щоб вони могли повернутись до нормального життя. Допомагають фізичні вправи на тренажерах, а особливо допомагає плавання у басейні. Але львівський госпіталь потребує сучасного медичного обладнання. Зокрема, наркозно-дихальну апаратуру, діагностичне, ендоскопічне обладнання та устаткування для операційних.
Найбільш болюче місце в медицині – це обладнання, його оновлення. Нам би хотілось мати сучасні операційні, роботизовані, як є у світіІван Гайда
«Найбільш болюче місце в медицині – це обладнання, його оновлення. Нам би хотілось мати сучасні операційні, роботизовані, як є у світі. На жаль, з загального фонду ми не отримали жодного фінансування, сподіваємось, що щось отримаємо з централізованого», – каже начальник Військово-медичного клінічного центру Іван Гайда.
Зараз на протезування очікують четверо військовослужбовців, двоє з них були поранені під час бойових дій на Донбасі. Невдовзі п’ятеро бійців поїдуть на відновлювальне лікування до Угорщини завдяки фінансуванню НАТО і Збройних сил Угорщини. Деяких поранених бійців відправляють на реабілітацію за кордон, але більшості допомагають на місці, консультують західні медики.
Мені казали лікарі, що я буду лежачий, але я встав на ноги завдяки спеціалістамВадим Зябліцев
«Два місяці лежав, але власною силою волі вдалося стати. Дуже важко давались мені перші кроки. Мені казали лікарі, що я буду лежачий, але я встав на ноги завдяки спеціалістам, – розповів 25-річний боєць Вадим Зябліцев, який був поранений у лютому 2015 року при виході з Дебальцева. Він отримав осколкові поранення у голову і спину. Реабілітація була тривалою, але сьогодні військовослужбовець ходить і цілком дає собі раду.
Не шкодую, що пішов служити. Розчарований хіба у командуванні, в народові – ні крапліВадим Зябліцев
«Перший місяць мама була зі мною, потім я сам. Не шкодую, що пішов служити, це наша держава, наш народ, я громадянин держави і мій обов’язок її захищати. Розчарований хіба у командуванні, в народові – ні краплі», – каже військовослужбовець.
За перші три місяці цього року у львівському військовому госпіталі пройшли лікування понад п’ять тисяч військовослужбовців. За цей час хірурги провели близько 200 операцій бійцям. До багатьох військовослужбовців повернулась віра на одужання. Також у госпіталі мають відкрити відділення психологічної реабілітації, де працюватимуть п’ять психологів. Це відділення було зачинене у госпіталі за кілька років до початку воєнного конфлікту на Донбасі.
На візок для В’ячеслава Кравченка можна допомогти, перевівши кошти на реквізити картки дружини, Кравченко Зої Борисівни 4149 4978 6983 0390
